Перш ніж перейти від соціальних причин, які є ніби-то зовнішніми чинниками наркоманії, до соціально-психологічних і психологічних, треба сказати про сприятливі чинники, які на тлі перелічених причин є порівняно другорядними.
Останніми роками отримані дані про деяку роль патологічної спадковості наркоманії. Під час обстеження наркоманів досить часто виявляють спадкову обтяженість, від якої частково і залежить ризик виникнення наркотичної пристрасті, хоч це і не обов'язково. Це, передусім, бioлoгiчний грунт, здебільшого спадкові захворювання, у ліпшому випадку – конституціальна схильність, природжені ознаки, що визначають характер і особистісні особливості майбутнього наркомана. На такому тлі і розвивається згодом наркоманія. Це тло впливає не лише на причини, що визначають перше вживання наркотику, на характер його вибору, але і сприяє швидшому і тяжчому перебігу захворювання. Це не означає, що та чи інша людина приречена на наркоманію з народження. Наркоманами не народжуються. Спадковий чинник являє собою лише грунт для розвитку пристрасті до наркотиків і формування наркоманії. Частіше вживають одурманювальні засоби особи, у яких можна відмітити деякі психічні аномалії і особистісні особливості. До них, зокрема, належать підвищена навіюваність, пасивне підкорення, слабовілля, психічна незрілість думок, схильність до емоційних колізій.
За характером це особистості з рисами збудливості, жорстокості, вираженої упертості, забіякуватості, із прагненням до незалежності та підкорення інших. Часто вони конфліктують з батьками, йдуть з дому, бродяжать, схильні до авантюр, здатні переступити закон (хуліганство, дрібна крадіжка). Тому коли вони потрапляють в оточення, де вживають наркотичні речовини, то повністю підпадають під вплив нових знайомих і залучаються до наркотику. Це пояснюється значно зниженим „сторожовим” почуттям самоконтролю, ослабленими вольовими імпульсами. Здебільшого вони не здатні протистояти негативному впливу навколишнього середовища. Однак серед них є не лише психопатичні особистості, а й дійсно психічно хворі, котрі мають психічні відхилення. Вони сподіваються знайти в одурманювальних речовинах вихід внутрішнім переживанням через самоспоглядання, саморозмірковування для усунення туги, знеособлення, прагматизму. Усі ці особи складають так звану „групу ризику”[10, c.64-72], молодь об'єднується у неформальні грyпи, "тусовки", потрапляє під негативний вплив кримінального середовища, злодійських авторитетів, захоплюється лже-романтикою. Спрацьовує вічна формула - "заборонений плід солодкий". А дитині завжди хочеться спробувати заборонене. Пустотливий настрій, бажання виділитися, нездоровий інтерес можуть привести дитину до вживання наркотиків, навіть проти волі підлітка. Звикання до наркотиків проходить набагато швидше, ніж, наприклад, до алкоголю чи нікотину. Коли проявляється інтерес, то наркотик завжди легко знаходиться, тим паче, що вживається спільно з особами, які для пiдліткa добре знайомі і яким він довіряє. Підлітків провокують на пробу наркотиків "закоренілі" наркомани, які прагнуть розширити клієнтуру, щоб на ній заробляти гроші на наркотик, вкрай необхідний їм самим. Втягнення в наркотичну залежність може проходити у стані сп'яніння підлітків, які потрапили у залежність від дорослих злочинців-наркоманів, збувачів та розповсюджувачів наркотиків, щоб їх прив'язати до злочинного ремесла. Це стосується і дівчат, які стали на шлях проституції. [3,c.11-13].
Сприятливими чинниками є важкі захворювання, під час лікування яких наркотичними препаратами може розвитися наркоманія. Страждаючи від нестерпного болю після поранень, операцій, травм, опіків, печінкових і ниркових колік, холециститу та інших захворювань, що супроводжуються вираженим больовим синдромом, людина у разі прийому болезаспокійливих засобів відчуває незвичайне полегшення: біль тимчасово вщухає, слабшає або абсолютно зникає. Страшні муки минають і людина відчуває себе ніби ожившою. Але внаслідок цього чудового полегшення хворі настільки звикають до наркотику, що коли лікування закінчено і як лікувальний препарат він їм вже не потрібен, вони не можуть без нього обійтися.
Таким чином, навіть тоді, коли вживання утішної отрути є необхідним, законним, щоб приборкувати нестерпний біль, наркотик, що приймається як найефективніший болезаспокійливий засіб, труїть організм, породжує наркоманію, особливо за необхідності частих прийомів [10, c.72].
В чисто психічному плані в основі потягу до наркотиків лежить мотивація явно хворобливого характеру і прагнення до зниження напруження та почуття тривоги, бігство від проблем, пов'язаних з дійсністю. Паганий настрій, невпевненість у собі, особливо у психічно неврівноважених молодих людей – так виникає ілюзорне почуття особистої значимості (помилкове сприймання). Повторне застосування наркотиків приводить до закріплення навички, а механізмом формування такої звички є умовний рефлекс. Відомо, що така звичка швидко оволодіває людиною, глибоко проникає в її сутність і стає складовою частиною характеру. Тому процес лікування наркоманії є дуже складним і довготривалим, ключ до успіху – це врахування індивідуальних можливостей особистості.
Існує 3 рівні мотивації вживання наркотиків:
1 рівень – підсвідомий
Має відношення до пологової травми. Що це таке? Це пам'ять про власне
народження, законсервована в нашому тілі на глибинному рівні, де вже не існує різниці між емоціями і тілесними почуттями. Пологова травма є основою для більшості негативних процесів у психіці, адже цей заперечний емоційний заряд людина носить в собі і немає можливостей позбавитися його шляхом звичайних свідомих зусиль. Тут закладається базова структура особистості, тут – основна спонука вживання тих чи інших наркотиків.
2 рівень – інтуїтивний
Заснований на тілесній пам'яті. Всі наші негативні емоції відбиваються на тілі у вигляді напруги між м'язами – згинателями і м'язами – розгинателями, між м'язами, які дають імпульс до дії і м'язами, які їх стримують. Розрядати цю напругу зусиллям волі або якимось подібним зусиллям неможливо. Для цього потрібно перебувати в тому стані, коли ця напруга вкрай загострена, тобто бути в глибині конфлікту. Наркотик, який діє на організм дає цю можливість.
3 рівень – свідомий і підсвідомий одночасно
Це принцип посилення симптомів (проявів). Щоб якась внутрішня проблема вирішилася, ми інтуїтивно доводимо її до крайньої межі, до абсурду , посилюючи всі її прояви. Ми нагнітаємо обстановку, щоб дістати дна – і проблема вирішена. [4,c.121-124].
1. Наркоманія як соціально педагогічна проблема
1.2. Як розвивається пристрасть до наркотичних речовин
Важливо знати, як людина стає рабом наркотичних речовин, як відбувається звикання, патологічна прихильність (пристрасть) до постійного вживання наркотиків? Відповіді на ці запитання дуже важливі для розуміння суті наркоманії.
Є певні закономірності розвитку цієї пристрасті. Звичайно звикання відбувається поступово, непомітно для споживача наркотиків, принаймні, спочатку у нього не виникає побоювання і страху бути затягнутим у трясовину наркоманії, він не передбачає важких наслідків.
Отже, причина справила свою дію, тим або іншим способом наркотик прийнято. Однак у кожної людини організм по-різному реагує на цю отруту. У багатьох уже перший прийом або перша ін'єкція викликає почуття внутрішнього комфорту, приємні специфічні пepеживaння, глибинa і тpивалість яких індивідуальні. Вони і складають те позитивно забарвлене емoцiйнe тло, яке сприяє появі бажання до повторного прийому наркотичної речовини і формує початок виникнення пaтологічного потягу.
Однак можливі такі індивідyальнi реакції на прийом наркотиків, коли у людини не лише не виникали позитивні суб'єктивні переживання, а, навпаки, з'являлися негативні відчуття – слабкість, сонливість, пітливість, сильний головний біль, запаморочення, нудота, блювота, біль у шлунку і навіть непритомні припадки. Люди з такою реакцією рідше стають наркоманами, якщо не потрапляють у компанію досвідчених «приятелів», які «заспокоюють» їх, пояснюючи, що «так завжди себе відчуваєш у перший раз, наступного разу буде краще». У разі подальших прийомів наркотиків негативні відчуття меншають і поступово зникають. Однак ще не можна сказати, що захворювання на наркоманію вже сформувалося, оскільки усвідомлений потяг з'являється пізніше і в різні строки, що залежить від виду наркотику, способу і тривалості його прийому, дози, віку, статі споживача, індивідуальних особливостей організму, центральної нервової системи та інших чинників.
Найкоротший термін появи потягу відзначається у разі внутрішньовенного введення наркотику. Найнебезпечніші в цьому відношенні препарати опійно-морфінної групи. Що молодше споживач наркотика, то коротший у нього період становлення наркоманії як хвороби – швидко формується потяг до наркотику, встановлюється регулярність прийому, знижується його переносимість. Наркоманія, що почалася у зрілому віці, протікає легше, ніж у підлітковому та юнацькому. Тому найстрашніше те, що молодь більш схильна до наркоманії. А як зазначалося, зростання наркоманії відбувається в основному за рахунок вікових груп, в яких ще не встигла повністю сформуватися особистість. Незалежно від первинного мотиву вживання наркотику, ефект, що отримано після його прийому, – суб'єктивно приємне відчуття, що іменується ейфорією (від грецьк. euphoria – легкість), спонукає до його повторного застосування, оскільки будь-яке почуття задоволення спричинює прагнення до його повторення. А бажання відчути знову стан ейфорії вимагає нових прийомів наркотику. На цьому етапі підключаються механізми пам'яті. Можна образно сказати, що пам'ять живиться уявою: вона, ніби-то змагаючись з ним, продовжує послужливо підкидати і в охоплений пожежею запалений мозок дедалі нові й нові поліна.