Помітний консерватизм сільського населення відбивається й у баченні опитаними найбільш прийнятної для них структури сільського господарства України. Так само дані в цілому по вибірці істотно відрізняються по окремих групах респондентів.
Середні сільгосппідприємства, як колишні КСП, помітніше приваблюють опитаних з початковою (34%) і базовою середньою (31%) освітою. На цю організаційну форму зорієнтовані менш заможні: 23% опитаних із середнім рівнем добробуту, але 28% - з дуже низьким рівнем; старші за віком: 16% опитаних до 40 років, але 32% - понад 55 років; 31% пенсіонерів, натомість тільки 8% сільських підприємців. Серед цих категорій респондентів питання створення земельного ринку знаходить слабку підтримку - 61% вважають, що земля взагалі не повинна бути товаром.
Середні й крупні фермерські господарства є прийнятнішими для 19% сільських підприємців. Серед респондентів, яких приваблює така структура сільськогосподарського виробництва, 31% вважають, що земля взагалі не повинна бути товаром, ще 41% готові визнати можливість продажу землі між громадянами України, а 18% підтримують вільні продаж і купівлю землі.
Перевагу крупним індустріальним господарствам, що займаються виробництвом, переробкою й експортом продукції, віддають більш освічені респонденти: від 6% серед опитаних з початковою освітою до 19% - з повною вищою; молодші за віком: 17% серед опитаних 18-28 років, але 9% - старших за 60 років; 24% працівників соціальної сфери, 18% найманих працівників, але тільки 13% сільських підприємців.
Сімейні фермерські господарства, створені на основі товарних особистих селянських господарств, приваблюють 16-19% опитаних у вікових категоріях 18-39 років, і тільки 9% опитаних старших за 55 років; відповідно 9% пенсіонерів, але вже 17% сільських підприємців [62; 17].
Розподіл переваги тим чи іншим варіантам відповідей по регіонах України виявляє певну специфіку у відповідях мешканців навіть сусідніх регіонів. У Північно-Західному регіоні 38% респондентів висловилися за збереження середніх підприємств, 23% - за багатоукладність, 14% - за крупні індустріальні господарства. Натомість у Галичині 41% опитаних висловилися за багатоукладність, 20% - за середні й великі фермерські господарства, а
16% - за крупні індустріальні господарства, що займаються виробництвом, переробкою і експортом продукції. А у південно-західних областях на першому місці (27%) середні й крупні фермерські господарства,19% опитаних висловилися за багатоукладність, а 17% - за сімейні фермерські господарства, створені на основі товарних особистих селянських господарств. На Поділлі по 32% висловилися за середні сільгосппідприємства і багатоукладність, а 20% - за крупні індустріальні господарства, що займаються виробництвом, переробкою і експортом продукції.
У центральних областях 34% респондентів передбачають у майбутньому домінування середніх сільгосппідприємств, ще 13% - середніх і крупних фермерських господарств, 12% - сімейних фермерських господарств.
У північних областях опитані поставили на перше місце середні сільгосппідприємства (30%), 18% підтримали багатоукладність, ще 17% висловилися за середні й крупні фермерські господарства. У Північно-Східному регіоні 42% висловилися за багатоукладність, 25% віддали перевагу середнім сільгосппідприємствам.
У Південно-Східному регіоні сімейні фермерські господарства, створені на основі товарних особистих селянських господарств, привабили 43% респондентів, а 28% опитаних висловилися за багатоукладність сільського господарства. У південних областях опитані віддали перевагу (30%) середнім сільгосппідприємствам, 18% висловилися за сімейні фермерські господарства, створені на основі товарних особистих селянських господарств, 15% - за середні й крупні фермерські господарства.
Донбас виділяється з поміж інших регіонів тим, що тільки тут опитані поставили на перше місце (36%) крупні індустріальні господарства, що займаються виробництвом, переробкою і експортом продукції, 20% підтримали середні й крупні фермерські господарства, ще 17% бачать майбутнє передусім з середніми сільгосппідприємствами [45,28].
Можна стверджувати, що сприйняття українським селянством перспектив аграрного сектора сьогодні помітно визначається орієнтацією на організаційну форму, таку як середнє сільгосппідприємство, випробувану значною частиною респондентів, або формальним визнанням багатоукладності. Домінування в майбутній структурі сільськогосподарського виробництва крупних підприємств, великих і середніх фермерських господарств та невеликих фермерських господарств, заснованих на товарних сімейних господарствах, має приблизно однакову кількість прихильників. Однак ці форми організації сільськогосподарського виробництва мають істотно більшу підтримку серед більш освічених, молодших за віком, економічно активніших верств населення.
Необхідність сучасних аграрних перетворень в Україні, соціального відродження села обумовлена переходом до ринкових відносин. Аграрні перетворення неодноразово проводилися в країні і раніше, але, по суті, вони не давали позитивних результатів. В окремі періоди відбувався певний підйом сільськогосподарського виробництва, але в цілому економіка аграрного сектора занепадала.
За час, що минув від 1991 року, обсяги валової аграрної продукції в Україні скоротилися більше, ніж на половину, триває процес зменшення сільського населення, не вирішена проблема так званих "неперспективних" сіл, різко погіршилася екологічна ситуація в сільській місцевості у зв'язку з забрудненням земель і водойм ядохімікатами, радіонуклідами тощо, спостерігаються інші негативні явища [71; 24].
Стратегією економічної та соціальної політики на 2006-2008 роки, Указом Президента України від 20 грудня 2006 року "Основні засади розвитку соціальної сфери села" визначені і офіційно затверджені основні засади і пріоритети розвитку соціальної сфери села, серед яких важливе місце посідають організаційно-економічні і правові заходи, спрямовані на поліпшення життєзабезпечення сільського населення в умовах становлення приватного сектора в аграрній сфері. Зокрема, це допомога відсталим селам і регіонам; надання державних кредитів на житлове та інше будівництво працівникам агропромислового комплексу; матеріальне та інше стимулювання переселенців у сільську місцевість; поліпшення обслуговування сільського населення та розвиток матеріальної бази закладів соціально-культурного призначення; поліпшення планування й забудови населених пунктів у сільській місцевості тощо.
Ці заходи є першочерговими, пріоритетними як життєво важливі для села. Для їх здійснення необхідно усунути недоліки:
а) політичного характеру (протистояння в парламенті, неузгодженість у діях між гілками влади і управління);
б) правові (обмеженість і суперечливість чинного законодавства);
в) економічні (криза в економіці країни в цілому та її аграрному секторі зокрема);
г) соціальні (передусім споживацьке ставлення частини суспільства до потреб та інтересів села).
Вище викладене, аналіз чинного законодавства дозволяють сформулювати загальне поняття основних засад розвитку соціальної сфери села.
Основні засади розвитку соціальної сфери села являють собою комплекс пріоритетних економічних, правових, політичних і соціальних заходів, спрямованих на відродження села, поліпшення організації життєзабезпечення сільського населення як структурної складової стратегії здійснення аграрної і земельної реформ [63; 84].
Важливість здійснення соціально-економічного реформування на селі обумовило необхідність розробки і прийняття спеціального законодавства по врегулюванню цих відносин. Першим законом, в якому були викладені правові завдання соціальних перетворень на селі, став Закон України "Про пріоритетність соціального розвитку села та агропромислового комплексу в народному господарстві" (в редакції від 15 травня 1992 року) [65; 14].
Відповідно до цього Закону пріоритетність економічного і соціального розвитку села в Україні забезпечується державою шляхом здійснення таких організаційно-економічних і правових заходів:
надання агропромисловим товаровиробникам права вільного вибору форм власності і напрямків трудової та господарської діяльності, власності на результати своєї праці;
створення необхідної ресурсної бази для всебічного задоволення виробничих потреб і розвитку соціальної інфраструктури сільського господарства;
зміна державної інвестиційної політики, зокрема спрямування на першочергове формування матеріально-технічної бази по виробництву засобів механізації, хімізації, переробної промисловості, будівельної індустрії і наукового забезпечення для агропромислового комплексу, поліпшення його соціально-економічного становища та соціальних умов життєдіяльності трудових колективів;
ресурсного забезпечення капітальних вкладень для соціально-економічного розвитку села та агропромислового комплексу;
створення умов для еквівалентного товарообміну між промисловістю та сільським господарством на основі паритетного ціноутворення на їх продукцію;
удосконалення регулювання відносин агропромислових товаровиробників і держави за допомогою кредитування, оподаткування, страхування;
спрямування демографічної політики на зміну міграційних процесів на користь села, створення соціально-економічних умов для природного приросту сільського населення, всебічного розвитку селянської сім'ї;
підготовка та підвищення кваліфікації спеціалістів та працівників масових професій для всіх господарств і напрямків виробничої діяльності;