Дві форми солідарності відповідають двом протилежним формам громадської організації. В архаїчному, суспільстві переважає, наприклад, механічна солідарність, індивіди одного плем'я в багатьох змістах взаємозамінні: кожний являє собою те ж саме, що й інші; всі вони випробовують подібні - як по кількості, так і по інтенсивності - почуття, або колективні почуття. У капіталістичному суспільстві панує органічна солідарність, і диференціація індивідів - його відмітна риса - служить творчою умовою особистої волі. У цьому суспільстві колективна свідомість частково втрачає свою непохитність, і індивід має значну самостійність судження й дії. У цьому суспільстві виникає, однак, складна проблема підтримки мінімуму колективної свідомості, при відсутності якого органічна солідарність спричинить суспільну дезінтеграцію. Навіть у суспільстві, у якому кожний індивід може й хоче бути самою незамінною істотою, необхідна певна колективність, що пропонує кожному особисту відповідальність. Суспільство органічної солідарності теж припускає відомі імперативи й заборони, колективні цінності й об'єкти поклоніння, що прив'язують особистість до соціального цілого. Але якщо в суспільстві з механічною солідарністю колективна свідомість покриває найбільшу частину індивідуальних істот і частка індивідів, підданих загальним почуттям, майже цілком збігається з усім суспільством, то в суспільстві з диференціацією індивідів у більшості випадків кожний вільний думати, бажати й діяти по своїх перевагах.
Дюркгейм відзначає, що в суспільстві з механічною солідарністю найбільша частина громадського життя визначається імперативами й заборонами, що нав'язуються індивідові суспільством. Індивід сприймає їх як вищу чинність, його покірність підтримується загальними, колективними почуттями, що проявляються в строгості покарання, що накладається на ті, хто порушує заборони.
Ніж сильніше в суспільстві колективна свідомість, тим сильніше збурювання злочином, тобто порушенням суспільного імперативу. Кожний акт громадського життя, особливо кожний ритуальний обряд, точно визначений. Подробиці того, що варто робити й у що потрібно вірити, пропонуються колективною свідомістю.
У суспільстві органічної солідарності сфера буття, що покривається колективною свідомістю, помітно звужена й, відповідно, помітно ослаблені колективні реакції на порушення заборон і істотно розширені зони індивідуальної інтерпретації соціальних імперативів. Життя в сучасному суспільстві органічної солідарності не регламентується звичаєм, індивіди постійно суперничають один з одним, вони багато чого чекають від життя, їхні запити великі, їх постійно підстерігають страждання, що народжуються з диспропорції між сподіваннями і їхнім задоволенням. Провідний принцип цього суспільства - індивідуалізм. Індивіди тут відрізняються друг від друга й усвідомлюють це, кожний прагне домогтися того, на що він, на його думку, має право. Суспільство створює умови для розквіту індивідуалізму відповідно до колективної потреби й моральним імперативом. Сама мораль тут пропонує кожному проявляти себе. Однак суспільство, вищим законом якого є індивідуалізм, чревате небезпекою роз'єднання й аномалії. Чим більше воно сприяє індивідам у відстоюванні їхніх прав на самореалізацію й задоволення їхніх бажань, тим більше небезпека того, що індивіди забудуть про вимоги самодисципліни й зрештою постійно будуть почувати себе незадоволеними.
Дюрктейм звертає увагу на те, що суспільства органічної й механічної солідарності істотно різняться своїми уявленнями про справедливість і право. У першому суспільстві вимога справедливості формулюється лише в абстрактній формі й носить універсальний характер. Воно припускає свого роду рівність при висновку договорів і визнання кожним свого боргу, обумовленого багатьма способами, з яких жоден не безперечний і не трактується однозначно. У суспільстві ж механічної солідарності вимога справедливості з особливою старанністю фіксується колективними почуттями й припускає насамперед визнання таким-те індивідом певної санкції.
Кожний із двох типів солідарності характеризується своєю системою права. Суть права, що відповідає органічної солідарності, не в переслідуванні за порушення суспільних правил, а в поверненні предметів у стан, при якому була зроблена помилка, або в організації взаємодії між індивідами. Мова йде не стільки про покарання, скільки про відновлення такого стану речей, яке повинне відповідати справедливості. Норми права менше служать для вираження загальних для членів суспільства почуттів, чим для організації регулярного й упорядкованого співіснування автономних індивідів. Репресивне право, що відповідає механічної солідарності, виражає колективну свідомість і численністю санкцій воно демонструє чинність загальних почуттів і їхню поширеність. Ніж ширше поширене колективна свідомість, тим вона могутніше, тим більше дій, що вважаються злочинними.
Література
1.Поппер К. Відкрите суспільство і його вороги. - К., 1992
2.Шафаревич І.P. Соціалізм як явище світової історії. - К., 2002
3.Хайек Ф.А. Дорога к рабству // Вопросы философии. 1990. № 10
4.Арон Р. Демократія й тоталітаризм. - К., 1993.