Сам термін «проституція» походить від латинського слова «виставлятися привселюдно» (prostituere). Зазвичай під проституцією розуміють позашлюбні статеві відносини за плату, що не мають у своїй основі почуттєвого потягу. Суспільство розділилося на прихильників легалізації проституції, які посилаються на те, що в жодній країні не вдалося знайти діючих способів її ліквідації. Супротивники цього «соціального зла» вимагають заборонити будь-яку форму продажу жіночого тіла й прийняти суворі закони проти сутенерів, самих повій і тих, хто створює їм рекламу.
Наприкінці 80-х початку 90-х років даний тип девіантної поведінки став активно поширюватися серед осіб молодіжного віку нашої країни. Основними причинами цього можна вважати: загальний кризовий стан суспільства, девальвація традиційних моральних цінностей, лібералізація статевої моралі, еротизація громадського життя.
До числа факторів, що впливають на поширення проституції серед молоді, варто віднести усе більш зростаючу соціальну та матеріальну нерівність, що різко позначається в молодіжному середовищі, а також швидко вкорінений міф про престижність заняття проституції. Спонукальними мотивами для заняття проституції можуть послужити цікавість, наслідування, бажання самоствердитися, протест, прагнення до гарного, забезпеченого життя, спокушання, статевий потяг. [23, 19–20]
Заняття проституції в молодіжному віці, як правило, сприяє прилученню молоді до паління, вживанню алкогольних напоїв, наркотичних і токсичних речовин; супроводжується різними правопорушними діями (крадіжки, хуліганство), а часом і злочинами.
Профілактика проституції молоді повинна містити в собі комплекс соціальних, психолого-педагогічних, медичних, адміністративно-правових мір. Особливу увагу варто приділити відпрацьовуванню механізмів, що забезпечують захист прав і інтересів дитини й статевого виховання.
В нашій країні серед молоді росте число алкоголіків, наркоманів. Опитування учнів та студентів (вік 15–20 років, половина – дівчатка) показали, що 52,8% досить часто вживають спиртні напої, 10,2% хоча б раз у житті пробували наркотичні, а 9,8% – токсичні речовини. Фактично кожний десятий з них ризикує стати хронічним алкоголіком, нарко- або токсикоманом. [16, 43]
Методологічний конструкт девіантної поведінки молоді дозволяє виділити наступні його види:
а) користь,
б) агресія.
Загальними для всіх видів поводження, що має корисливу спрямованість, є його мотиви й мета: вони зв'язані із прагненням до придбання матеріальної (грошової, майнової) вигоди.
Відхилення агресивної орієнтації зазвичай викликані мотивами мстивого характеру, ворожості, ворожнечі, неповаги до людини; здебільшого вони виражаються в зазіханнях не честь і достоїнство, здоров'я й життя людини, у порушеннях громадського порядку. Це – сварки в родині й конфлікти на роботі, образи й хуліганство, побої й нанесення каліцтв, нарешті, зґвалтування й убивства.
Головні мотиви молодіжних відхилень є однаковими для української молоді, але для великих міст та сучасних мегаполісів характерний більший відсоток молодіжної девіації, ніж у сільських районах. На сучасному етапі відбуваються зміни та особливості, характерні для кожного виду відхилень: наприклад, щодо наркоманії, спостерігається значне зростання індивідів, що вживають декілька речовин відразу, більшість наркоманів вживає самостійно виготовлені наркотики, відбувається поширення соціальної бази наркоманів за рахунок забезпечених людей.
Проаналізувавши статистичний матеріал, можна зробити висновок, що в період кризи, яку переживає українське суспільство, спостерігаються катастрофічні темпи зростання усіх видів молодіжної девіації та значне її омолодження, розповсюдження агресивного стилю поведінки серед молоді.
Делинквентність – відбиття пороків людства. І дотепер викорінити її не вдалося жодному суспільству. Отже, нам необхідно відмовитися від утопічних на сьогоднішній день уявлень про «повне викорінювання» соціальної патології й зосередитися на реальному завданні – зниженні темпів приросту й утриманні злочинності під контролем на соціально терпимому рівні.
Усі види девіантної поведінки взаємопов`язані та здійснюють один на одного взаємний вплив, мають загальну природу виникнення. Взаємовплив та взаємозалежність є відносно стійкими та можуть мати вид індукції декілька форм соціальної патології, коли одне явище підсилює інше.
Таким чином, в суспільстві спостерігається суперечливість функціонування моральних і правових норм, яка викликає розмитість меж дозволеної та девіантної поведінки, і як наслідок – розповсюдження усіх видів відхилень серед української молоді, їх взаємозв`язок та набування ними надзвичайних форм.
Девіантна поведінка – це поведінка індивіда чи групи, яка не відповідає загальноприйнятим нормам, у результаті чого ці норми ними порушуються. Девіантна поведінка – наслідок невдалого процесу соціалізації молодої людини: у результаті порушення процесів ідентифікації й індивідуалізації, такий індивід легко впадає в стан «соціальної дезорганізації», коли культурні норми, цінності і соціальні взаємозв'язки відсутні, слабшають чи суперечать один одному. Такий стан називається аномією і є основною причиною поведінки, яка відхиляється.
З огляду на те, що девіантна поведінка може приймати самі різні форми (як негативні, так і позитивні), необхідно вивчати дане явище, виявляючи диференційований підхід.
Поведінка, яка відхиляється, часто служить підставою, початком існування загальноприйнятих культурних норм. Без неї було б важко адаптувати культуру до зміни суспільних потреб. Разом з тим питання про те, у якому ступені повинна бути поширена поведінка, що відхиляється, і які її види корисні, а саме головне – терпимі для суспільства, дотепер практично не розв’язані. Відповісти на ці питання доволі важко. Разом з тим не усі форми девіантної поведінки вимагають настільки детального аналізу.
Кримінальна поведінка, сексуальні відхилення, алкоголізм і наркоманія не можуть привести до появи корисних для суспільства нових культурних зразків. Варто визнати, що гнітюче число соціальних відхилень відіграє деструктивну роль у розвитку суспільства. І тільки деякі нечисленні відхилення можна вважати корисними. Одна з задач соціологів – розпізнавати і відбирати корисні культурні зразки в девіантній поведінці молоді.
Сучасне українське суспільство знаходиться в стані трансформації, який супроводжується соціальною аномією, примітивізацією та маргіналізацією життя. Суспільство, яке трансформується, являє собою особливий різновид нестабільних систем, який поєднує його старий та новий стан за новими засадами, тобто сучасне українське суспільство – це два принципово різних по сутності соціуми (тоталітарний та посттоталітарний), які представлені своїми інституціями та ціннісно-нормативними системами. У таких умовах є всі об`єктивні чинники для зростання та розповсюдження девіантної поведінки.
Таким чином, нестабільне суспільство, яке трансформується, породжує зовнішні фактори, що впливають на репродукування відхилень: деформація соціальних норм, деформація соціальних інституцій, деформація ціннісних орієнтацій, маргіналізація та дезадаптація значної кількості індивідів. Але необхідно зазначити, що вибір засобів діяльності залежить від самої особистості, від системи її диспозицій, через які опосередковується зовнішній вплив. Тому девіантна поведінка обумовлена і внутрішнім фактором, яким виступає спосіб життя молодої людини, на формування якого впливають тип та характер родинних відносин, система освіти, група друзів, засоби масової інформації.
Спосіб життя може бути соціально-позитивним, дисгармонійним, аморальним та противоправним (розподіл здійснюється за соціально-нормативним критерієм). Таким чином, на виникнення та розповсюдження девіантної поведінки впливають як зовнішні, так і внутрішні фактори. Сьогодні на історичну арену виходить новий соціальний тип особистості молодої людини: це людина економічна, аполітична, стримано агресивна, готова діяти виходячи з ситуації, визнає значимість родини, рідну культуру вважає занепадницькою, визнає цінність освіти та інше. У цілому, ціннісна структура молоді характеризується різким посиленням індивідуальних цінностей, відчуженням від суспільного життя. Усе це знижує правові та моральні бар`єри, розв`язує особистий та груповий егоїзм, створює атмосферу уседозволеності; більшій частині молоді притаманний дисгармонійний, аморальний чи противоправний образ життя, що свідчить про характерність для значної частини молоді так званої девіантної особистості, що обумовлено наявністю об`єктивних та суб`єктивних факторів та умов деформації особистості молоді.
Суспільство, для зниження девіацій в молодіжному середовищі, повинно суворо дотримуватися законів розвитку особистості, тому що без цього ліквідувати окремі види девіантної поведінки чи блокувати зовнішні фактори фактично неможливо.
Список використаної літератури
1. Актуальные проблемы социологии девиантного поведения и социального контроля/ под. ред. Я.И. Гилинского. –М.: ИС РАН, 1992;
2. Афанасьев В.С., Гилинский Я.И. Девиантное поведение и социальный контроль в условиях кризиса российского общества –СПб.: СПбФ ИС РАН, 1995;
3. Башкатов И.П. Психология групп несовершеннолетних правонарушителей (социально-психологические особенности). – М.: «Прометей», 1993. – 251 с.;
4. Бондарчук О. І. Психологія девіантної поведінки. – К.: Міжрегіон. акад. упр. персоналом, 2006. –88 с.;
5. Бэрон Р., Ричардсон Д. Агрессия. – Спб.: Питер, 1998;
6. Гилинский Я.И., Афанасьев В.С. Социология девиантного (отклоняющегося) поведения: Учебное пособие. –СПб: СПбФ РАН, 1993;
7. Гилинский Я.И. Социология девиантного поведения и социального контроля // Социология в России. –М.: ИС РАН, 1996. –с. 485–514;