Національний університет «Києво-Могилянська Академія»
ФСНСТ, Школа соціальної роботи
Письмова робота
з курсу «Методи соціальної роботи»
«Групова соціальна робота: терапевтичний ефект групи»
Виконала: Годзула О.В.
Київ, 2009
План:
Вступ
1. Негативний бік групової соціальної роботи
2. Дослідження ефективності роботи в групі
3. Терапевтичні ефекти різних видів груп
4. Терапевтичний ефект групи як основа методів роботи з клієнтами
Резюме
Бібліографія
Вступ
Групова робота – це метод соціальної роботи, завдяки якій відбувається допоміжна діяльність через групові форми взаємодії. Сутність групової роботи полягає у пріоритеті спілкування з іншими людьми, які мають дещо спільне. Спільна риса усіх груп – взаємодія між людьми, які перебувають «в одному човні». У груповій роботі основним засобом впливу виступає група. [162, 1]
Групи можуть бути корисною ареною для розв’язання проблем, надання емоційної підтримки та розвитку впевненості в собі. Разом з тим вони можуть бути сповнені фрустрації й напруження. Факторами, що сприяють виникненню таких явищ, можуть бути як індивідуальні риси людини – відлюдькуватість, сором’язливість, замкненість або небажання обговорювати свої проблеми у великому колі людей, - так і таке притаманне будь-якій групі явище, як розподіл ролей.
Негативний бік групової соціальної роботи
Групові ролі та проблема лідерства часто розглядаються крізь призму влади, якої набувають учасники завдяки статусу, знанням та навичкам, контролю над ресурсами, особистим якостям, домінуючій ідеології (підставою для виникнення питань розподілу влади можуть бути етнічна належність, вік, стать, відсутність чи наявність функціонального обмеження, належність до певного соціально-економічного класу тощо). Чимало членів групи з часом демонструють конформну поведінку, тобто виявляють однаковість у поведінці, зголошуються з думкою інших унаслідок тиску групових норм на індивіда. Унаслідок різних стилів конформності чи нонконформності, а також лідерства у групі можуть сформуватися різні стосунки і стати очевидними певні функціональні або ж дисфункціональні ролі (наприклад, «ініціатора», «спостерігача», «блазня», «цапа-відбувайла» і таке інше), виникнення альянсів тощо.
Проте такі проблеми групової динаміки не заперечують ефективності групової роботи, так як можуть бути усунені соціальним працівником. Існують правила роботи з групою, спрямовані на гармонійне проходження стадій розвитку у груповій роботі. Це такі правила, як вселення надії та позитивного настрою, надання інформації (навчаюче інструктування), орієнтація на альтруїзм, коригуюча рекапітуляція первинної сімейної групи, розвиток навичок соціалізації, універсалізація, згуртування, зворотний зв’язок. Питання влади та повноважень найкраще визначати та обговорювати з учасниками групи в категоріях відмінності й подібності між різними індивідами, прагнучи встановити партнерство рівних. Задля контролю конформності соціальним працівникам важливо призвичаїти клієнтів соціальної групової роботи до висловлювання від першої особи («Я думаю…», «Я відчуваю…» і т.п.). В міру розвитку групових норм і розвитку ідентифікації себе з групою можливо змінити баланс ролей, розвинути довіру учасників групи один до одного. [171, 1]
Ось що про цей бік групової роботи пише Алан Браун у своїй праці «Групова робота у Великобританії»: «Групи можуть здійснювати істотний вплив на своїх членів – на краще чи на гірше. За неправильного використання, груповий потенціал може бути джерелом пригнічення та стурбованості, за використання з відповідальністю та вмінням – він може бути джерелом реального наділення людей великими повноваженнями, можливістю впливу на своє життя та позитивних змін у ньому». [2]
Дослідження ефективності роботи в групі
Отже, проблеми, пов’язані з груповою роботою, не є нерозв’язними. Навпаки, розв’язання цих проблем є основним завданням соціального працівника в процесі роботи з групою, і той терапевтичний вплив, який здійснює група на клієнтів-учасників, того вартий. Такий вплив продемонструвало дослідження, яке було здійснене з метою вивчення впливу групової роботи на ставлення матерів та дружин хворих до різних аспектів алкоголізму та наркоманії.
Проведено структуроване опитування 60 дружин/матерів хворих, що є користувачами Печерського відділення "Соціотерапія". Дві основні підгрупи складали 17 дружин (середній вік - 43.9, SD=9.5) та 13 матерів (середній вік - 56.8, SD=4.9), які брали участь у груповій роботі. В дві контрольні підгрупи у відповідній кількості було включено дружин та матерів, які лише спорадично відвідують індивідуальні консультації психолога. Відмінності вікових середніх між основними та контрольними підгрупами дружин та матерів не є вірогідними.
Стійкі суспільні стереотипи відносно хворих на алкоголізм та наркоманію обумовлюють водночас стигматизацію та ізоляцію їхніх рідних. Це утруднює залучення співзалежних до психосоціальної роботи, особливо до роботи у групі. Складний процес саморозкриття, аналіз власних уявлень, механізмів психологічного захисту, моделей поведінки та спілкування, часто викликає опір та недовіру. Достовірно менша недовіра до цього методу дружин, ніж матерів, що реєструвалася у контрольних підгрупах, свідчить про більший конструктивізм та гнучкість перших.
Специфіка стосунків із залежним членом сім`ї обумовила ті факти, що дружини достовірно частіше за основну проблему, яка виникає внаслідок хвороби чоловіка, визначали ускладнення взаємин. Для матерів найгострішою проблемою, що супроводжує алкоголізм або наркоманію сина, було погіршення матеріального стану. Можливо, саме тому дружини достовірно частіше, ніж матері, за головну причину відвідування групових занять вважали можливість отримання професійної психологічної допомоги та визначали психолога як лідера групи. Це, в свою чергу, дозволяє припустити, що залежність як риса особистості притаманна дружинам у більшій мірі, ніж матерям.
Найважливішими наслідками групової роботи, на думку жінок, були усвідомлення власних проблем і потреб та навчання жити з залежністю хворого чоловіка/сина. В тім, первинною мотивацією відвідування групи для жінок було "врятування хворого чоловіка/сина". Попереднє сприйняття алкоголізму та наркоманії як пороку або дурної звички змінилося у жінок розумінням хворобливого характеру залежності. Таким чином, проведений аналіз показав, що групова робота ефективно сприяє змінам пізнавальних схеми відносно сутності зловживання алкоголем/наркотиками. [3]
Ми з’ясували, що група справді справляє певний терапевтичний ефект. Далі ми розглянемо, який саме ефект і яким чином досягається в процесі групової соціальної роботи.
Терапевтичні ефекти різних видів груп
Одрі Маллендер розглядає групи як засіб активізації. Група – сильний посередник в процесі активізації та змін, оскільки вона є дещо більше, ніж сума її частин: разом люди можуть добитися значно більшого, ніж поодинці. Члени групи, наприклад, можуть об’єднуватися задля пошуку нового рішення старих проблем, тих, що стосуються їх самих як конкретних людей, або тих, що стосуються більш широких тем, що породжують труднощі для цілих категорій людей. Для вирішення другої з цих проблем Маллендер пропонує такий підхід як самокерована групова робота. [151, 4]
Цей підхід спирається на впевненість у тому, що люди мають право об’єднуватися для обговорення питань стосовно життєвих проблем, що у них з’явилися, та пошуку їх власних рішень, навіть якщо їх причина виявиться соціальною або політичною. Жодна соціальна чи політична система не знає чи не шукає, що саме було б найкращим для кожної окремої людини. Зміни на краще зазвичай здійснюють люди, що борються за те, у що вірять. Добрим прикладом може слугувати жіночий рух порятунку у Великобританії. Його починала невеличка група жінок, що протестувала проти припинення забезпечення шкіл безкоштовним молоком. Потім і інші жінки почали проводити спільні зустрічі, під час яких вони обговорювали умови та обставини свого життя. Сьогодні цей рух досяг кульмінації: лише в Англії та Уельсі організовано більше 200 тимчасових притулків, де жінки та їх діти можуть сховатися від жорстокості чоловіків, якої вони зазнають. Цей рух домігся значних змін у житловій політиці та сфері виплат, що збільшує шанси жінок почати нове життя в умовах безпеки. [153, 4]
Алан Браун також підтримує цю точку зору: «Групи можуть бути джерелом наділення клієнтів можливістю більш активного впливу на важливі рішення в своєму житті, коли люди не залежать від експертів, а усвідомлюють свою цінність, являючись як помічниками інших, так і отримувачами допомоги; і де ж іще вони можуть відчути колективну силу для боротьби з соціальним гнітом та застосувати дії для змін. В організаційних термінах групи є «горизонтальним» демократичним джерелом рівного впливу та колективної відповідальності на відміну від бюрократичної структури з «вертикальним» лінійним управлінням, заснованої на понятті індивідуальної звітності та відповідальності. Тому не дивно, що на сильні ефективні групи – членів персоналу агентства або користувачів служб – менеджери агенств іноді дивляться з менш чим непрофесійним ентузіазмом!» [2]
Одже, беззаперечною є ефективність самокерованих груп, а також керованих груп самодопомоги, що також підтверджується досвідом. З досвіду реалізації Проекту попередження торгівлі людьми в Україні 1998-2004, організаторами був винесений наступний урок: часто підтримка обмеженої групи людей, які мають схожі проблеми – це те, що потрібно жінці, щоб подолати кризу.
Керовані групи взаємодопомоги є ефективним інструментом адаптації та реабілітації жінок, які знаходяться в ситуації важкої психологічної кризи з різних причин, включаючи торгівлю людьми, домашнє насильство, згвалтування та щоденний стрес. Ці групи допомагають жінкам подолати почуття самотності та ізоляції, а також побоювання соціуму, надаючи їм більш глибоку і тривалу підтримку, ніж ту, яку можна отримати через інші послуги Центрів. Групи взаємодопомоги допомагають жінкам вчитися слухати одна одну, висловлювати власні почуття, створювати систему підтримки, вирішувати власні проблеми самостійно та бути більш впевненими в своїх силах.