Підкреслюю, що в наш час, коли відбувається системна трансформація здійснюється чимало експериментів. За характером об’єктів, що можуть бути і об'єктами експериментів, виділяють: економічні , правові ,педагогічні ,політичні, демографічні, естетичні та інші.
За специфікою поставленого завдання експерименти поділяються на:
- науково-дослідні, в ході яких перевіряється гіпотеза, яка містить нові відомості наукового знання;
- практичні, які мають на меті запровадження корисної новизни в масових масштабах.
За характером логічної структури доказу гіпотези розрізняють експерименти:
- паралельні яких існують як експериментальна, так і контрольна група, і в яких доказ здійснюється на порівнянні стану двох об’єктів (експериментального і контрольного) в один і той же час. Прикладом такого експерименту можуть бути досліди професора Е. Мейо /1924-1936 рр./;
- послідовні, й яких контрольна група, як самостійно існуючий, поруч розташований з експериментальною групою об’єкт, відсутня. В цьому випадку одна й та ж експериментальна група виступає як контрольна, до введення імпульсу, і як експериментальна - після того, як імпульс здійснив передбачену дію.
Звертаю увагу курсантів на те, що для виявлення ефективності експерименту доцільні його багаторазові проведення, в ході яких відпрацьовується чистота експерименту і перевіряються основні варіанти розв’язання однієї соціальної проб лем й. У свій час Джон Стюарт Мілль не вважав можливим здійснення експерименту в суспільних науках. Сьогодні ми бачимо, що соціальний експеримент - це світова практика .Його основною метою є одержання нового, по можливості більш точного знання про соціальну реальність Зміна соціальної дійсності здійснюється тут опосередковано, Головним чином через розвиток теорії або через підтвердження істинності окремих її положень в даних специфічних умовах.
Звертаю увагу курсантів на те, що одержані після проведення опитування емпіричні дані підлягають інтерпретації, тобто поясненню. Соціолог має зробити висновки, виявити тенденції, перевірити висуненні в програмі соціологічного дослідження гіпотези. Одержану первинну соціологічну інформацію йому треба узагальнити, проаналізувати, науково пояснити, згрупувати одержану дані.
Підкреслюю, що головним підсумковим документом соціологічного дослідження є звіт про науково-дослідну роботу. Він включає ряд обов’язкових розділів: титульний лист, список виконавців, реферат, зміст, перелік умовних позначень і символів, вступ, основна частина, заключення, список використаної літератури, додатки. Загальними вимогами до цього документу є: чіткість і логічність викладу, аргументованість основних положень, висновків, точність формулювань, конкретність викладу результатів роботи, обґрунтованість рекомендацій і пропозицій.
Здобуваючи об’єктивну інформацію про ті або інші сторони суспільного життя, конкретні соціологічні дослідження можуть допомогти соціологу виявити суттєві суперечності, а також тенденції розвитку певних соціальних явищ і процесів. Те і інше дуже важливе для наукового розуміння і вирішення соціальних проблем, регулювання суспільних процесів або для їх всебічного врахування. Головне в конкретному соціологічному дослідженні - одержати об’єктивну інформацію про те, що відбувається в суспільстві, якій його сфері і як це сприймається людьми.
Література:
1. Бутенко Й.А. Анкетный опрос как общение социолога с респондентом. – М, 1989.
2. Гречихин В.Г. Лекции по методике и технике социологических исследований. – М., 1988.
3. Городяненко В.Г. Социологический практикум.Учебно-методическое пособие. – Н.: ІУстУ.
4. Зміст і методика проведення військово-соціологічного опитування. - К., 1993.
5. Как провести социологическое исследование. - М., 1990.
6. Краткий словарь по социологии. - М., 1988.
7. Методика организации социологического исследования в части. – Одесса, 1993.
8. Методика проектування програми та інструментарію військово-соціологічного дослідження. - К., 1993.
9. Методы сбора информации в социологических исследованиях. Кн. 1,2. - М., 1990.
10. Ноэль Э. Массовые опросы. - М., 1978.
11. Основы социологии. Учебно-методическое пособие для курсантов. – Полтава, 1993.
12. Овсянников В.Г. Методология и методика в прикладном социологическом исследовании. - Л-д, 1989.
13. Піча В.М. Соціологія. - К., 2000.
14. Рабочая книга социолога. - М., 1983.
15. Радугин А.А., Радугин К.Л. Социология: Курс лекций. - М., 1995.
16. Рендюк П.Г. Соціологія. – Полтава, 1999.
17. Социология: Наука об обществе. – Харьков, 1996.
18. Социология:Учебное пособие. - М., 1995.
19. Соціологія. - К., 1999.
20. Соціологія. - Київ-Харків, 1998.
21. Соціологія. Короткий енциклопедичний словник. - К., 1998.
22. Тадевосян З.Б. Словарь-справочник по социологии и политилогии. - М., 1996.
23. Тощенко Ж.Т. Социология. - М., 1994.
24. Черниш Н. Соціологія: Курс лекцій. – Львів, 1996.
25. Шаленко В.И. Программа социологического исследования: Учебно-методическое пособие. - М., 1987.
26. Ядов В.А. Социолоческое исследование: Методология, программа, методы. - Самара: 1995.