31. Основні теорії управління. Менеджемнт – це мистецтво брання драбиною вгору, а керування – вміння визначити, чи до вірної стіни притулили драбину. Керування розробляє стратегію діяльності, а управління – виробляє тактичні засоби досягнення мети та ефективні шляхи їх реалізації. Соціологія управління базується на сформульваних Тейлором, Файолем, Емерсоном та Фордом тезах та наукових основах управління виробництвом. Однією з перших є школа наукового управління. Її рамки – 1885-1920 роки, Гілберт, Тейлор. Основна ідея – раціоналізація. Школа класичного управління: 1920-1950 роки, вчені ті самі. Мета – створення універсальних методів управління людською діяльністю. Три основні аспекти: 1)Організація раціональної системи управління; 2)Побудова структури організації; 3)Управління робітниками. Школа людських стосунків. Школа в своєму розвитку зазнала ряд метаморфоз у 1930-1950 роках. Від 1950 до наших днів це соціально-психологічні відносини. Теза про соціальну сутність людини. Жорстка ієрархія, підлеглість та формалізація соціальних процесів несумісні з природою людини. Вирішення проблем людини справа компетентних спеціалістів. Дві основні тези: 1)Визнавали певну групу робітників, ідеали, цінності й норми яких відрізняються від керівництва. Школа науки управління – з 1950 років. Принципи матстатистики та моделювання. З появою комп*ютерів управління комп*ютеризується. Процесуальний підхід розглядає управління як суму виконуваних функцій. Управління за Файолем – передбачення, організація, розпорядження, координування, контроль. Системний підхід розвивали Джонсон і Кастін. Управління включає планування, організацію, управління і зв*язок.
32. Система управління:прямі та зворотні зв*язки.
33. Функції соціології управління.
34. Визначення та моделі стилю керівництва.
35. Сутність соціології громадської думки. Соціологія громадської думки – це спеціальна соціологічна теорія, що вивчає проблеми, які пов*язані з природою, джерелами та механізмами формування, структурою громажської думки, закономірностіи її функціонування, проблеми вивчення та обліку діяльності соціального інституту. Поняття громадської думки з*явилося в Англії у ХІІ століття, з 18 століття є загальновизнаним,
36. Специфіка формування громадської думки. Громадська думка – це стан масової свідомості, що містить як приховане, так і явне ставлення різних соціальних спільнот до проблем, подій та фактів дійсності. Масова свідомість – це широка сукупність ідей, уявлень, ілюзій, почуттів, настроїв, що відображають всі без винятку сторони життя суспільства, що приступні для мас і здатні викликати їхній інтерес. Масова свідомість – це зріз громадської свідомості, в рамках якого у представників різних груп можуть виникати аналогічні думки, судження, що відображають їхнє ставлення до проблем і фактів дійсності. Характерні риси масової свідомості полягають у джерелах і характері формування. Оскільки у формуванні масової свідомості беруть участь представники різних груп, то громадська думка формується в ньому. У цьому формуванні беруть участь не тільки наукові джерела, а й найближче соціальне оточення, чутки тощо. Сам процес формування масової свідомості – достатньо специфічний, здійснюється як процес інтенсивного обміну інформацією, порівняння, а також протиставлення схожих позицій, їх зближення, пошуку точок дотику. Відбувається в процесі міжосібного спілкування, а також спеціально. У сучасному суспільстві громадська думка відчуває на собі вплив різних соціальних інститутів: державних, політичних, громадських організацій, громадських рухів тощо. Таким чином, можна сказати, що це специфіка може бути як адекватною реальному становищу речей, так і помилковим уявленням про дійсність. Громадська думка може формуватися дуже швидко, бо знаходиться у постійному процесі формування та зміни.
37. Суб*єкт громадської думки. Громадська думка не є аморфним, розпливчастим витвором: вона структурована. Її характеризують суб*єкт, об*єкт, типи суджень та канали вираження. Суб*єкт громадської думки – це різні групи населення, що безпосередньо є виразниками громадської думки. Проблема суб*єкта громадської думки включає: 1)співвідношення індивідуальної та громадської свідомості. Думка індивіда не є громадською думкою, але може виражати її, якщо він обробляє і носить громадську думку; 2)Проблема монізму або плюралізму . Локальність громадської думки. В рамках кожної спільноти суб*єктом громадської думки може виступати як уся спільнота у цілому, так і будь-які її частини, незалежно від змісту суджень, а також того, чи утворює частина меншість чи більшість.
38. Об*єкт громадської думки. Об*єктом громадської думки є майже всі сфери життєдіяльності суспільства, що вони є принципово приступні для мас тощо. Основи: громадський інтере, дискусійність підходів, компетентність громадської думки. Основні аспекти об*єкта: чи приступними є ті чи інші реалії життя до відображення громадською думкою, чи доцільно в тому чи іншому випадку вивчати громадську думку або можна отримати інформацію іншим способом, чи необхідно взагалі вивчати громадську думку, враховуючи ту обставину, що об*єктивної громадської думки не існує?
39. Типи суджень громадської думки. В залежності від змісту виділяють такі судження: оцінкові (у цьому типі суджень висловлюється ставлення населення то тих чи інших фактів дійсності), аналітичні (являє собою аналіз ставлення населення до реалій дійсності). Конструктивне судження програмує соціальні процеси.
40. Канали вираження громадської думки. Вираження громадської думки може проходити активно чи пасивно, прямо чи опосередковано. До каналів відносяться ЗМІ, засоби наочної агітації, збори, мітинги, засоби інформаційного тиску, особисті контакти з працівниками органів управління та представниками громадських організацій, листи населення до органів управління, документи органів управління, референдуми. Є опосередковані канали, а прямі – це особисті контакти працівників органів управління з населенням, листи населення, збори, мітинги, демонстрації. Спеціалізовані канали – опитування населення, що здійснюється з використанням соціологічних методів збору інформації. Дають змогу отримувати більш надійну та репрезентативну інформацію, а також аналізувати зміни громадської думки у динаміці шляхом повторних опитувань.
41. Функції громадської думки. Функції:інформаційна, регулятивна, організаційна, внутрішньокерівна, що розділяється на диркетивну, консультативну, експресивна та заохочувальна.
42. Закономірності функціонування громадської думки. Громадська думка – один з різновидів соціального контролю (поряд із загальним контролем та наглядом). Соціологія дуже широко вивчає громадську думку – це один з її основних предметів. Громадську думку вивчають такими способами: 1)опитуваня типових громадян із подальшим узагальненням отриманих статистичних даних; 2)опитування найактивніших – “лідерів” громадської думки.
43. Соціологічне дослідження:поняття та різновиди. Соціологічне дослідження – це складений комплекс теоретичних, методичних та організаційних процедур, що спрямовані на досягнення поставлених цілей та завдань дослідження.Різновиди: 1)За характером та дослідницькою задачею: фундаментальні (спрямовані на виявлення та аналіз соціального досліду та закономірностей розвитку), прикладні (спрямовані на вивчення та вироблення шляхів, засобів, форм та методів удосконалення діяльності соціальних об*єктів), комплексні (міждисциплінарна проблема, сполучає у собі елементи фундаментальних та прикладних задач). 2)За типом логічного завдання: пошукове, пілотажне, описове, експериментальне, проектно-конструкторські пошуки. 3)За відношенням до об*єкту дослідження:монографічне, порівняльне, трендове, генетичне. 4) За відношенням до сфери об*єкту дослідження. 5)За типом замовника та видом оплати: держбюджетне, госпдоговірне, на загальних засадах. 6)За термінами проведення: довготермінове (3-5 років і більше), середньотермінове (0, 5-3 роки), короткотермінове (2-6 місяців), експрес-дослідження (1 тиждень-2 місяці).
44. Функції соціологічного дослідження. Функції соціологічного дослідження діляться: 1)За значущістю задачі дослідження: стратегічна, тактична, операційна. 2)За спрямованістю дослідження: пізнавальна (інформаційна, теоретична, описова), практична, теоретико-прикладна. 3)За характером впливу на об*єкт: керувальна (прогностична, планувальна, організаційно-технологічна, координаційно-методична, контролююча). 4)За термінами впливу на об*єкт: довготермінові (на 10-100 і далі років), середньотермінові (від кількох років до 10), короткотеомінові (від кількох місяців до двох років), моментальні (від тижня до місяця).
45. Етапи проведення соціологічих досліджень. Основні етапи: 1)Підготовчий. На цьому етапі спостерігається узгодження мети й завдань дослідження, розробка програм дослідження, затим відбувається вирішення фінансових, економічних питань, також необхідно врахувати кадрове забезпечення. 2)Етап полевих робіт. Цей етап може тривати від кількох тижнів до кількох місяців. На цьому етапі здійснюється розробка інструментарія, це етап апробації. Також здійснюється вирішення організаційних, фінансових та технічних питань. 3)Обробка і аналіз. Включає перевірку комплексності, підготовку до інструментальної обробки або на машині, або руками, курування процесу обробки, розробка звіту за результатами дослідження:проміжними, а потім заключними. 4)Етап запроваджування результатів: розробка директивних, інструктивних, соціоінженерних документів, а також курування процесу використання соціологічної інформації.