Така категорія фактів, що відрізняються специфічними властивостями; її складають способи мислення, діяльності і відчуття, що знаходяться поза індивідом і наділені примусовою силою, унаслідок якої вони йому нав'язуються. Тому їх не можна змішувати ні з органічними явищами, оскільки вони складаються з вистав і дій, ні з явищами психічними, такими, що існують лише в індивідуальній свідомості і через його посередність. Вони складають, отже, новий вигляд і ним-то і має бути привласнена назва соціальних. Воно їм сповна личить, оскільки ясно, що не маючи своїм субстратом індивіда, вони не можуть мати іншого субстрату, окрім суспільства, будь то політичне суспільство в його цілому або які-небудь окремі групи, в нім що полягають: релігійні групи, політичні і літературні школи, професійні корпорації і так далі З іншого боку, воно застосовне лише до них, оскільки слово “соціальний” має певний сенс лише тоді, коли позначає виключно явища, що не входять ні в одну зі встановлених і названих вже категорій фактів. Вони складають, отже, власну область соціології.
Але оскільки наведені нами приклади (юридичні і етичні постанови, релігійні догмати, фінансові системи і тому подібне) всі складаються з вже встановлених вірувань і правил, то можна було б подумати, на підставі сказаного, що соціальний факт може бути лише там, де є певна організація. Проте існують інші факти, які, не представляючи таких кристалізованих форм, володіють тією ж об'єктивністю і тим же впливом на індивіда. Це так звані соціальні течії.
Так, великі рухи ентузіазму, що виникають в багатолюдних зборах, обурення, співчуття не зароджуються ні в якій окремій свідомості. Вони приходять до кожного з нас ззовні і здатні захопити нас, всупереч нам самим.
Так, індивіди за звичайних умов абсолютно нешкідливі, з'єднуючись в натовп, можуть виробити акти жорстокості. Те, що ми говоримо про ці швидкоплинні спалахи, стосовно більш постійних рухів громадської думки, які постійно виникають довкола нас або у всьому суспільстві, або в більш обмежених кругах з приводу релігійних, політичних, літературних, аристократичних і ін. питань.
Якщо розглядати факти такими, які вони є і завжди були, то нам кинеться в очі, що все виховання полягає в постійному зусиллі привчити дитяти бачити, відчувати і діяти так, як він не звик би до того самостійно. З найперших днів його життя ми змушуємо його є, пити і спати в певні години, ми змушуємо його до чистоти, до спокою і до слухняності; пізніше ми змушуємо його враховувати інших, поважати звичаї, пристойність, ми змушуємо його до роботи і так далі. Якщо з часом це примус і переростає відчуття, то лише тому, що воно народжує звички, внутрішні схильності, які роблять його даремним, але які замінюють його лише унаслідок того, що самі з нього витікають.
Таким чином, характерною ознакою соціальних явищ служить не їх поширеність. Яка-небудь думка, властива свідомості всякого індивіда, який-небудь рух, повторюваний всіма, не стають від цього соціальними фактами. Якщо цією ознакою і задовольнялися для їх визначення, то це тому, що їх неправильно змішували з тим, що може бути назване і індивідуальними втіленнями. До соціальних фактів належать: вірування, схильності, звичаї групи, узятої колективно; що ж до тих форм, в які вдягаються колективні стани, передаючись індивідам, то останні є явищами іншого порядку.
Так, існує відомий перебіг громадської думки, що вимушує нас з різною мірою інтенсивності, дивлячись за часом і країні, одного, наприклад, до браку, іншого до самогубства або до більш менш сильної продуктивності і тому подібне. Це, вочевидь, соціальні факти. З першого погляду вони здаються невіддільними від форм, що приймаються ними в окремих випадках. Але статистика дає нам засіб ізолювати їх. Вони, дійсно, зображаються досить точно цифрою народжуваності, браків і самогубств, тобто числом, що виходить від розділення середнього річного підсумку браків, народжень, добровільних смертей на число осіб за віком здатних одружуватися, виробляти, вбивати себе. Оскільки кожна з цих цифр охоплює без відмінності всі окремі випадки, то індивідуальні умови, здатні позначатися на виникненні явища, взаємно нейтралізуються і внаслідок цього не визначають цієї цифри. Вона виражає лише відомий стан колективної душі.
Ось що таке соціальні явища, звільнені від всякого стороннього елементу. Що ж до їх приватних проявів, то і в них є щось соціальне, оскільки вони частково відтворюють колективну модель. Але кожне з них значно залежить також і від психіко-органічної конституції індивіда, і від особливих умов, в які він поставлений. Вони, отже, не відносяться до власне соціологічних явищ. Вони належать одночасно двом областям і їх можна було б назвати соціопсихічними. Вони цікавлять соціолога, не складаючи безпосереднього предмету соціології.
Але, скажуть нам, явище може бути суспільним лише тоді, коли воно властиве всім членам суспільства, або принаймні більшості з них, отже, за умови загальності. Без сумніву, але воно загальний лише тому, що соціально (тобто більш менш обов'язково), а зовсім не соціально, тому що загальний. Воно є результат загального життя, продукт дій і протидій, що виникають між індивідуальними уявленнями; і якщо воно відбивається в кожному з них, то це через ту спеціальну енергію, якою воно зобов'язане саме своєму колективному походженню. Якщо всі серця б'ються в унісон, то це не внаслідок мимовільної згоди, а тому що їх рухає одна і та ж сила в одному і тому ж напрямі. Кожен захоплений всіма.
Отже, ми точно визначили область соціології. Вона обіймає лише відому групу феноменів. Соціальний факт пізнається лише по тій зовнішній примусовості влади, яку він має або здатний мати над індивідами.
Соціологія не може не цікавитися тим, що утворює субстрат колективного життя. Проте число і характер основних елементів, з яких складається суспільство, способи їх поєднання, міра досягнутої ними згуртованості, розподіл населення на території, число і характер шляхів сполучення, форма житла і так далі, на перший погляд, не можуть бути зведені до способів дії, відчуття і мислення.
Але перш за все ці різні явища представляють ті ж характеристичні ознаки, які служили нам для визначення інших явищ. Ці форми буття покладаються на індивіда так само, як і ті образи дії, про які ми говорили вище. Якщо наше населення тісниться в містах замість того, щоб розсіюватися по селах, то це тому, що існує колективний тиск, що змушує індивідів до цієї концентрації. Ми так само не можемо обирати форму нашого житла, як і фасон нашого одягу: перша обов'язкова в такій же мірі, як і останній. Шляхи сполучення визначають наполегливим чином той напрям, в якому здійснюються внутрішні пересування і обмін і навіть інтенсивність цих пересувань і обміну і так далі Отже, до перерахованого нами ряду явищ, що мають відмітну ознаку соціальних фактів, можна було б додати ще одну категорію; але оскільки це перерахування не було вичерпним, то і таке збільшення не є необхідним.
Воно навіть не корисне, оскільки ці форми буття суть лише сталі способи дій. Політична структура суспільства є лише той спосіб, яким звиклися жити один з одним різні сегменти, складові це суспільство. Якщо їх стосунки традиційно тісні, то сегменти прагнуть злитися, в протилежному випадку вони прагнуть до роз'єднання. Тип нашого житла є лише тим способом, яким звиклися будувати удома все довкола нас і частково, - передуючими поколіннями. Шляхи сполучення є лише тим руслом, яке виконали собі ті, що регулярно здійснюються в одному і тому ж напрямі обмін і міграція і так далі.