Навчальний курс 1СБухгалтерія в умовах фахово-інформативної підготовки бухгалтера (стр. 3 из 22)

Спеціальність – це категорія, що характеризує:

-у сфері освіти – спрямованість і зміст навчання при підготовці фахівця (визначається через об'єкт діяльності фахівця і відображає вид його діяльності і сферу використання його в роботі);

-у сфері праці – особливість спрямованості і специфіку роботи в рамках професії (зміст задач професійної діяльності).

Виходячи з цього, можна відзначити, що:

-професія є більш широким поняттям, чим спеціальність;

-різновиду професій називають спеціальностями;

-критеріями виділення спеціальностей є способи диференціації професій, що і визначають структуру професійної діяльності.

Варто нагадати, що діяльність по ступені вхідних у неї видів підрозділяється на загальну для всіх людей і професійну. Загальна діяльність, що визначає здібності людини до життя в суспільстві, містить у собі такі наступні різновиди: пізнавальні, комунікативні, трудові, моральні, естетичні і фізичні. Усі вони формуються не тільки в період одержання середньої освіти, але й у процесі професійної освіти при вивченні дисциплін гуманітарного, соціально–економічного і фундаментального циклів.

Для визначення видів професійної діяльності можна використовувати класифікацію Леднєва B.C. і Смирновій Є.Е., що затверджують, що одним з універсальних способів диференціації професійної діяльності є "специфіка використання в народному господарстві фахівців однієї професії – внутрішньо – професійний поділ праці, у результаті якого визначається перелік спеціальностей". Цей перелік спеціальностей і виділяє в професіях визначені типологічні групи діяльності, що вирішують такі типові задачі: технологічні, організаційні, проектні, наукові, педагогічні. Дані задачі деякою мірою характеризують професійну діяльність з погляду способів і форм її існування і звуться "вид діяльності". Таким чином, у залежності від професійного поділу праці, професійна діяльність підрозділяється на наступні види: технологічна, організаційно–управлінська, науково–дослідна, проектно–конструкторська, педагогічна.

Виділення цих видів діяльності дає можливість визначити умовно наступні сфери застосування професій або так називані спеціальності в рамках професій:

-технологічні;

-організаційні й управлінські;

-проектні і конструкторські;

-науково–дослідні;

-викладацькі (спеціальні дисципліни).

Інші ознаки виділення спеціальностей залежать від об'єкта діяльності або галузі знання, до якої належить дана професія.

Так, наприклад, в енергетику спеціальності і спеціалізації виділяються по наступних ознаках:

-по виду енергоресурсів, що використовуються для вироблення електроенергії (тепло, –гідро, –атомна енергетика);

-по виду одержуваної енергії (теплоенергетика, електроенергетика);

-по приналежності до галузі (основні, видобувні, переробні);

-по виду використаного устаткування! і технологічним процесам (теплові ЕС, гідроелектростанції, атомні електростанції, передача і розподіл електроенергії, споживання електроенергії).

Виходячи з цього, найменування енергетичних професій і спеціальностей виробляється саме по зазначеним вище ознаках. Мається, наприклад, професія – інженер, спеціальність – електроенергетика, спеціалізація – електрична частина станцій і підстанцій і т.д. Це положення показане на мал. 1.3.

Мал. 1.3 Способи виділення спеціальностей

Представлені професії припускають наявність умінь виконувати всі чотири види професійної діяльності. Але таке положення властиве не всім професіям. Так, наприклад, електрослюсар не може виконувати всі перераховані види діяльності, оскільки він не має достатньої для цього підготовки. Іншими словами, спеціальністю можна володіти з різним ступенем майстерності.

Поняття "ступіні освіти" уперше ввів Лєднёв B.C., пояснюючи ступінчастість сучасного утворення тим, що

формування системи умінь і зв'язаного з цим розумового розвитку є процесом удосконалювання психіки людини, що здійснюється послідовно за допомогою вправ. Але цей процес, хоча і статичний, усе-таки має на увазі стрибки переходу кількості в якість. З цими стрибками автор зв'язує послідовні етапи в професійній освіті, виділяючи в ньому IV ступіні (IV рівня), кожному з яких властиві еталонні алгоритми діяльності і визначені рівні кваліфікації, що існували в СНД до 1995 року.

Ступінь майстерності фахівця при рішенні різного виду задач визначає його кваліфікацію або так називані рівні професійної кваліфікації. У рамках кожного з них існують свої під рівні, що дають можливість диференціювати праця фахівця й оцінювати його в залежності від умінь кваліфікаційно виконувати задану роботу. Такими під рівнями в робочих професіях є кваліфікаційні розряди, для фахівців з вищою освітою – підрозділу на категорії і рівні (молодший інженер, старший інженер, інженер–конструктор і т.п.), а в науковій сфері – учені ступені і звання [8].

В даний час в Україні система професійної підготовки в зв'язку з необхідністю інтеграції в Європейське співтовариство перетерпіла цілий ряд змін. Введено інші рівні професійної освіти – кваліфікаційний, освітній, освітньо–кваліфікаційний рівень мал. 1.4.

Мал. 1.4 Характеристика рівнів професійної кваліфікації в Україні

Дани трохи інші характеристики понять "професія", "спеціальність", "кваліфікація", а також способи виділення професії. Але основні положення концепції Леднєва В.З про східчасту закономірність професійної освіти залишилися щирими і покладені в основу системи професійної освіти.

Кваліфікація – це здатність особистості виконувати задані обов'язки і визначені роботи на визначеному рівні. Вона вимагає визначеного освітньо – кваліфікаційного рівня і позначається через професію.

Освітній рівень – характеристика освіти по визначенні рівня сформованості якостей людини, що забезпечують його всебічний розвиток як особистості і достатні для одержання відповідної кваліфікації.

В Україні існують наступні освітньо–кваліфікаційні рівні: кваліфікований робітник, молодший фахівець, бакалавр, фахівець, магістр.

Сучасна система освіти України включає систему загальної середньої освіти і професійної освіти. У свою чергу, система професійної освіти включає професійно–технічну освіту, вища освіта і перманентна (післядипломна) освіта. При цьому кожному освітньо–кваліфікаційному рівневі відповідають визначені типи навчальних закладів.

Варто особливо підкреслити, що сучасному утворенню України властиві наступність і ступінчастість освіти, що дозволяють людині підвищувати свій професійний рівень протягом усього, життя переходячи від одного типу навчального закладу до іншого.

Сучасна система професійної освіти України включає 5 освітньо–кваліфікаційних рівнів, кожному з яких властивий своє коло освітніх задач. Слід зазначити, що сьогодні в Україні тільки починає формуватися чітка концепція навчання і професійного використання бакалаврів і молодших фахівців [10]. З погляду освітніх задач, рівень "бакалавр" наближається до рівня "фахівець", тому що він дає тому, якого навчають, той необхідний обсяг фундаментальних і професійно–орієнтованих дисциплін, що дозволяє йому продовжити навчання у вищих навчальних закладах четвертого рівня кваліфікації для одержання диплома фахівця і далі магістра. З іншого боку, з погляду наявності умінь виконувати типові професійні задачі, рівень "бакалавр" ближче до "молодшого фахівця", тому що він дає можливість виконувати виробничі задачі на рівні фахівця середньої ланки – техніка, молодшого службовця. Виходячи з цього, можна затверджувати, що сьогодні в Україні існує IV рівня кваліфікації: робоча кваліфікація (кваліфікований робітник, що навчався в ПТНЗ), середня кваліфікація (фахівці середньої ланки, яких готують технікуми, коледжі), вища кваліфікація (фахівці, яких випускають Вузи III і IV рівнів акредитації), наукова (магістр, старший науковий співробітник, кандидат наук, доктор наук, що закінчили Вузи III і IV рівня акредитації). Таким чином, можливо сполучити раніше існуючу систему професійного утворення із сучасною системою професійного утворення України, що постійно удосконалюється, вливаючи у світове співтовариство.Кожному рівневі кваліфікації властивий визначене коло типових задач або визначені види професійної діяльності, що повинна вміти аналізувати і визначати інженер–педагог у своїй роботі. Даний вид діяльності інженера–педагога є визначальним при постановці мети і виборі технологій навчання (далі розглядається методика. аналізу професійної діяльності).

1.2 Методика аналізу професійної діяльності фахівця

Аналіз професійної діяльності фахівця є першим етапом роботи інженера–педагога над проектом навчання. Як відомо, створення всякого проекту, у тому числі і дидактичного, починається з аналізу вихідних даних. У результаті такого аналізу створюється повне уявлення про ту інформацію, що повинна лягти в основу проекту, а також вимальовується образ кінцевого продукту, створюваного в ході проектування, встановлюються умови, необхідні для рішення задач навчання. Усе це визначає важливість розглянутого етапу, від якого надалі залежить результат проектування. Цей етап дидактичного проектування включає аналіз професійної діяльності, виходячи з чого зветься етапу аналітичної діяльності.

Розглянута діяльність має структуру, властивої будь–якої діяльності і для її опису використовують комплексне застосування наук – психології, педагогіки. Комплексна (організаційно–психологічна) структура діяльності в даному випадку буде включати організаційні (суб'єкт, процес, предмет, умови, продукт) і психологічні елементи (мети, мотиви, засоби, способи) [10].