Саме ці особи визначенні Законом України “Про соціальні послуги”, як такі, що перебувають у складних життєвих обставинах та потребують сторонньої допомоги. З метою поліпшення або відтворення їх життєдіяльності, заклади соціального захисту надають їм різні види соціальних послуг [12, 32].
За терміном діїнаведені програми переважно розділяються на довгострокові (на 8-10 років та більше) та постійно діючі, до них відносяться такі міські програми як Програма надання послуг та інших видів допомоги соціально незахищеним верствам населення міста Одеси, Адресна грошова допомога, Програма підтримки ветеранів Великої Вітчизняної війни 1941-1945 років та учасників бойових дій та інші.
За масштабністю в місті Одесі діють національні та регіональні програми.
За рівнем комплексності: з всіх представлених програм, на вирішення конкретних проблем конкретних категорій населення за допомогою певних дій націлено 12, що становить майже 52%. Це великий відсоток, яких свідчить про дійсно цвілеве призначення програм, та конкретну направленість, а не допомогу «взагалі», коли дослідити результати та ефективність впровадження набагато складніше.
За методом надання допомоги:
- у формі грошової допомоги – 5 програм (22%);
- у формі надання соціальних послуг – 9 програм (39%);
- у формі пільг та загальних дій, націлених на окрему соціальну категорію, чи сферу – 5 програм (22%);
- у формі натуральної допомоги – 4 програми (17%).
З цього видно, що більша увага надається цільовим програмам у вигляді соціальних послуг, які забезпечують покрашення рівня життя громадян, які потребують подібної допомоги.
Для оцінки та аналізу дії міських цільових програм також важливою составною частиною є суб’єктивна оцінка діючих програм з боку користувачів або клієнтів.
Метод такої оцінки полягає у проведенні соціологічних опитувань клієнтів та потенційних клієнтів програми з метою з’ясування їх думки відносно якості та ефективності тієї допомоги, яка передбачена тією чи іншою програмою. Свідченням неефективності діючої програми у цьому разі можуть бути незадоволеність населення щодо кількості часу, який має витратити людина для того щоб отримати допомогу (територіальна недоступність органів соціального захисту, великі черги), складність процедури отримання (велика кількість документів, що потрібно зібрати, складність отримання довідок), неповагою з боку працівників органів соціального захисту, недостатньою інформацією (відсутність інформації щодо права на отримання допомоги в засобах масової інформації, відсутність можливості отримати консультацію в органах соціального захисту тощо). Нажаль, багато з вище зазначених чинників наявні в процесі реалізації програми, про це свідчать вибіркові опитування, які час-від-часу потрапляють у міські газети, телебачення тощо.
Важливим недоліком реалізації цільових програм є відсутність комплексних моніторингів, які б могли свідчити про ефективність соціальної програми, а також неврахування суб’єктивних оцінок користувачів програмами. Система соціального програмування повинна мати єдиний державний інструментарій оцінювання, який би дозволив спів ставляти результати та статистичні показники отримані в різних регіонах України. Тому що аналіз ефективності цільових програм які впроваджуються в місті Одесі, та в якомусь іншому регіоні неймовірно ускладнюється відсутністю єдиних критеріїв оцінки програм.
Результатами дії багатьох соціальних програм є досягнення більшої тривалості життя, зменшення рівня смертності, захворюваності населення, покращення здоров’я. Такі програми, крім соціального, мають ще й економічний ефект, який полягає у зменшенні втрат виробничого потенціалу, які викликані передчасною смертю громадян, повною або частковою втратою працездатності. Втрати держави через названі причини, а також їх зменшення завдяки дії певних соціальних програм видається можливим оцінити у грошовому виразі. Так чи інакше, при розробці соціальних програм держава вимушена вирішувати цю проблему. Інформація про економічні втрати у зв’язку із втратами здоров’я може бути використана при визначенні обсягів інвестицій в соціальні програми та оцінки економічного ефекту від їх реалізації. За певних обставин необхідно оцінити, чи не є занадто малою віддача від майбутніх витрат, і чи є цілком обґрунтовані подібні додаткові витрати. До того ж обмеженість коштів не дозволяє витрачати їх на малоефективні заходи.
2.3 Порівняльний аналіз міських цільових програм міста Одеси та міста Луганська
Рівень життя населення регіонів України має загальні риси і, водночас, значну регіональну диференціацію. Причинами цього є нерівність потенційних можливостей кожного регіону.
Суттєвий регіональні відмінності спостерігаються майже за всіма основними показниками. Територіальні відмінності у рівні бідності та доходах населення характерні для будь-якої країни, вони є наслідком диспропорцій економічного розвитку. Економічне зростання не може бути одномоментним, воно починається в територіально локалізованих «точках зростання», або центрах з найбільш сприятливими соціально-економічними умовами.
Інформаційною базою для формування ефективних соціальних програм регіонального розвитку, а також для оцінки діючих програм є оцінка досягнутого рівня розвитку регіонів в цілому та за його окремими аспектами на основі статичних показників статистики.
За допомогою міжрегіональних порівнянь рівня людського розвитку в цілому та за його окремими аспектами є можливим визначенням найбільш проблемних регіонів та пріоритетних напрямів політики регіонального розвитку.
Так, до регіонів з високим рівнем людського розвитку належать АРК, Полтавська, Черкаська, Хмельницька, Вінницька області. Середні значення індексу людського розвитку (0,52-0,54) характерні для Київської, Харківської, Тернопільської, Львівської, Чернівецької та Одеської областей. Серед регіонів України з найнижчим рівнем людського розвитку – Донецька, Сумська, Миколаївська, Херсонська та Луганська області [15].
Найбільш проблемним регіоном за станом людського розвитку є Луганська область (27 рейтинг за шкалою інтегрального індексу [16]). Ситуація в регіоні характеризується найгіршими показниками соціального середовища, що пов’язано з високим рівнем захворюваності на так звані «соціальні» хвороби.
Тому, для порівняльного аналізу міських соціальних програм було обране місто Луганськ та місто Одеса, з метою прослідкувати відмінності в реалізації цільових програм та виявити основні тенденцій регіонального соціального програмування.
За перше півріччя 2006 року в Луганську були введені до дії, а також продовжують неперервано діяти наступні міські цільові програми [15]:
1. Програма реалізації молодіжної політики в Луганську на 2006-2010 роки;
2. Програма профілактики злочинності на 2005 - 2010 роки;
3. Програма "Питна вода Луганщини";
4. Програма запобігання поширенню дитячої бездоглядності на 2005 - 2006 роки;
5. Програма розвитку масового спорту за місцем проживання та у місцях масового відпочинку населення на 2005 - 2006 роки;
6. Програма соціальної адаптації осіб, звільнених з місць позбавлення волі, на 2004 - 2006 роки;
7. Програма "Шкільний автобус" на 2004 - 2010 роки;
8. Програма ранньої соціальної реабілітації дітей-інвалідів на 2003 - 2006 роки;
9. Програма відпочинку та оздоровлення дітей на період до 2008 року;
10.Програма розвитку молодіжного житлового кредитування в Луганську на 2002 - 2012 роки;
11.Програма імунопрофілактики населення Луганської області на 2003 - 2006 роки;
12.Регіональна міжгалузева комплексна програма "Здоров'я нації" на 2002 - 2011 роки;
13.Програма "Багатодітні сім'ї";
14.Програма розвитку духовності, захисту моралі та формування здорового способу життя.
Отже, за спрямованістю дані програми поділяються на:
| Спрямовані на попередження негативних соціальних наслідків будь-яких процесів або явищ (страхові програми тощо) | Спрямовані на подолання негативних соціальних явищ або процесів (адресні програми) | Спрямовані на розвиток будь-якої соціальної сфери, або соціальної групи (програми розвитку) |
| Програма профілактики злочинності на 2005 - 2010 роки | Програма "Шкільний автобус" на 2004 - 2010 роки | Програма реалізації молодіжної політики в Луганську на 2006-2010 роки |
| Програма запобігання поширенню дитячої бездоглядності на 2005 - 2006 роки | Програма відпочинку та оздоровлення дітей на період до 2008 року | Програма розвитку масового спорту за місцем проживання та у місцях масового відпочинку населення на 2005 - 2006 роки |
| Програма "Питна вода Луганщини" | Програма "Багатодітні сім'ї" | Програма розвитку молодіжного житлового кредитування в Луганську на 2002 - 2012 роки |
| Програма соціальної адаптації осіб, звільнених з місць позбавлення волі, на 2004 - 2006 роки | Регіональна міжгалузева комплексна програма "Здоров'я нації" на 2002 - 2011 роки | |
| Програма ранньої соціальної реабілітації дітей-інвалідів на 2003 - 2006 роки | Програма розвитку духовності, захисту моралі та формування здорового способу життя | |
| Програма імунопрофілактики населення Луганської області на 2003 - 2006 роки |
Співставивши розподіл Одеських (див. п. 2.2) та Луганських програм, можна побачити, що у той час коли в Одесі цільові програми мають переважно адресну направленість, та передбачають конкретні дії, у Луганську переважають програми спрямовані на попередження негативних соціальних наслідків будь-яких процесів або явищ, а також на розвиток якоїсь соціальної сфери чи групи населення.
За терміном діїпрограми Луганська переважно розділяються на довгострокові (на 8-10 років та більше) та постійно діючі, а також програми короткострокової дії, наприклад, Програма запобігання поширенню дитячої бездоглядності на 2005 - 2006 роки,Програма соціальної адаптації осіб, звільнених з місць позбавлення волі, на 2004 - 2006 роки та інше. В порівнянні з Одеськими програмами, різниця мало відчутна, але важливим є питання щодо подальшого розвитку цільової сфери по закінченні дії терміну програми.