Одним із найважливіших напрямів розвитку освіти в Україні є приєднання стандартів у більшості українських вузів до Болонського процесу. Як наслідок, передбачається різке скорочення аудиторних занять і перехід студентів до активної самостійної роботи. Виникає багато проблем, пов'язаних з непристосованістю традиційних технологій навчання до такого типу навчальних курсів.
З метою дослідження відношення студентів 1-го курсу до системи освіти в Україні в цілому, та готовності до її реформування ми провели соціологічне дослідження під навзою «Відношення молоді (студенства) до освіти» (Див. Додаток 1).
Здійснивши соціологічне дослідження стосовно ставлення молоді (студентства) до системи освіти на сучасному етапі, ми прийшли до наступних висновків:
- Сучасні студенти надають освіті великого значення у своєму житті, вони вважають, що освічена людина – це майбутнє нашої країни.
- Багатьом студентам не подобаються зміни пов`язані з реформуванням системи освіти (перехід на 12 – річний цикл навчання у середній школі, запровадження Болонського процесу в Україні). Більшість респондентів вважає, що перед тим, як здійснювати реформи, нововведення, потрібно підготувати відповідний ґрунт, тобто ознайомити на пристосувати до цих змін людей.
- Значна частина респондентів, що становили вибірку нашого дослідження висловилися за 5-річне навчання для здобуття вищої освіти, більшість з них також воліє аби лекцій та семінарських занять у навчальному процесі було порівну. Природно, що левова частка студентів, що приймали участь в опитуванні, воліє мати безкоштовну освіту.
- Стосовно сучасної ситуації в системі освіти України, то більшість респондентів має думку, що міністр освіти та науки України наполовину справляється зі своїми обов`язками, до того ж, або покращити рівень та ситуацію в освітянській галузі потрібно знищити хабарництво, підвищити рівень технічного оснащення ВНЗ, запровадити більше практичних занять для студентів і т.д. Примітно, що абсолютна більшість опитаних студентів вважає, що Україна на вірному шляху поступу, і ще свідчить про те, що в майбутньому ситуація у системі освіти нашої держави зміниться на краще.
Отже, з огляду на висновки проведеного дослідження ми підтвердили гіпотезу, яка висувалась на початку опитування – уявлення студентів про якість освіти, яку вони здобувають, дійсно досить позитивне. Виявилось, що студенти вважають та переконані в тому, що якість навчання не зростає, а навпаки погіршується, чому сприяє реформування системи освіти. Це зумовлене насамперед тим, що студенти, які навчаються в даний час на 1-му курсі, не адаптовані в повному сенсі до навчання ВНЗ з запровадженими змінами, зумовленими приєднанням України до Болонського процесу. Тому вони не сприймають у позитивному сенсі, у силу відсутності відповідного досвіду, та відповідного багажу знань ті зміни, які відбуваються або повинні відбутися для змінення системи освіти в більш ефективне русло.
Освіта є складним соціальним феноменом, осмисленнямякого займається багато наук. Соціологія зосереджує свою увагу навивченні освіти як соціального інституту, механізмах її взаємодії зсуспільством. Освіта як соціальний інститут відповідає за своєчасну і адекватну підготовку людей до повноцінного функціонування в суспільстві. Система освіти не єдиний, але надзвичайно важливий фактор соціалізації людей.
Система освіти — соціальний інститут, який специфічними методами реалізує процес соціалізації людей, передусім підростаючого покоління (підготовку і залучення до життя суспільства через навчання і виховання). Сутність системи освіти як соціального інституту полягає передусім у її соціальних функціях. Аналіз їх дає змогу визначити її властивості, специфіку, межі.
Соціальна функція освіти — це роль, яку соціальний інститут виконує стосовно потреб суспільства або його частини.Ще одна функція системи освіти реалізується через взаємодію з соціальною структурою суспільства. У соціологічній науці існують різні точки зору щодо цієї взаємодії. Виховна функція системи освіти полягає у формуванні з допомогою цілеспрямованої діяльності в підростаючих поколінь певних рис, світогляду, визнання пануючих у даному суспільстві норм поведінки, ціннісних орієнтацій, тобто у підготовці молоді до виконання певних соціальних обов'язків. З допомогою освіти зберігаються культурні цінності, які передаються від одного покоління до іншого. Система освіти виконує і функцію загальноосвітньої підготовки. Деякі дослідники розглядають цю функцію як аспект виховної функції, називаючи її гуманістичною, розвиваючою». Саме в ній виявляються відмінності між спеціальною і загальною освітою. Загальноосвітня підготовка допомагає розширити межі професіоналізму, розкриває простір ерудиції та кругозору.Ще однією важливою, але недостатньо дослідженою є науково-дослідна функція системи освіти. Творення нового знання постійно відбувалося в структурі системи освіти, оскільки певна частина вчителів і викладачів завжди цим займалася.
Стосовно взаємодії освіти з соціальною структурою суспільства можна відзначити, що в соціологічній науці існують різні погляди на цей процес. Прибічники концепції меритократії (влади найбільш обдарованих)вважають, що система освіти формує і визначає соціально-класовуструктуру суспільства. З функціоналістської точки зору, освіта – цераціональний спосіб розподілу людей відповідно до їх здібностей, колинайактивніші і найталановитіші займають вищі посади. А сама системаосвіти сприяє створенню рівних можливостей, оскільки в закладах освітиоцінюють людей за їх досягненнями, незважаючи на расу, стать, класовуналежність тощо.
Загальносвітова криза освіти зумовила активні пошуки виходуз неї. В різних країнах світу розробляються національні і міжнародніпрограми типу: «Освіта майбутнього» (Франція), «Освіта американцівХХІ ст.», «Нація в небезпеці» (США), «Модель освіти для ХХІ ст.» (Японія),в т.ч. і «Україна ХХІ ст. Державна національна програма «Освіта» та ін. Вусіх цих програмах можна помітити спільні тенденції пошуку шляхівприведення своїх національних систем освіти у відповідність з вимогамичасу. Основні з них: демократизація всієї системи навчання і виховання;підвищення фундаментальності освіти; гуманізація і гуманітаризаціяосвіти; використання найновіших технологій навчання; інтеграція різнихформ і систем освіти як на національному, так і на світовому рівнях.
Провідна ідея реформування освіти – розвиток її за принципомбезперервності, що передбачає постійне поповнення та оновлення знаньлюдини, її духовне вдосконалення від раннього дитинства до старості. Саме цього вимагають потреби сучасного суспільного розвитку.
На рубежі XXI ст. чітко окреслилися головні тенденції оновлення освіти: демократизація всієї системи навчання і виховання; підвищення фундаментальності освіти; гуманізація та гуманітаризація освіти, використання найновіших технологій навчання; інтеграція різних форм і систем освіти як на національному, так і на світовому рівнях.
Наприкінці ХХ століття українське суспільство стало на шлях демократизації та розвитку ринкової економіки, що спричинило інформаційний бум в усіх ланках суспільного життя, в якому вища освіта стала головним генератором соціального розвитку, ресурсом подолання кризових процесів та поліпшення добробуту громадян. Саме в цей періодпосіли своє належне місце вищі навчальні заклади недержавної формивласності, які сьогодні отримали державне та суспільне визнання. Їхвиникнення зумовлене «об’єктивними факторами, з боку держави – це сталовизнанням неспроможності монопольної системи освіти оперативновідповідати на виклики часу, а з боку споживача освітніх послуг –диктувалося появою нового попиту як додаткового так і диференційованого».
Висновками проведеного соціологічного дослідження стали положення про те, що уявлення студентів про якість освіти, яку вони здобувають досить позитивне. Студенти вважають, що якість навчання не зростає, а навпаки погіршується, чому сприяє реформування системи освіти. Студенти не сприймають у позитивному сенсі, у силу відсутності відповідного досвіду, та відповідного багажу знань ті зміни, які відбуваються або повинні відбутися для змінення системи освіти в більш ефективне русло.
1. Актуальні проблеми приватної освіти в Україні / Медведчук С.,Романчук Я., Ханик Я. та інш.- Львів: Академічний Експрес, 1997. – 135 с.
2. Братаніч Б. В., Карцев А. А. Філософські аспекти формування нової парадигми вищої освіти в Україні // Вища освіта в Україні: реалії, тенденції, перспективи розвитку: Тез. міжнар. наук.-практ. конф. К., 1996. – Ч 1. – С. 54–56.
3. Глобальна криза освіти та шляхи її подолання // Соціологія:Навчальний посібник. – Тернопіль, 1998. – С.256-258.
4. Головатий М. Болонський процес і проблеми модернізації національної освіти в Україні // Персонал-Плюс. – №44 (247). – 14-20 листопада 2007 р. – С. 14.
5. Грішнова О. Освіта як система формування людського капіталу// Рідна школа. – 2002. - №4. – С.3-6.
6. Державна національна програма «Освіта». Україна ХХІ ст.– К., 1994.
7. Добрянський І.А., Постолатій В.В. Громадська та приватна ініціатива в розвитку освіти України. – Кіровоград, 1998.
8. Добрянський І. Приватна вища освіта: філософсько-практичний аспект// Педагогіка толерантності. – 2002. – № 3. – С. 28–30.
9. Зязюн І. А. Гуманістична парадигма в освіті // Вища освіта в Україні:реалії, тенденції, перспективи розвитку: Тез. міжнар. наук.-практ. конф. – К., 1996. – Ч 1. – С. 54–56.
10. Концептуальні засади демократизації та реформування освіти вУкраїні: Педагогічні концепції. – К.: Школяр, 1997. – 149 с.