Реферат на тему
Метацінності та ідеали соціальної роботи
ПЛАН
1. Формування ціннісних категорій.
2. Фундаментальні цінності соціальної роботи
3. Права людини і громадянське суспільство в соціальній роботі.
4. Використана література.
1. Формування ціннісних категорій.
Ціннісні орієнтири соціальної роботи мають давню історію. Під впливом об'єктивних і суб'єктивних умов вони постійно збагачувались, набували дедалі виразнішого системного характеру. Та в якій би формі історичної практики не фігурувала соціальна робота, хто б не представляв інтереси соціально вразливих груп населення, завжди найважливішими домінантами осмислення прав людини були справедливість, відповідальність за підтримку беззахисних.
Кожна людина цінна своєю унікальністю, яку необхідно враховувати і поважати. Маючи основні потреби в їжі, одязі, житті, здоров'ї, люди мають право на повагу й гідне існування і користування рівними можливостями для задоволення своїх потреб. Саме на це налаштовує принцип соціальної справедливості. Правом на допомогу з боку суб'єктів соціальної роботи володіє кожний, хто звертається до них, без дискримінації за віковими, расовими, національними, релігійними, політичними та іншими ознаками. Визначення і повагу цих прав у соціальній роботі обґрунтовано Декларацією прав людини ООН та іншими міжнародними конвенціями.
Суспільні вчення й ідеали у своїй філософській основі сформували не лише ціннісні концепти індивідуальної взаємодії нужденних і суб'єкта, який надає допомогу, а й ціннісні орієнтири професійної соціальної роботи.
Філософські цінності соціальної роботи — своєрідна система, світоглядний концепт професійної субкультури, в якій реалізуються переконання і відносини, ідеали і прагнення, норми і практичні принципи взаємодії, етичні правила і професійні цінності.
У соціальній роботі розрізняють такі цінності:
1) цінності-цілі, тобто метарівневі цінності, які фігурують у контексті глобалізованих цілей і завдань як певні ідеали, що реалізуються у мультикультурному просторі;
2)цінності-засоби, тобто фахові вимоги до взаємодії соціального працівника і клієнта, корпоративні принципи і норми взаємодії між соціальними працівниками й соціальними службами. їх ще називають професійними (етичними) цінностями.
Своєю всеосяжністю, універсальністю, зорієнтованістю на нетлінне, високе, благородне метацінності є важливою передумовою повновартісного функціонування соціальної роботи.
2. Фундаментальні цінності соціальної роботи
Основою основ усієї роботи щодо соціального захисту і підтримки є цінність людського життя, відповідно до якої право на життя — це невід'ємне й абсолютне право кожної людини. Активна підтримка життя людини, протидія порушенню її прав, діяльність щодо забезпечення і поліпшення якості життя є найважливішими ціннісними орієнтаціями соціальної роботи.
Усі люди народжуються вільними і мають рівні права на свободу. Кожна людина наділена свободою волі, правом на вільний вибір, на відповідний своїм уявленням спосіб життя. Відповідно до Загальної декларації прав людини свобода передбачає: свободу від рабства і підневільного стану, свободу від катувань, жорстокого ставлення і покарання, свободу від свавільного втручання в особисте і сімейне життя, посягання на недоторканність житла і таємницю кореспонденції, свободу пересування і вибір місця проживання.
Незрівнянною цінністю є мир. У філософському розумінні він означає не лише відсутність війн чи організованих конфліктів. Забезпечення миру пов'язане з досягненням гармонії з собою, іншими людьми і навколишнім середовищем. Безумовно, в будь-якому суспільстві конфлікти неминучі, однак важливо, якими методами їх розв'язують. Соціальна робота спрямована на врегулювання їх еволюційним, мирним, ненасильницьким шляхом. Основою такого підходу є посередництво і примирення, послідовність, повага, розуміння і знання. Мирний розвиток є незамінною цивілізованою цінністю всіх людей, які прагнуть до миру і соціальної справедливості.
Значущою цінністю соціальної роботи є принцип рівності, який обстоює однакові для всіх права (рівноправність), потреби, можливості, передбачає повагу до гідності кожної людини. Цей принцип тісно переплетений з принципом недискримінацїі, який заперечує будь-які обмеження прав людей за їх расовою, національною, політичною належністю чи статевою ознакою. Перелік ознак дискримінації постійно розширюється, що спричинено змінами, які відбуваються у світі, національними традиціями, релігійними нормами тощо.
Непересічною цінністю у соціальній роботі є справедливість, яка передбачає повагу до гідності людини, безпеку і недоторканність особи, однакове, рівноправне і недискримінаційне ставлення до всіх членів суспільства, крім випадків, які дають підстави для диференційованого підходу.
Справедливість, маючи правові, судові, соціальні й економічні аспекти, є гарантією прав і свобод людини. Навіть будучи винним, кожен громадянин має право на справедливий судовий розгляд, гуманне ставлення, виправлення і соціальне перевиховання.
У соціальній політиці і соціальній роботі розрізняють такі типи справедливості:
а) горизонтальна справедливість — однакове ставлення до членів суспільства, які перебувають у рівнозначних умовах;
б) вертикальна справедливість — ставлення до членів суспільства, яке передбачає регулювання розподілу товарів і послуг між тими, хто перебуває у нерівнозначних умовах;
в) міжгенераційна справедливість — ставлення до членів суспільства, яке враховує витрати і вигоди альтернативних варіантів політики з огляду на інтереси майбутніх поколінь.
Орієнтиром у соціальній роботі є солідарність (активне співчуття), яка налаштовує на розуміння страждань і прагнень людини, участь у боротьбі за її права. Обов'язок соціальних працівників полягає не лише у наданні допомоги, айв солідаризуванні з ними, їх групами, громадами, з жертвами насилля, вигнання і обмеження свободи особистості в будь-якій країні світу.
Особливе значення має солідарність під час стихійних лих, а також у ситуаціях, обумовлених злиднями, соціальною несправедливістю і потураннями. Вона спонукає до активної допомоги вразливим групам населення і жертвам порушень прав людини.
Практичним аспектом солідарності є соціальна відповідальність, яка передбачає допомогу нужденним, захист їхніх інтересів, опікування ними. У гуманізованому світі кожне суспільство має використовувати свої ресурси для поліпшення становища людини, а людина — підпорядковувати свої здібності розвитку суспільства і прогресу людства.
Належне здійснення соціальної роботи неможливе без визнання такої соціоекономічної цінності, як соціальна справедливість, яка налаштовує на неупередже-не задоволення необхідних потреб людини, вмотивований розподіл матеріальних ресурсів, вільний доступ до послуг системи охорони здоров'я, освіти, створення рівних можливостей, соціальний захист і забезпеченість. Соціальна справедливість є основним засобом захисту людини, неодмінною умовою розвитку людства, соціального прогресу. її реалізація супроводжується утвердженням рівності соціальних прав кожної особистості (рівність можливостей, рівність у користуванні благами), скасуванням необґрунтованих привілеїв, відповідністю величини доходу людини витратам праці і капіталу, захистом соціально-економічних прав і свобод громадян, соціальним захистом непрацездатних, малозабезпечених груп населення.
Сутність соціальної справедливості полягає у спів-розмірності між намірами, можливостями і результатами дій людей, зіставленні дій і результатів одних з діями та результатами інших, що можливе на основі існуючої у конкретному суспільстві ієрархії цінностей.
Ідеалом соціальної справедливості здавна керуються прогресивні кола суспільства. І нині вона не втрачає актуальності, бо навіть у найрозвинутіших країнах світу мільйони людей не задоволені своїм життям, почуваються ображеними, домагаються реалізації своїх прав.
Соціальна справедливість означає створення для всіх людей реальних можливостей для вияву їхніх інтелектуальних творчих сил. Єдиної моделі втілення цього ідеалу не існує, а тому неможливе однозначне тлумачення соціальної роботи як засобу його реалізації.
3. Права людини і громадянське суспільство в соціальній роботі.
Оскільки соціальна робота взаємопов'язана з різними соціальними інститутами і галузями суспільної практики, вона функціонує як розгалужена сукупність зв'язків і відносин у соціальній сфері, що спираються на принципи законності і прав людини. її форми і методи стосовно конкретної особистості чи соціальної групи залежать від макро- і мікросередовища.
Однією з умов ефективної соціальної роботи є громадянське суспільство — суспільство з розвинутими еко-помічними, політичними, духовними та іншими відносинами і зв'язками, яке взаємодіє з державою і функціонує на засадах демократії і права. Таке суспільство створює широкі можливості для реалізації права на свободу діяльності асоціацій індивідів за інтересами. Утвердження його взаємопов'язане з існуванням демократичної правової держави, покликаної задовольняти і захищати інтереси, права громадян. Цій меті підпорядкована і соціальна робота.
Громадянське суспільство є ефективним механізмом неформального соціального партнерства, спрямованим на забезпечення певного балансу суперечливих інтересів індивідів, різноманітних соціальних груп.
Соціальна робота є саморегулюючою структурою, яка виконує посередницьку роль між індивідом і державою, узгоджує різноманітні інтереси. Наприклад, у західному світі значний обсяг роботи здійснюють жіночі організації, групи самодопомоги, кооперативи, філантропічні організації. Завдяки цьому соціальна робота є важливим стимулюючим чинником громадянського суспільства. Реалізується це через підтримку належних матеріальних умов життя (житло, охорона здоров'я, соціальне забезпечення) громадян, організацію професійної системи допомоги населенню через мережу державних і недержавних установ, надання інформації, сприяння діяльності різноманітних добровільних організацій соціального захисту, навчання людей навичок самодопомоги та ін.