Причина виникнення іншого, набагато більш екзотичного варіанта кастового суспільства лежить не в поневоленні одного народу іншим, а у висхідним до найдавніших часів релігійним представленням, що склалися усередині того чи іншого єдиного етносу. Прекрасним прикладом релігії, що породила дуже вигадливу кастову систему, що стала основою всієї соціальної організації багатьох народів Південної Азії, служить індуїзм. У віруваннях індуїстів до логічного кінця доведене протиставлення понять «чистота» — «нечистота», що з поколінь століть були основними практично у всіх архаїчних культурах.
Могутнім джерелом нечистоти індуїсти вважають усяке насильство — і не тільки над людьми, але також над тваринами, над рослинами і над матір'ю-землею. Саме тому люди духовного звання ні в якому разі не повинні займатися хліборобством (при який наносяться рані землі), а професії м'ясника, що забиває худобу, і маслобоя, що віднімає життя в насінь рослин, відносяться до «нечистих».
Усе це створює в середовищі народів, що сповідають індуїзм, особливу психологічну обстановку страху перед невірним кроком, що грозить зіткненням зі скверною. От що пише, зокрема, французький етнограф Марко Габорио про повсякденний стан духу в жителів однієї з країн індуїсткого світу: «Відчуття надприродних сил пронизують усе життя мешканців Непалу... Здається, немає дій, не сполучених з обрядовістю, чисто мирських у європейському змісті цього слова, хіба тільки розваги. Також й самі танці нерідко здобувають релігійне значення і можуть легко перейти в шаманське «крутіння»... Численні і усюдисущі священні сили мають як би два полюси. Один позитивний: великі боги піклуються про порядок у світі і суспільстві. Це джерело чистоти і надії, впевненості в порятунку. Інший полюс — негативний, негативний, де зосереджені взаємно зв'язані нечистота і небезпека; сексуальність, народження, смерть — джерела нечистоти — віддаляють людини від великих богів і віддають у владу молодших злісних божеств, що бродять по землі примар і чаклунів»[4]
Виникнення індуїсткої системи каст обґрунтовано в санскритських трактатах, створених ще в першому тисячоріччі до нової ери. У них був установлений розподіл суспільства на чотири стани, іменованих варнами, за межами яких (а отже, і суспільства як такого) були залишені так називані вневарнові, що включають у себе самі знедолені шари париев і недоторканих. На вершині створеній завітами індуїзму ієрархічної піраміди знаходиться варна жрецов-брахманов. Трохи нижче коштує варна кшатриев, куди відноситься вища світська аристократія, покликана здійснювати земну владу, а також люди військових професій. За ними по спадній випливає варна вайшьев, що поєднує хліборобів, скотарів і торговців. Члени всіх цих трьох варн у віці 8—12 років, після навчання священним текстам, проходять ініціацію, що розглядається як друге, духовне народження. Тому брахмани, кшатрии і вайшьи іменуються двічі породженими — на відміну від представників четвертої, найнижчої касти шудр, що поєднує ремісників і слуг.
Спочатку система варн виникла, швидше за все, як природний, неодмінний результат майнового і соціального розшарування суспільства — приблизно тим же шляхом, як це відбувалося, скажемо, у хліборобів африканських саван. Варни мають те загальне зі станами більш звичного для нас європейського суспільства (духівництво, знать, купецтво, ремісники), що шлюби між ними не заборонені цілком: індуїст може взяти як другу дружину або наложниці жінку з більш низької варни, хоча одруження з представницею вищестоящої варни вважається неприпустимою. Головна ж відмінність варн від станів складається сьогодні в тім, що в основі ієрархічної супідрядності варн лежить принцип їхньої нерівноцінності по ступені «ритуальної чистоти»: варна брахманів — сама чиста, варна шудр найменш чиста, якщо не вважати, зрозуміло, вневарнових недоторканих і париев.
Саме цей принцип, доведений до логічного кінця, ліг в основу підрозділу варн і суспільства в цілому на касти чи джати, що склалося в більш пізні часи, у ході подальшої еволюції індуських культур. Усі без винятку члени даної касти характеризуються цілком визначеним рівнем спадкоємної чистоти-нечистоти, що раз і назавжди визначає місце цієї касти в ієрархії суспільства. Ступінь чистоти визначається в першу чергу родом діяльності: якщо будь-яка каста з варни брахманів, що коштує на стражу чистоти всього суспільства, по визначенню відноситься до найбільш чистим, то касти праль або золотарей виявляються серед найбільш нечистих, коли незабаром вони по роду своїх занять завжди і скрізь безпосередньо стикаються з «брудом», з відходами людської життєдіяльності. Вона передається через воду, їжу і навіть через дотик.
Чистота — стан хитливий, а нечистота всюдисуща і заразлива. Щоб зберегти рівень властиві даній касті чистоти, людина повинна постійно, під страхом виключення з касти, робити обмивання і всілякі ритуальні очищення — особливо після небезпечного контакту з членом нижчестоящої касти. Чи варто говорити, що нечистота передається могутнім потоком при полових контактах. Звідси найсуворіша заборона не тільки на шлюби, але навіть на скороминущі полові зв'язки між представниками різних каст.
Різні етноси, що дотримують індуїзму, можуть підрозділятися на неоднакову кількість каст — відповідно до національних традицій або локальних звичаїв даної місцевості. Наприклад, у жителів плоскогір'їв (тераев) Непалу варна брахманів поділяється на три касти, варна кшатриев також на три, варна вайшьев представлена єдиною кастою, а шудри розпадаються на 13 чистих каст, чотири — нечистих і сім недоторканих. Цікаво, що до останнього відноситься каста шкіряників-шевців, оскільки вони постійно мають справу зі шкірами полеглих і убитих тварин. Деякі вчені нараховують у цьому регіоні до 59 каст, хоча в межах одного великого села їх буває звичайно не більш 20. У сингалів, що представляють собою древніх першопроходців острова Шрі-Ланка, відомо 25 каст, а в живучих пліч-о-пліч з ними більш пізніх завойовників тамилов — 48.
Припустимо, менше число каст у сингалів у порівнянні з тамилами почасти порозумівається тим, що перші протягом своєї історії зазнали впливу від значного буддизму який, на відміну від індуїзму, формально не заохочує соціальну нерівність. Однак авторитет індуїзму в країнах Південної Азії настільки сильний, що зародкова система каст виникла місцями навіть серед правовірних буддистів, наприклад, у монголоидов-неваров, що населяють високогірну долину Катманду в Непалу, індуїзм і буддизм співіснують у якості рівноправних релігій. Індуїсти поділяються на 29 каст, а буддисти усього на три: на дві вищі чернечі касти і нижчу касту мирянин-удай. Дві високі касти буддистів претендують на той же статус, що і двічі породжені індуїсти, однак представникам тих і других не тільки заборонено вступати в змішані шлюби, але навіть брати участь у спільних трапезах. До усього сказаного варто додати, що система каст проникнула в індуїсцькі країни не тільки в середовище буддистів, але була прийнята також послідовниками ісламу цієї першої егалітарної релігії, що заперечує тверду соціальну стратифікацію суспільства. Так, хоча індуїстами Непалу всі мусульмани розглядаються як одна дуже низька нечиста каста, саме вони підрозділяють себе не багато не мало на 26 каст.
Однак наряду з цією аграрною цивілізацією в Непалу існують і інші. Мова йде про численні племена з власними віруваннями, дуже далекими від індуїзму. Усі ці численні етноси так чи інакше взаємодіють один з одним, крок за кроком створюючи єдине «синтетичне» суспільство, де кожний у більшому чи меншому ступені залежить від кожного. При цьому соціальний статус будь-якого учасника взаємодій — будь то буддист, чи мусульманин людина з цибулею і стрілами в руках — оцінюється з позицій кастової системи індуїзму, як світогляду, що абсолютно панує в країні».[5]
З погляду рядового члена відкритого демократичного суспільства система каст виглядає дивним і навіть відразливим анахронізмом. Однак М. Габоріо дотримує іншої думки, підкреслюючи її структурно-організуючу функцію. «Кастова система, — пише він, — завдяки ієрархічній побудові і поділу праці сприяє інтеграції численних народностей Непалу в єдине суспільство і єдину економічну структуру, і незважаючи на те, що вона була скасована на папері в 1963 році, продовжує залишатися одним з найважливіших факторів національної інтеграції»[6] .
СОЦІАЛЬНА СТРАТИФІКАЦІЯ В НАШІ ДНІ
Розглянемо тепер головні особливості тих суспільств, у яких живе людина нового часу і які у своєму розвитку спрямовані в майбутнє. Суспільства цього типу називають або індустріальними, або масовими.
«Надзвичайно швидкий ріст міських соціумів привів майже повсюдно до захоплення ними фактично всіх ключових позицій усередині суспільства. Ставши його економічною опорою, міста перетворилися одночасно й у центри політичного життя, осередком влади правителів і законодавців. За словами французького соціолога Э. Дюркгейма, саме тут «...виробляються ідеї, моди, удачі, нові потреби, що потім поширюється на іншу частину країни»[7] . Разом з тим у містах швидше руйнуються колишні стійкі традиції, поступаючись місцем непостійній масовій культурі, що перебуває в безупинному бурхливому коловороті. Настільки могутній і незаперечний вплив міст-мегаполісів на всі сторони життя сучасного суспільства дозволяє позначити останні як урбанізовані суспільства.