В українскій психолого-педагогічній науці загально-прийнятим є положення про те, що гра — один з найголовніших засобів всебічного розвитку, дошкільників. Саме ігрова діяльність, як ніяка інша, сприяє формуванню дитячого колективу, розвиткові позитивних взаємин у ньому, закладенню початків суспільної спрямованості особистості вже на етапі дошкільного дитинства (під суспільною спрямованістю особистості розуміють домінування колективістичних проявів у поведінці людини).
Ігрові дії дітей соціальні за своєю спрямованістю. У них відображаються досвід і культура народу, вони завжди активно спрямовані на предмет або людину, з якою дитина вступає в контакти. Відомий психолог Д. Б. Ельконін зазначав, що гра є арифметикою соціальних взаємин. У реальній дійсності взаємини між людьми закриті для дитини матеріальними предметами, з якими діють люди, у грі вони вперше відкриваються, отже, гра — найважливіше джерело формування соціальної свідомості дошкільника. В цьому її основна функція і значення для розвитку особистості дитини. Найбільші можливості формування дитячого товариства забезпечуються ігровою діяльністю дітей. Саме в ній найповніше активізується їхнє суспільне життя. Ігрова діяльність дає дітям змогу на найбільш ранніх сходинках розвитку створювати самодіяльним шляхом ті чи інші форми спілкування. Відомо, що й в інших формах життя дітей (на заняттях, у праці) йде суспільне життя, але провідна роль тут належить дорослому, тоді як в ігровій діяльності багато що зумовлене активністю самих дітей”.
Таким чином, дитяча гра має виняткове значення для розв'язання багатьох виховних завдань насамперед для становлення дитячого колективу та розвитку в ньому доброзичливих взаємин. Навички суспільної поведінки, набуті в ігровій діяльності з ровесниками, старшими та молодшими дітьми, спонукають дошкільників до позитивних форм спілкування не лише в грі, а й у повсякденному житті.
Своєрідність гри дітей полягає в тому, що в ній вони відображають навколишню дійсність — дії людей, їх взаємини, зовнішні атрибути навколишнього. Водночас діти вносять у гру й елементи власної уяви — чим вона багатша, тим цікавіша й змістовніша їхня діяльність. У грі значно більше, ніж у будь-якій іншій діяльності, дитина може виявляти свою самостійність, а це надзвичайно важливо для формування її як особистості. Адже кожна дитина на власний розсуд “творить” гру, по-своєму відображає в ній набуті знання про світ, в якому живе, виражаючи власне ставлення до нього.
Ігрова діяльність зароджується на досить ранніх етапах розвитку людської особистості. Учені довели, що вміння гратися — не інстинктивне явище, яке з'являється само собою. Гратися іграшками дитину треба вчити, тому процес спілкування дорослого з малим має обов'язково включати спільні ігрові дії. Спочатку дорослий сам маніпулює якимось предметом у присутності маляти. Причому дії з кожною іграшкою повинні відповідати її призначенню. Поступово до цього процесу залучають і дитину.
Жвавий і веселий розподіл дітей на підгрупи сприяє виникненню у них ще на етапі підготовки до гри хорошого настрою, доброзичливих взаємин між її учасниками. Після закінчення вихователь обов'язково відзначає ту групу дітей, яка найбільш вдало і найдружніше імітувала голоси тварин, і висловлює при цьому побажання усім малятам завжди гратися так злагоджено.
Отже, застосування таких простих прийомів допомагає педагогові об'єднувати дітей у маленький колектив, в якому панує емоційно забарвлений настрій, гарні відносини, піклування та допомога один одному, що сприяє виникненню бажання всіх його учасників продовжувати спілкування і в інших видах діяльності.
3.1. Молодші дошкільники
Великого значення у моральному вихованні молодших дошкільників набувають рухливі ігри, що стають різноманітнішими за руховими завданнями та сюжетом порівняно з попередньою віковою групою. Діти вже значно більше знають про тварин, птахів, уміють зображувати рухи і звички деяких з них, краще й вільніше орієнтуються в просторі. І все це позитивно позначається на їхній руховій активності, спритності тощо. З'являється і більший інтерес до ровесників. Діти вже навіть дають оцінку рухових умінь товаришів.
У рухливих іграх можна об'єднати не лише невеликі підгрупи, а й усю групу дітей: ходити, бігати один за одним по одному, парами тощо.
Педагог весь час тримає в полі зору всіх дітей, домагається злагодженості в їхніх діях, самостійності в організації ігор, учить поступатися, допомагати одне одному, ділитися атрибутами, іграшками. Особливої уваги під час проведення рухливих ігор потребують фізично ослаблені діти. Лагідним і тактовним звертанням до них вихователь може викликати у своїх вихованців доброзичливе, товариське ставлення до слабших, бажання навчити правильно виконувати рухи. Звичайно, способи допомоги іншому, в молодших дошкільників ще примітивні, проте у виховному плані важлива сама наявність бажання допомогти однолітку.
Під час проведення рухливих ігор у цій віковій групі велике значення має використання різного обладнання (шнурів, кубів, лав, обручів, дуг). Це потрібно для ускладнення рухових завдань, підвищення й тривалого збереження інтересу дітей до них, а, крім того, для розширення взаємодії учасників гри в її ході та під час підготовки Діти встановлюють обручі-будиночки, погоджуючи і обговорюючи місце їх розміщення, разом рівненько натягуючи шнурок-рівчачок тощо.
Для виховання у малят уміння виконувати спільні доручення доцільно використовувати такий, наприклад прийом: після закінчення гри доручити кільком дітям зібрати обладнання й поставити його на місце. Можна об'єднати цим завданням дітей, які часто конфліктують між собою в повсякденному спілкуванні. В таких ситуаціях, виконуючи під наглядом дорослого його доручення, малята, як правило, діють злагоджено й дружно.
Рухливі ігри, рекомендовані програмою для дітей другої молодшої групи, сприяють згуртуванню малят, вихованню у них ввічливості та приязного ставлення одне до одного. Так, гру “Знайди будиночок” можна ускладнити, запропонувавши дітям за сигналом вихователя ховатися не кожному у свій будиночок, а по двоє-троє в одному. Щоб кілька малят могли поміститися в одному будиночку, їм треба подумати про інших: поміститися, відчуваючи при цьому певну незручність, запросити до себе дитину, яка залишилася без місця.
Звичайно, вміння поводитися так не з'являється само собою, його треба виховувати послідовно, наполегливо, терпляче. Іноді вихователі, проводячи цю гру, не приділяють уваги такому, здавалося б, незначному моментові, що хтось з її учасників не встиг заховатися, бо для нього неї вистачило місця в будиночку. Деякі педагоги іноді навіть дорікають дитині за те, що вона, мовляв, була недостатньо спритною. Такий “аналіз” ситуації не сприятиме формуванню в дітей доброзичливого й привітного ставлення до ровесників, адже малятам не дається зразок того, як повинні повестися в подібних випадках справжні товариші. Якщо ж педагог попросить дітей в одному з будиночків трохи потіснитися й прийняти до себе товариша, то це, безумовно, буде уроком для всіх учасників гри. Добре коли вихователь не залишає поза увагою прояви дітьми турботи про інших, звертає на них увагу всіх малят. Дуже люблять діти хороводи. Ці ігри завжди супроводжуються віршованим текстом або пісеньками з характерними для народної творчості повторами. Діти швидко засвоюють їх, оскільки пісенний супровід значно полегшує виконання рухів та завдань. Усе це викликає в учасників хороводу піднесений емоційний настрій, який підсилює у них інтерес до гри, бажання продовжувати її, згуртовує дитячий колектив. Спостерігаючи за самостійними іграми дітей на майданчику, часто можна помітити таку картинку: кілька дівчаток і хлоп'ят, узявшись за руки, водять хоровод, якого вчора їх учила вихователька. Така самостійна гра може тривати досить довго.
Підсумовуючи значення ігрової діяльності для виховання доброзичливих взаємин та взаємодопомоги молодших дошкільників, можна виділити, що в процесі спілкування малят можна з успіхом використовувати сукупність усіх видів ігор, оскільки кожна, з них, як слушно зазначала О. П. Усова, має відповідний зміст і робить у життя дітей певний внесок.
3.2. Середній дошкільний вік.
У дітей п'ятого року життя сюжети творчих ігор значно багатші й різноманітніші. Адже кожного дня вони узнають щось нове на заняттях, під час прогулянок, екскурсій. Діти вже часто ходять з батьками в магазин, на пошту, в аптеку, їздять по місту в різних видах транспорту, спілкуються з широким колом людей.
Характерна особливість цього віку — великий інтерес дітей до всього, що відбувається навколо них. Вони уважно прислухаються до розмов дорослих, фіксують їхні взаємини, іноді з власної ініціативи вступають у спілкування з незнайомими дорослими та ровесниками.
Уявлення дітей про навколишній світ збагачуються й завдяки тому, що вони значно краще, ніж молодші дошкільники, уміють слухати казки, оповідання і розповіді батьків та вихователів. Зміст літературних творів виводить малюка за межі повсякденного життя, відкриває широкі можливості для розвитку його творчої уяви.