Він пише: "Усередині будь-якої політичної організації форми стратифікації виникають, ростуть, розповсюджуються, розвиваються, досягають максимуму, поступово приходять в стан занепаду, руйнуються або перетворюються на деякі інші організації або форми. Політична стратифікація може змінюватися без якого-небудь постійного напряму" [3; с. 337].
Він визначає чотири чинники, що впливають на коливання стратифікації у всій її комплексності: а) розмір політичної організації, б) біологічна (раса, стать, здоров'я, вік), в) психологічна (інтелектуальна, вольова і емоційна) і соціальна (економічна, культурна, моральна і т.д.); г) однорідність або різнорідність її населення [3; с. 339].
Основними з цих чинника він виокремлює два: розмір політичної організації; однорідність або різнорідність її населення. Їх взаємодію він аналізує наступним чином. За загальних рівних умов, коли збільшуються розміри політичної організації, тобто коли збільшується число її членів, політична стратифікація також зростає. Коли ж розміри зменшуються, то зменшується відповідно і стратифікація. Відносно різнорідності/однорідності: коли зростає різнорідність членів організації, стратифікація, на його думку, також збільшується, і навпаки.
Коли обидва ці чинника працюють в одному напрямі, то і стратифікація змінюється ще більше, і навпаки. Коли один або обидва ці чинники зростають раптово, як у разі військового завоювання або іншого обов'язкового збільшення політичної організації або у разі добровільного об'єднання декількох раніше незалежних політичних організацій, то політична стратифікація значно підсилюється. При зростанні ролі одного з чинників і зменшенні ролі іншого вони стримують вплив один одного на флуктуацію політичної стратифікації.
Збільшення розміру політичної організації збільшує стратифікацію, як вважає Сорокін, перш за все, тому, що більш численне населення диктує необхідність створення більш розвиненішого і крупнішого апарату. Збільшення керівного персоналу приводить до його ієрархізації і стратифікації, інакше, "десять тисяч рівноправних офіційних осіб, скажімо, без жодної субординації дезінтегрували б будь-яке суспільство і зробили б неможливим функціонування політичної організації" [3; с. 340].
З тієї ж самої причини зростання неоднорідності населення приводить до посилення політичної нерівності. Сорокін пише: "Фізично неможливо бути однаковими чоловіку і дитині, генію і ідіоту, слабкому і сильному, чесному і ганебному і т.д. Коли в одному і тому ж політичному організмі є раб і англійський пер, тубілець з Конго і професор з Бельгії, то ви можете проповідувати рівність скільки вам буде завгодно, але вона проте існувати не буде. Стратифікація з’явиться, хочете ви того чи ні" [3; с. 341].
П. Сорокін вважає, якщо не існує певної постійної тенденції в зміні розмірів соціальних організмів і якщо політична стратифікація є функцією розміру політичного організму і різнорідності його населення, то, природно, не можна знайти яку-небудь довготривалу тенденцію у флуктуаціях політичної стратифікації. Оскільки "незалежні коливання" міняються без якого-небудь напряму, то їх "функція" (політична стратифікація) повинна мінятися теж без жодного напряму.
Соціолог, відповідно до цих положень, приходить до наступних висновків:
1. Висота профілю політичної стратифікації змінюється від країни до країни, від одного періоду часу до іншого.
2. У цих змінах немає постійної тенденції ні до вирівнювання, ні до піднесення стратифікації.
3. Не існує постійної тенденції переходу від монархії до республіки, від самодержавства до демократії, від правління меншини до правління більшості, від відсутності урядового втручання в життя суспільства до тотального державного контролю. Немає також і зворотних тенденцій.
4. Серед безлічі суспільних сил, сприяючих політичній стратифікації, велику роль виконує збільшення розмірів політичного організму і різнорідність складу населення.
5. Профіль політичної стратифікації більш рухомий, і коливається він в ширших межах, частіше і імпульсивніше, ніж профіль економічної стратифікації.
6. У будь-якому суспільстві постійно йде боротьба між силами політичного вирівнювання і силами стратифікації. Іноді перемагають одні сили, іноді гору беруть інші. Коли коливання профілю в одному з напрямів стає дуже сильним і різким, то протилежні сили різними способами збільшують свій тиск і приводять профіль стратифікації до точки рівноваги [3; с. 351].
Існування професійної стратифікації, за Сорокіним, встановлюється з двох основних груп фактів. Він пише: "Певні класи професій завжди складали верхні соціальні страти, тоді як інші професійні групи майже завжди знаходилися у нижній частині соціального конуса. Найважливіші професійні класи не розташовуються горизонтально, тобто на одному і тому ж соціальному рівні, а, так би мовити, накладаються один на одного. Феномен професійної стратифікації виявляється і усередині кожної професійної сфери. Чи візьмемо ми область сільського господарства або промисловості, торгівлі або управління або будь-які інші професії, зайняті в цих сферах люди стратифіковані на багато рангів і рівнів: від верхніх рангів, які здійснюють контроль, до нижніх, якими контролюють і які за ієрархією підлеглі своїм "босам", "директорам", "авторитетам", "суперінтендантам", "менеджерам", "шефам" і т.п." [3; с. 353].
Професійна стратифікація, таким чином, виявляється в цих двох основних формах: а саме у формі ієрархії основних професійних груп (міжпрофесійна стратифікація) і у формі стратифікації усередині кожного професійного класу (внутрішньопрофесійна стратифікація).
Міжпрофесійна стратифікація. Фундаментальними теоретичними основами міжпрофесійної стратифікації, на думку Сорокіна, є дві умови: 1) важливість заняття (професії) для виживання і функціонування групи в цілому; 2) рівень інтелекту, необхідний для успішного виконання професійних обов'язків [3; с. 354].
Соціально значущими професіями, за Сорокіним ті, що пов'язані з функціями організації і контролю групи. Він пише: "Це – люди, що нагадують машиніста локомотива, від якого залежить доля всіх пасажирів в потягу. Професійні групи, що здійснюють базові функції соціальної організації і контролю, поміщені в центрі "двигуна суспільства". Погана поведінка солдата може не вплинути сильно на всю армію, несумлінна робота одного трудівника слабо впливає на інших, але дія командуючого армією або керівника групи автоматично впливає на всю армію або групу, дії якої він контролює"
Сорокін відмічає, що знаходячись на контролюючій точці "соціального двигуна", хоча б через таке об'єктивно впливове положення, відповідні соціальні групи забезпечують для себе максимум привілеїв і влади в суспільстві. Вже цим пояснюється співвідношення між соціальною значущістю професії і її місцем в ієрархії професійних груп. Успішне виконання соціально-професійних функцій організації і контролю, природно, вимагає вищого рівня інтелекту, ніж для будь-якої фізичної роботи рутинного характеру. Відповідно, ці дві умови виявляються тісно взаємозв'язаними: виконання функцій організації і контролю вимагає високого рівня інтелекту, а високий рівень інтелекту виявляється в досягненнях (прямо або побічно), пов'язаних з організацією і контролем групи.
Внутрішньопрофесійна стратифікація. Другий вид професійної стратифікація представляє внутрішньопрофесійна ієрархія. Сорокін пише: "Члени майже кожної професійної групи підрозділяються принаймні на три основні шари. Перший репрезентує підприємців, або господарів, які економічно незалежні в своїй діяльності, які самі собі "господарі" і чия діяльність полягає виключно або часткове в організації і контролі своєї "справи" і своїх службовців. Другий шар репрезентують службовці вищої категорії, такі, як директори, менеджери, головні інженери, члени ради директорів корпорації і т. д.; всі вони не власники "справи", над ними ще стоїть господар; вони продають свою службу і одержують за це заробітну платню; всі вони виконують дуже важливу роль в організації "ведення справи"; їх професійна функція полягає не у фізичному, а в інтелектуальній праці. Третій шар – наймані робітники, які, як і службовці високого рангу, продають свою працю, але дешевше; будучи в основному працівниками фізичної праці, вони залежні в своїй діяльності. Кожний з цих шарів-класів в свою чергу підрозділяється на безліч підкласів. Не дивлячись на різні назви цих внутрішньопрофесійних шарів, вони існували і існують у всіх більш менш розвинених суспільствах" [3; с. 358].
Також як і у випадку з економічною і політичною стратифікацією, для професійної стратифікації немає серйозних підстав вважати, що існує яка-небудь постійна тенденція у вирівнюванні професійного профілю. Ні економічно-статистичні дані, ні відмічена величезна професійна градація усередині більшості сучасних крупних корпорацій, на думку Сорокіна, не підтверджують такої тенденції. Усередині кожної професії, відповідно до її природи, існують декілька обмежень зміни профілю стратифікації. Ці обмеження розташовуються між "дуже сильним" і "дуже слабким" керівництвом.
На думку П. Сорокіна, соціальна стратифікація – це соціальна нерівність між людьми, яка проявляється в їх соціальному житті і має ієрархічний характер: вона підтримується і регулюється різними інституціональними механізмами, постійно відтворюється і модифікується, що є умовою впорядкованого існування будь-якого суспільства та джерелом його розвитку. Він вважає, що у нормальному випадку суспільство внутрішньо розшаровано на сукупність страт, кожна з яких має свої специфічні ознаки. Найбільш могутніми з-поміж них є багатство, влада і престиж. За певних обставин ці ознаки або їх відсутність можуть нагромаджуватись.