Найважливіший методологічний принцип Маркса – будь-яке соціальне явище, в тому числі про суспільство, не можна характеризувати за його власними уявленнями про себе, а необхідно описувати його як повністю об’єктивне явище.
Розділ 2. Структура суспільних відносин в контексті марксистської теорії
2.1 Вчення про ієрархію суспільних відносин
Базові положення матеріалістичного розуміння історії в конспективній формі викладені Марксом у «Вступі» до його роботи «До критики політичної економії».
Людина, живучи в суспільстві, стикається з вже сформованою системою певних соціальних відносин (політичні, юридичні, економічні і т. ін.), в які вона змушена вступати не дивлячись на свою волю та бажання. Ці відносини, в кінцевому випадку, визначають собою увесь її спосіб життя, і питання, яке прагне розв’язати Маркс – чим визначаються ці незалежні від людини відносини, який є механізм їх формування та розвитку?
Розв’язуючи це питання, Маркс вводить два поняття – продуктивні сили та виробничі відносини. Продуктивні сили – це, передусім, матеріальні предмети, успадковані даним суспільством від попередніх поколінь, які слугують умовою виробництва та оновлення матеріального життя. Людина не вільна у виборі продуктивних сил, адже їх характер визначається рівнем розвитку даного суспільства, та кожне покоління застає їх вже наявними. В цьому плані можна казати про їх об’єктивність.
Оскільки для людського суспільства є характерною суспільна діяльність, люди, в ході використання продуктивних сил, вимушені вступати в певні суспільні відносини, названі Марксом виробничими, які, відповідно, визначаються характером (специфікою) продуктивних сил. Наприклад, велике машинне виробництво неможливе без організації соціальних зв’язків, по крайній мірі, в рамках національної держави, тоді як господарство, основу якого складає мотика, може існувати навіть в ізольованому від цілого світу селищі. Відповідно, ці виробничі відносини також є об’єктивними та незалежними від волі людини.
Однак до часів Маркса, у багатьох дослідженнях уже була показана органічна цілісність будь-якого суспільства, тобто взаємозв'язок і взаємозалежність, як би ми сказали сьогодні, різних соціальних інститутів. Отже, і інші соціальні відносини, будучи органічно пов'язаними з виробничими, не можуть бути довільно змінювані, і, у цьому змісті, також виявляються об'єктивними й незалежними від волі людей. "У суспільнім виробництві люди вступають у певні, необхідні, від їхньої волі незалежні відносини – виробничі відносини, які відповідають певній стадії розвитку продуктивних сил. Сукупність цих виробничих відносин становить економічну структуру суспільства, реальний базис, на якому піднімається вся юридична й політична надбудова, і якому відповідають певні форми суспільної свідомості. Спосіб виробництва матеріального життя обумовлює соціальний, політичний і духовний процеси життя взагалі". Таким чином, згідно із цим вченням, політичне й навіть духовне життя суспільства є чимсь вторинним стосовно економіки, і, в остаточному підсумку, визначаються пануючими в суспільстві економічними відносинами. При цьому Маркс підкреслював, що дана залежність аж ніяк не є абсолютною та однозначною, і кожний з рівнів має свою відносну самостійність. Таким є найбільш загальне уявлення Маркса про те, що Контом було названо соціальною статикою.
2.2 Вчення про закони розвитку суспільства
Вчення Маркса про закони розвитку суспільства, тобто про соціальну динаміку, органічно взаємопов’язане із вченням про закони його функціонування. Розвиток продуктивних сил відбувається поступово, тобто еволюційно, тоді як виробничі відносини, до яких, зокрема, належать відносини власності і які зв'язані з усією соціальною структурою суспільства взагалі, здатні лише до стрибкоподібних, революційних змін.
В підсумку, на певному етапі свого розвитку, продуктивні сили переростають виробничі відносини, які, тим самим, перетворюються в їхні окови. Інакше кажучи, характер організації економічної взаємодії в масштабах усього суспільства є невідповідним, що досягли вже більш високого рівня розвитку, продуктивним силам. Це проявляється, зокрема, у розвитку кризових явищ в економічному житті. У результаті дії цих факторів наступає період соціальної революції, яка виявляється не політичною випадковістю, а проявом глибинної історичної закономірності. Згідно з Марксом, це універсальний механізм історичного розвитку, що лежить в основі зміни суспільно-економічних формацій. В рамках цієї теорії історичний розвиток людства розглядається як прогресивний.
Розділ 3. Принципи матеріалістичного вчення про суспільство Карла Маркса і Фрідріха Енгельса
Своєрідний синтез класичного і неокласичного типу науковості в області соціології являє собою матеріалістичне вчення про суспільство К. Маркса, Ф. Енгельса та їх послідовників. При створенні цього вчення К. Маркс та Ф. Енгельс виходили з натуралістичних установок позитивізму, потребуючих розглядати соціальні явища як факти та будувати суспільствознавство за зразком природничих наук, з характерним для них причинно-наслідковим поясненням фактів. Предметом соціології в марксизмі, як відмічалося вище, є вивчення суспільства, основних закономірностей його розвитку, а також основних соціальних груп та інституцій. Які ж найбільш важливі принципи матеріалістичного вчення про суспільство?
1) Одним із найважливіших принципів історичного матеріалізму є визнання закономірності суспільного розвитку. Ф. Енгельс, виступаючи на похоронах К. Маркса, серед видатних його досягнень відмітив: «Неначе як Дарвін відкрив закон розвитку органічного світу, Маркс відкрив закон розвитку людської історії». Визнання закономірності означає визнання дії в суспільстві загальних, стійких, повторювальних, суттєвих зв’язків та відносин між процесами та явищами.
2) Визнання закономірності в матеріалістичній концепції історії тісно пов'язане із принципом детермінізму, тобто визнанням існування причинно-наслідкових зв'язків і залежностей. К. Маркс і Ф. Енгельс вважали за необхідне із усього різноманіття природних структур, зв'язків і відносин виділити головні, визначальні. Таким, на їхню думку, є спосіб виробництва матеріальних благ, що складається із продуктивних сил і виробничих відносин. Визнання причинної обумовленості, що визначає вплив на громадське життя способу виробництва, є іншим найважливішим положенням марксистського вчення про суспільство. У роботі "До критики політичної економії" К. Маркс писав: "Виробництво безпосередньо матеріальних засобів для життя й тим самим кожний щабель економіки народу й епохи утворює основу, з якої розвиваються державні установи, правові погляди, мистецтво й навіть релігійні бачення людей, з яких вони мають бути пояснені, а не навпаки, як це робилося дотепер ".
3) Третім важливим принципом матеріалістичного вчення про суспільство є твердження про його поступальний прогресивний розвиток. Принцип прогресу реалізується в марксизмі через вчення про суспільно-економічні формації як основні структури суспільного життя. Суспільно-економічна формація, за визначенням К. Маркса, являє собою "суспільство, що перебуває на певному ступені історичного розвитку, суспільство зі своєрідним відмінним від інших характером". Поняття "формація" К. Маркс запозичив із сучасного йому природознавства. Цим поняттям у геології, географії, біології позначалися певні структури, зв'язані єдністю умов утворення, подібністю складу, взаємозалежністю елементів. У марксистському вченні про суспільство всі ці ознаки відносяться до соціального організму, утвореного на основі подібних закономірностей, з єдиною економічною й політичною структурою. Основу економічної формації становить той або інший спосіб виробництва, який характеризується певним рівнем і характером розвитку виробничих сил і відповідними до цього рівнем й характером виробничими відносин. Сукупність виробничих відносин утворює основу суспільства, його базис, над яким надбудовуються державні, правові, політичні відносини й установи, яким, у свою чергу, відповідають певні форми суспільної свідомості.
К. Маркс і Ф. Енгельс уявляли розвиток суспільства як поступальний процес, що характеризується послідовним переходом від нижчих суспільно-економічних формацій до вищих: від первіснообщинної до рабовласницької, потім до феодальної, капіталістичної й комуністичної. В. І. Ленін, оцінюючи значення цього вчення для суспільствознавства, писав: "Хаос і свавілля, що панували дотепер у поглядах на історію й політику, змінилися неймовірно цілісною й впорядкованою науковою теорією, що показує, як з одного ладу життя розвивається внаслідок зростання продуктивних сил інший, більш високий" (Ленін В. І. ПСС. Т. 6. - С. 55). Оскільки в марксизмі мова йде про неминучість руху суспільства по цих щаблях розвитку до вищої формації, критики марксизму вказують на наявність у ньому релігійно-філософської концепції провіденціалізму - тобто вчення про наперед визначеність розвитку людства. Вказується також на труднощі поєднання цієї схеми з реальною історією, у тому числі й з відмовою, що відбувається в цей час, народів від "побудови комунізму".
4) Застосування в аналізі суспільства загальнонаукового критерію закономірності й причинної обумовленості розвитку погоджується в марксизмі з визнанням своєрідності розвитку суспільних процесів. Це пов'язання знайшло своє яскраве відображення в концепції розвитку суспільства як природно-історичного процесу. Природньоісторичний процес настільки ж закономірний, необхідний і об'єктивний, як і природні процеси. Він не тільки залежить від волі й свідомості людей, але й визначає їхню волю й свідомість. Але в той же час, на відміну від процесів природи, де діють сліпі й стихійні сили,природно-історичний процес являє собою результат діяльності людей. У суспільстві ніщо не відбувається інакше, як проходячи через свідомість людей. У зв'язку із цим у марксистській соціології велика увага приділяється вивченню діалектики об'єктивної закономірності й свідомої діяльності людей.