Аналіз стану соціальної політики в Україні (стр. 1 из 4)

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ УКРАЇНИ

Азовський Регіональний Інститут Управління

при З.Д.У.

Кафедра: економіки

підприємства

на тему:

“Аналіз стану соціальної політики в Україні”

Виконала:

Прийняв:

Бердянськ

ЗМІСТ

Вступ…………………………………………………………………………………………………………………………………………3

1 Доходи населення

1.1 Структура доходів населення………………………………………………………5

1.2 Заборгованість із заробітної плати, пенсій,

інших соціальних виплат…………………………………………6

2 Питання охорони праці………………………………………………………………………………………9

3 Пенсийне забеспечення……………………………………………………………………………………10

4 Зайнятисть населення та стан на ринку праці…………………………15

5 Соціальний захист населення……………………………………………………………………16

6 Практичне завдання……………………………………………………………………………………………24

Висновки………………………………………………………………………………………………………………………………26

Додаток 1……………………………………………………………………………………………………………………………28

Література…………………………………………………………………………………………………………………………29

ВСТУП

Посилення соціальної орієнтації економіки набуло важливого значення для політики реформ.

Стабілізація економічного розвитку неможлива без формування соціальне благополучного суспільства. Поєднання проблем розвитку ринкових відносин з посиленням уваги до соціальних питань створює необхідні передумови для економічного оздоровлення, стабільного становища людини впродовж усієї трудової діяльності й після її завершення. Зрештою економічне зростання і підвищення народного добробуту — взаємопов'язані процеси.

Соціальна сфера і економіка поєднані як причина І наслідок, що безперервно змінюються місцями у процесі народногосподарського розвитку. В економіці цей зв'язок інтерпретується у категоріях попиту І пропонування. З історії відомо, що вихід із кризи можливий за рахунок сукупного попиту, в тому числі споживчого, який стає каталізатором економічного зростання. Хрестоматійним прикладом цього і антикризова політика США у період Великої депресії.

Вважається, що кейнсіанська модель економічного розвитку, яка грунтується на економіці попиту, суперечить пізнішим політико-економічним теоріям, зокрема монетаризму.

Постановка проблеми розвитку, що безпосередньо зачіпає соціальні питання, у такому взаємовиключному ракурсі не є продуктивною, оскільки незалежно від теоретичної моделі акцентування на попиті або пропозиції визначається конкретною економічною ситуацією.

На сучасному етапі проведення ринкових перетворень в Україні стабільність соціальної політики розглядається як важливий елемент економічної стратегії.

З метою стабілізації й поліпшення соціально-економічної ситуації Кабінет Міністрів України розробив заходи щодо реалізації 1998—2000 рр. Основних напрямів соціальної політики, затверджених Указом Президента України 18 жовтня 1997 р.

В Основних напрямах визначено курс розвитку соціальної сфери на середньотермінову перспективу. В його основі — органічне поєднання політики економічного зростання з активною соціальною політикою. При цьому державна участь має бути встановлення мінімальних соціальних гарантій, поєднання загальнодержавних механізмів з розвитком ініціативи місцевих органів влади І створення єдиного соціального простору; забезпечення реалізації прав громадян у соціальній сфері, зафіксованих у Конституції України і законодавчих актах.

Успішне реформування соціальної сфери тісно пов'язане зі стабілізаційними процесами в економіці й залежитьвід подальших перетворень у фінансовій, податковій та кредитно-грошовій системах.

Велике значення має й вдосконалення її організаційного, правового і фінансового механізмів.

1 ДОХОДИ НАСЕЛЕННЯ

1.1 Структура доходів населення

Нині макроекономічні умови залишаються вельми складними для вирішення соціальних проблем. Упродовж тривалого часу економіка пристосовувалась до обмеженого матеріального забезпечення населення. Рівень заробітної плати на одиницю продуктивності праці в Україні, як і в інших країнах СНД, втричі нижчий, ніж у країнах з ринковою економікою.

Це стало однією з головних причин, що деформували умови відтворення. Це виявилося, передовсім, у сфері накопичення капіталу, розподілу доходів і звуження ємності внутрішнього ринку. Помітно змінилась і структура сукупних доходів населення. Якщо у 1990 р. за результатами щорічного обстеження бюджетів сімей структура доходу населення складалась на 67,5% із заробітної плати й і 3,4% трансфертів у формі пенсій, стипендій, соціальної допомоги, то у 1997 р. відповідно із 44,1 і 9.9%. Значно зросли надходження від особистого господарства (з 10.2 до 27,5%) і доходи з інших джерел (з 8.9 до 18,5%).^[1]

Основну масу доходів населення отримує від трудової діяльності. Розподіл працівників за рівнем заробітної плати показує, що 60,0% із них мають місячний дохід до 150 грн тобто трохи нижчий від рівня середньої заробітної плати, 29,5% - до 300 гри., 17,3% понад 300 гри. Розподіл чисельності працівників за рівнем нарахованої їм заробітної плати дещо поліпшився з початку року. Однак наведені дані свідчать про недостатність платоспроможності середнього прошарку населення, який має стати основою для соціальної стабільності суспільства.^[1]

Соціальне становище громадян України і перспективи соціального прогнозування будуть більш достовірними, якщо врахувати обсяги тіньової економіки й доходи від прихованих джерел.

Розроблення статистичними органами коефіцієнта Джині (концентрації доходів) сприятиме детальному вивченню соціальних пропорцій.

За офіційними повідомленнями, матеріальне розшарування населення становить мінімум 1З разів. Левова частка грошових накопичень належить невеликій за чисельністю групі населення.

1.2 Заборгованість із заробітної плати, пенсій, інших соціальних виплат

Це явище, що з'явилося в 1992 р., у 1996 р. переросло в одну Із найгостріших соціальних проблем. За станом на 26 березня поточного року загальна сума заборгованості із заробітної плати, пенсій, стипендій, допомог зросла до 11 млрд.грн., бюджетна заборгованість становила 4,4 млрд.грн. (40% загального боргу), що негативно позначається на життєвому рівні населення, його купівельній спроможності, є постійним чинником зростання соціальної напруженості в суспільстві.

Загальна сума заборгованості із заробітної плати за станом на 10 березня 1999р. становила 6,9 млрд.грн., збільшившись за два останні роки удвоє. Заборгованість на одного працюючого становила майже 700 грн. Своєчасно не одержують заробітну плату дві третини працюючих.

З-поміж галузей економіки найвищою є заборгованість у промисловості (38% загальної суми заборгованості), сільському господарстві (28), будівництві (9%).

Заборгованість із заробітної плати в 1998 р. зросла в усіх регіонах держави: у Сумській, Чернігівській, Львівській, Вінницькій областях вона зросла на 38-46%, тоді як у Київській, Рівненській, Запорізькій, Чернівецькій областях — лише в межах 11-13%. У Тернопільській, Кіровоградській і Волинській областях у середньому вона становить понад п'ять місячних фондів заробітної плати. Водночас цей показник у Запорізькій і Закарпатській областях вдвічі нижчий. У М.Києві заборгованість найнижча і становить менше за місячний фонд оплати праці.

Наявні чинники штучного зростання заборгованості із заробітної плати спонукали Мінпраці проініціювати ухвалення в серпні минулого року Указу Президента "Про додаткові заходи щодо стримування штучного зростання заборгованості з заробітної плати". Запровадження норм цього Указу, посилення державного контролю певною мірою дозволило стабілізувати заборгованість із заробітної плати.

У 1998 р. темпи зростання заборгованості на підприємствах недержавної форми власності були в п'ять разів більшими, ніж у державному секторі економіки (40 проти 8%). Аби темпи приросту на недержавних підприємствах були такими, як у державному секторі, то загальна заборгованість у 1998 р. була б меншою на 1 млрд.грн.

Особлива роль у вирішенні проблеми заборгованості належить застосуванню механізму колективних договорів. Нині в Україні налічується понад 265 тис. підприємств і акціонерних товариств, а колективних договорів укладено лише на 55 тис. підприємствах, або лише на кожному п'ятому. Ними охоплено лише 68% працюючих.

Кабінет Міністрів останнім часом ухвалив низку постанов, спрямованих на погашення заборгованості із заробітної плати в бюджетній сфері. Затверджено завдання на 1999 р. з мобілізації додаткових надходжень до бюджетів усіх рівнів та Пенсійного фонду, погашення до жовтня п.р. заборгованості із соціальних виплат з місцевих бюджетів.

Однак у першому кварталі стан справ суттєво не поліпшився. Найгірша ситуація з соціальними виплатами склалася в Чернігівській області: заборгованість тут перевищує 10 місяців. У Тернопільській, Волинській, Рівненській, Херсонській областях, Автономній Республіці Крим соціальні виплати заборговані за півроку.

2 ПИТАННЯ ОХОРОНИ ПРАЦІ.

Реалізація державної політики дозволила впродовж останніх років забезпечити стабільне зниження виробничого травматизму. Порівняно із 1993 р. загальний травматизм зменшився в 2,3 раза, зі смертельними наслідками — в 1,5 раза.

Проте стан справ з технікою безпеки на виробництві залишається незадовільним. В умовах, що не відповідають санітарно-гігієнічним нормам, працює понад 3,4 млн. чол. Забезпеченість працюючих засобами індивідуального захисту не перевищує 40—50%. Щорокувиплати на відшкодування шкоди, заподіяної життю і здоров'ю працюючих, досягають 400 млн.грн.^[2]