Ця галузь соціології, а також соціологія культури разом із психологією і філософією допомагають соціальним працівникам диференціювати клієнтів за типами і видами їхньої Я-концепції, уявлень про себе, свої права, можливості, перспективи розвитку. Врахування культурного контексту побуту клієнта, його уподобань у світі культурних цінностей є важливою умовою ефективної допомоги, особливо тим, хто переживає екзистенційну кризу (кризу сенсу життя), неузгодженість життєвих орієнтацій і реального соціального становища. Соціальним працівникам також доводиться зважати на стиль і спосіб життя соціальних груп, які відрізняються своїм культурно-освітнім рівнем. Знання із соціології культури є особливо корисними в залученні до соціальної роботи представників закладів культури (бібліотекарів, музейних працівників, артистів тощо), які допомагають раціонально використовувати благотворний вплив мистецтва у соціальній реабілітації індивідів, груп, громад.
Соціологія соціальної роботи і соціологія «третього сектору» (неурядових організацій) розкривають і осмислюють особливості діяльності різних груп соціальних працівників, активістів недержавних організацій, які займаються соціальним захистом, соціальних служб і закладів, що сприяє оптимізації організаційних, технологічних аспектів професійної і добровільної соціальної роботи. Вони здійснюють моніторинг розвитку соціальної роботи як діяльності і громадського інституту, дбають про цілісність, різнобічність наукового супроводу й організації соціальної роботи.
Можливостями соціальних досліджень часто послуговуються фахівці соціальної сфери, отримуючи цінну інформацію про ефективність своїх зусиль, сприйняття їх серед клієнтів і в суспільстві загалом, про доцільність впровадження конкретних програм, спрямованих на поліпшення соціального захисту населення. При складанні соціальних біографій клієнтів із числа представників груп ризику вони використовують дані інтерв'ю, анкетування, опитування, листів, документів, архівних матеріалів, автобіографій та інших джерел і методів збирання інформації, які традиційно використовують у соціології.
Загалом, без використання надбань пошуково-дослідницького інструментарію соціології соціальна робота ризикує втратити зв'язок з реальністю і розвиватися на периферії актуальних життєвих потреб людей, чиї соціальне самопочуття, емоційне благополуччя, бачення буттєвої перспективи залежать саме від неї.
4. Взаємозв'язкисоціальноїроботиізпсихологією
Соціальна робота, будучи спрямованою на різноманітні потреби людей, які потрапили у складні життєві обставини, та активізацію потенціалу їх життєдіяльності, у своєму функціонуванні не може обійтися без масиву знань, закумульованих у лоні психології — науки про закономірності, процеси, форми психічної діяльності людини. Саме завдяки використанню наукових, достовірних, доказових знань про психіку людини, які можна перевірити логічним аналізом і досвідом, соціальна робота може забезпечити свою результативність, оскільки опора на буденний досвід, емпіричні спостереження за психологічними процесами, реакціями клієнтів часто породжують непоправні помилки.
Психіка як сукупність душевних якостей, внутрішній суб'єктивний світ особистості виникає і змінюється в процесі взаємодії людини з навколишнім світом, виражається у формі думок, почуттів, образів, дій. Пізнаючи навколишній світ, людина пізнає закони природи і суспільства не лише з метою пристосування їх для задоволення своїх матеріальних і духовних потреб, а й для певного впливу на них.
Центральним об'єктом психології є особистість, її потреби, мотиваційна і пізнавальна сфери, спрямованість індивідуальності у всій багатоманітності проявів.
Для соціальної роботи важливі знання не тільки про загальні закономірності людської особистості, а й про її особливості, які залежать від конкретних умов соціальної ситуації, розвитку, життєдіяльності, фаху, віку, статусу в групі й у системі міжособистісних стосунків, позицій і диспозицій (норм, що визначають правила поведінки), особливостей соціально-психологічної адаптації.
Про цінність психології для соціальної роботи свідчить і те, що різноманітні концепції соціальної роботи здебільшого вибудовуються на відповідних психологічних теоріях і поглядах. Наприклад, ідеї психоаналізу прислужилися обґрунтуванню діагностичної теорії соціальної роботи, що була предтечею психосоціальної роботи, яка прагне вичленити проблеми клієнта із середовища, підсилюючи при цьому сильні сторони «Я» людини та механізми, за допомогою яких клієнт може долати проблеми самостійно за мінімальної підтримки соціальних працівників.
Психологічні знання, відповідні методики, техніки є основою психологічно і комплексно орієнтованих моделей практики соціальної роботи. Особливе значення для неї мають такі галузі психологічної науки і психологічної практики:
а) психодіагностика — галузь психологічного знання про психологічний стан клієнта або про окремі його психологічні властивості, пов'язана зі встановленням психологічного діагнозу;
б) психологічне консультування — надання допомоги психічно здоровим людям у реалізації ними своїх можливостей, досягненні життєвих, професійних та інших цілей, в організації ефективної власної поведінки;
в) використання технік, методів і засобів психологічної взаємодії з клієнтом (психодрама, музикотерапія та ін.).
Соціальна робота у своїх наукових пошуках і в реальній практиці не може обходитися без надбань вікової психології — галузі психологічної науки, яка досліджує особливості особистісного і психічного розвитку, внутрішнього світу людини на різних етапах її життєвого шляху в онтогенезі (від народження до смерті).
Юридична психологія збагачує соціальну роботу знаннями про різноманітні психологічні проблеми відхилень у поведінці і їх наслідки, а також методи їх передбачення і профілактики. Як правило, нелегко дається взаємодія з людьми асоціальної поведінки: девіантної (такої, що суперечить усталеним у суспільстві нормам), делінквентної (яка не передбачає обов'язкової карної відповідальності), карної (такої, що передбачає покарання судом). Не знаючи властивих таким індивідам особливостей перебігу психічних процесів, не володіючи необхідними у взаємодії з ними методиками впливу, соціальні працівники не зможуть досягти мети у своїй роботі.
Чи не найтіснішим є зв'язок між соціальною роботою і соціальною психологією — наукою про взаємодію, взаємозалежність соціального і психологічного на рівні окремої людини, групи, громади; про соціально-психологічні явища, які виникають у процесі взаємодії і характеризують індивіда та групу. Отже, своїм змістом соціальна психологія зосереджена на дослідженні суспільно-психологічних явищ і суб'єктів: потреб, настроїв, психологічного клімату, громадської думки; масових соціально-психологічних механізмів спілкування (навіювання, мода, переконання тощо), психічних станів (збудження, піднесення, ентузіазм, розгубленість) та ін. її цікавить, наскільки механізм передавання конкретного психічного настрою сприяє реалізації суспільної чи індивідуальної суб'єктності особистості, хто й навіщо використовує настрій як «важіль» у досягненні певних цілей і як усе це позначається на добробуті народу.
Наприкінці XX ст. психологія помітно розширила межі своїх досліджень, зацікавившись такими феноменами, як «благополуччя», «громадська діяльність», «соціальні служби», які допомагають людям зробити своє життя осмисленим, реалізувати свою діяльність, розвивати життєві сили, надавати допомогу й підтримку тим, хто її потребує.
Для спеціалістів, у т. ч. й соціальних працівників, які працюють з людьми, беруть участь у регулюванні соціальних відносин важливі знання із конфліктологїі — науки про соціальні конфлікти, їх причини і наслідки, механізми формування і призупинення, способи і методи управління ними та розв'язання їх. Сформувалася вона у другій половині XX ст. на межі соціальної психології, соціології та педагогіки.
Спільно із соціальною роботою як наукою конфліктологія вивчає потенційні й існуючі конфлікти між особистістю і соціальним середовищем (соціумом і мікросоціумом), які є значущими для обох сторін. Без врахування конфліктологічного аспекту неможливо осмислити зміст, об'єкт, предмет, категорії соціальної роботи як науки. В іншому разі неминучий її відрив від суспільних потреб і завдань. Ігнорування конфліктологічного розгляду теоретико-методологічних проблем соціальної роботи призводить до однобічного їх трактування, звуження меж соціальної діяльності, зведення її лише до благодійності й милосердя, соціальних виплат, медицини.
У соціальній роботі непоодинокими є випадки зіткнення інтересів клієнта і соціального працівника, індивіда і групи, групи клієнтів і суспільної спільноти, системи закладів і груп клієнтів та ін. Уміла поведінка у конфліктній ситуації соціального працівника, психологічно грамотне управління конфліктом утримують його у діловій сфері, убезпечують від перенесення на особистості, що є передумовою успішного його подолання.
Отже, специфіка соціальної роботи як міждисциплінарної сфери наукового знання зумовлює необхідність глибокої обізнаності фахівців з основними теоріями психології, напрямами психодіагностики і психологічного впливу на особистість у кризових ситуаціях. Розмаїті психологічні концепції озброюють соціальних працівників усвідомленням особливостей розвитку психологічної структури особистості, динаміки позитивних змін, дають їм змогу визначити власний підхід до надання соціальної допомоги, узгоджений з їхніми професійними поглядами та ціннісними орієнтаціями. Тому знання психології є основою для діяльності соціальних працівників.
Використана література
1. Мигович 1.1. Соціальнаробота. —Ужгород, 1997.
2. СидоровВ. НавчанняпрактицісоціальноїроботивУкраїні: шляхв Європу // Соціальнаполітикаісоціальнаробота. — 2002. —№ 3,4.
3. СоціальнароботавУкраїні: Навч. посібник / Заред. І. Д. Звєрє-вої, Г. М. Лактіонової. —К.: Науковийсвіт, 2003.
4. Соціальнаробота: В 3-хч. —Ч. 1. Основисоціальноїроботи / За ред. Т. Семигіної, І. Григи. —К.: Києво-Могилянськаакадемія, 2004.