Недержавні організації, що діють у соціальній сфері України, можуть бути зареєстровані як громадські організації; благодійні організації або благодійні фонди; кредитні спілки; релігійні організації (можуть утримувати соціальні служби, впроваджувати соціальні програми тощо); приватні організації (приватні школи, спеціалізовані товариства, наприклад реабілітаційні майстерні тощо). їх діяльність може бути пов'язана з наданням послуг окремим групам клієнтів, членам певної громади; дослідженням соціальних і медичних проблем, існуючих соціальних технологій; лобіюванням інтересів певної вразливої групи, колективним представництвом інтересів; координуванням зусиль і діяльності інших громадських організацій, забезпеченням їх ресурсами (коаліції, ресурсні центри тощо).
Певною мірою неформальними недержавними соціальними службами можна вважати групи само- та взаємодопомоги, оскільки вони, як правило, регулярно надають допомогу особам, які до них належать. До системи недержавних соціальних послуг можна віднести і зорієнтовані на співробітників і членів їхніх сімей соціальні програми бізнес-структур, підприємств, здійснюване ними спонсорство (у т. ч. соціальних заходів) та благодійництво (створення соціальних служб).
Формування системи недержавних соціальних служб в Україні, вироблення засад, форм і методів їх роботи відбувалися під впливом діяльності провідних зарубіжних некомерційних благодійних організацій, які мають багатий досвід, традиції, розгалужену мережу дочірніх структур. Наприклад, міжнародна релігійна благодійна організація «Карітас», яка є третьою в Німеччині за масштабами надання послуг для непрацездатних осіб похилого віку, утримує 1200 відділень «Домашньої опіки», 500 лікарень, до однієї тисячі реабілітаційних установ, допомагаючи особам похилого віку в Італії, Франції, Бельгії, Румунії та інших країнах Європи.
Домашня опіка хворих у «Карітас» як християнська турбота про людину охоплює її тілесні, духовні, соціальні і матеріальні потреби. Послуги, зорієнтовані на особу, її життєву ситуацію, мають у своїй основі принцип «допоможи собі сам».
За підтримки «Карітас» з 1999 р. в Україні реалізується проект «Домашня опіка», метою якого є поліпшення якості життя самотніх осіб похилого віку та осіб з інвалідністю, які потребують сторонньої допомоги. Ця організація надає послуги щодо задоволення потреб, які є недоступними для хворого і яких не можуть надати йому члени родини чи інші люди, які здійснюють догляд. До цього переліку належать медичне обслуговування і догляд за хворим; реабілітаційні рухові вправи; допомога під час відвідування лікаря і під час приватних візитів до хворого; інформація, консультації, емоційна підтримка; прокат допоміжних засобів для догляду; надання допомоги у домашньому господарстві і організації харчування; інструктаж членів родини хворого.
«Карітас» самостійно і за власною ініціативою виявляє тих, хто потребує постійного стороннього догляду. Після укладення їх списків та отримання необхідних матеріалів складають плани та графіки обслуговування. З особами, яких беруть під опіку відділення «До-
машня опіка», узгоджують перелік необхідних послуг, фіксуючи це відповідними угодами. Відповідно до потреб одних клієнтів відвідують раз чи кілька разів на тиждень, інших — щоденно. Щодня працівник відділення відвідує 8—10 осіб. За потреби клієнти отримують ліки, гарячу їжу (з благодійної їдальні при «Карі-тасі»), медичну, соціальну допомогу та послуги від працівників відділення «Домашня опіка». Медичні огляди здійснює лікар (терапевт) у співпраці з дільничними лі-карями-спеціалістами.
У реалізації своїх цілей «Карітас» співпрацює з іншими організаціями і установами, які здійснюють догляд, організовують своєчасне втручання лікаря, допомогу соціальних служб і консультаційних центрів, візит духівника, харчування та іншу соціальну допомогу. Тісним є її співробітництво з членами родин, лікарями, духівниками, волонтерами тощо.
Програма «Домашня опіка» має на меті розширити стаціонарні послуги, які надають державні установи. Цій меті підпорядковані контакти з лікарнями, будинками престарілих, різними організаціями та установами у сфері охорони здоров'я тощо. За такою програмою працюють центри у Києві, Тернополі, Івано-Франківську, Соснівці, Жовкві, Бориславі, Львові, Хмельницькому, Стрию, Бродах, Коломиї, Донецьку та інших містах.
Значною мірою інтегрована у міжнародний досвід діяльність створеної у 1968 р. київської міської громадської організації «Київ — рідний дім». Свою місію вона вбачає у сприянні здійсненню загальнодержавних, місцевих та міжнародних програм, спрямованих на поліпшення соціально-економічного становища, духовно-культурного рівня дітей, підлітків, молоді, багатодітних сімей, творчої інтелігенції, а також надання допомоги особам, які через свої фізичні або інші вади обмежені у реалізації своїх прав.
Одним із напрямів діяльності організації є робота з особами, які відбувають покарання у виправних закладах та звільнилися з місць позбавлення волі.
За час своєї діяльності організація реалізувала такі проекти:
1) «Порятунок», метою якого є виховна робота емоційно-художніми засобами (створено хоровий колектив, «ВІА», студії художнього слова, образотворчого мистецтва);
2)«Прозріння», який є продовженням проекту «Порятунок» (виступи акторів у колонії; підготовка ув'яз-
неними концертів і вечорів; виставка художніх робіт; навчально-консультативна робота з талановитою молоддю у виправних закладах, спрямована на підготовку до вступу в навчальні заклади після виходу на волю);
3)«Адаптація», який покликаний допомагати людямінтегруватися в соціум, знаходити себе в певних сферахдіяльності (пошук і створення робочих місць, організаціякурсів підготовки для вступу в навчальні заклади, навчання користувачів ПК, консультації психологів, допомога в оволодінні будівельними спеціальностями);
4)«Надія», що зосереджений на створенні умов увиправній колонії № 119 для дистанційного отриманняспеціальної освіти, підготовки до вступу в навчальнізаклади;
5) «Школа життя», завдання якого полягає в організації виробничо-технічного навчання у виправній колонії №119, розширенні діяльності Реабілітаційного центру;
6)«Дорога в майбутнє», який охоплює заходи щодо ресоціалізації засуджених під час їхнього перебування у виправних закладах шляхом здобуття виробничо-технічної освіти, стосовно психологічної адаптації і соціального супроводу звільнених осіб у Реабілітаційному центрі. На початок 2004 р. клієнтами Реабілітаційного центру було 528 осіб (373 перебували у місцях позбавлення волі, 155 відбули строк покарання), більшість із них — діти-сироти, вихованці шкіл-інтернатів, які не мають житла, документів, засобів для існування.
Діяльність центру здійснюється у співпраці з державними організаціями, покликаними сприяти поліпшенню ситуації у молодіжному середовищі — Центром соціальних служб для молоді, Держдепартаментом України з питань виконання покарань, відповідними підрозділами МВС України, Держадміністрацією м. Києва, Спостережними радами районних держадміністрацій та ін.
Співпраця із громадськими організаціями, добровільними рухами та ініціативами взаємодопомоги є важливим чинником у розвитку соціальної роботи, сприяє формуванню солідарності в суспільстві, орієнтує людей, які добровільно, на громадських засадах прилучилися до подолання певних соціальних проблем, на здобуття фахових знань.
Соціальні працівники повинні знати, які організації діють в районі, місті, області, на яку допомогу від них можна розраховувати. Бо якщо державні соціальні служ-
би мають більш-менш універсальні (однакові для всіх регіонів) критерії соціального обслуговування або іншої підтримки клієнтів, то недержавні організації надають соціальну допомогу в міру своїх можливостей і за самостійно встановленими критеріями. Вони можуть співпрацювати з державними організаціями й виконувати їхнє замовлення з надання послуг представникам соціально вразливих груп, отримуючи за це відповідну компенсацію.
Використана література.
1. Закон України «Про органи і служби у справах неповнолітніх та спеціальні установи для неповнолітніх» від 24.01.1995 р.
2. Закон України «Про охорону дитинства» від 26.04.2001 р.
3. Іванова О. Стандарти у соціальній роботі: якими їм бути в Україні? // Соціальна політика і соціальна робота. — 2004. — № 3.
4. Іванова О., Семигіна Т. Система соціального обслуговування та соціальних служб в Україні // Соціальна робота в Україні: перші кроки / За ред. В. І. Полтавця. — К.: КМ Академія, 2000.
5. Інновації у соціальних службах: Навч. посібник / За ред. Т. В. Се-мигіної. — К.: Пульсари, 2002.