Цілеспрямований (спрямований) підхід
Засадовим стосовно спрямованої вибірки є не перелік (список) одиниць відбору спостереження, а статистичні дані — опис об'єкта дослідження з найбільш значущих, з точки зору їх впливу на досліджуване явище, характеристик генеральної сукупності. Як джерело інформації для опису об'єкта дослідження звичайно використовують дані державної та відомчої статистики, результати попередніх опитувань і досліджень.
Найпоширенішими видами цілеспрямованого підходу є: типовий і квотний.
Принцип типовості
Типовий підхід полягає в тому, що відбір одиниць репрезентації здійснюється не випадковим способом. Дослідник свідомо обирає те чи інше «гніздо» (населений пункт, підприємство, школу, виборчу дільницю тощо). При відборі конкретних «гнізд» він керується головним чином тим, щоб це «гніздо» було найтиповішим (найпоширенішим типом) серед усіх одиниць репрезентації. Звичайно, з цих міркувань виходять тоді, коли кількість одиниць відбору не може бути досить великою, а «гнізда», як підказують дослідникові знання (чи інтуїція), недостатньо однорідними. Типовість об'єкта може встановлюватися як розрахунковим способом (враховуються такі параметри, як мода — у розподілах за номінальними шкалами і середнє арифметичне — у розподілах за метричними параметрами), так і за експертними оцінками компетентних осіб. Кількох експертів просять назвати найтиповіші «гнізда»: наприклад, представників владних структур району (області) просять назвати найтиповіші міста, враховуючи передбачені дослідником характеристики. Звичайно для початку опитують трьох експертів, якщо їхня думка збігається (усі називають одні й ті самі міста у кількості, запланованій проектом вибірки), то цією кількістю експертів можна й обмежитися; якщо не збігається, то група експертів розширюється. Так само можна відбирати й типові підприємства галузі; природно, що експерти визначаються, у кожному конкретному випадку виходячи із специфіки об'єктів репрезентації. Звичайно, вдаються до послуг керівників відповідного рівня.
У межах типового об'єкта можна провадити суцільне опитування, а можна вибіркове, що здійснюється залежно від цілей дослідження, обсягу та однорідності контингенту «гнізда».
Принцип квот
У практиці соціологічних досліджень часто використовується також квотна (пропорційна) вибірка. Основу вибірки у цьому випадку становлять відомості про найважливіші пропорції генеральної сукупності, наприклад, розподіл за віковими, професійними групами, за статтю, національністю, типом населених пунктів та іншими характеристиками генеральної сукупності. За цими пропорціями, виходячи із загального обсягу вибіркової сукупності, розраховуються відповідні квоти, які розподіляються серед інтерв'юерів. Ті, у свою чергу, вибирають респондентів, керуючись вказаними параметрами.
Інформацію, що закладається у розрахунки основи вибірки, звичайно одержують із звітних документів державної чи відомчої статистики. Найчастіше використовують дані за статтю, віком, освітою, типом сім'ї, типом поселення тощо. Наприклад, якщо відомо, що населення України становлять 54% жінок і 46% чоловіків, то й у вибірці населення України чоловіки та жінки повинні бути репрезентовані у тій самій пропорції; або, наприклад, під час опитування населення України вибірка має включати 32% сільського населення і 68% міського, оскільки саме така пропорція притаманна для населення України. Враховуються й інші важливі пропорції (за віком, рівнем освіти, регіоном тощо). Чим більше пропорцій враховується, тим ймовірніше, що вибірка буде репрезентативною і стосовно неврахованих параметрів.
Метод квот використовується на різних щаблях вибірки. Наприклад, часто під час підготовки загальнонаціональних вибірок на першому щаблі із кожного адміністративного підрозділу (наприклад, області) відбирається підвибірка, чисельність якої у вибірковій сукупності становить частку, відповідну до частки населення, що мешкає у цій області, у загальній чисельності населення країни.
Найчастіше квотний відбір здійснюється на останньому щаблі — при відборі одиниць спостереження. Якщо на попередніх щаблях були послідовно використані принципи районування (стратифікації) і кластеризації («гнізд»), то ймовірність систематичного змішування (можливість того, що інтерв'юер буде відбирати респондентів в одіозному місці, наприклад, опитуватиме пацієнтів лікарні, додержуючись усіх заданих квот) зводиться практично до нуля.
Основним недоліком цілеспрямованих вибірок є необґрунтованість статистичних процедур аналізу. Це не означає, що статистичні коефіцієнти взагалі не можна обчислювати за такого підходу. Аналітичні розрахунки можливі для будь-яких числових значень даних, незалежно від способів відбору. Але величини цих коефіцієнтів не мають абсолютного значення і тієї легітимності, яку забезпечує випадкова вибірка. При аналізі даних, одержаних на підставі опитування за вибіркою, що використовує цілеспрямований принцип, значення статистичних показників слід розглядати як відносні.
Якщо все-таки взяти до уваги певну відносність розрахунків при підготовці випадкової вибірки, обумовлену насамперед обмеженістю кількості характеристик, що використовуються у розрахунках, то дослідникові можна рекомендувати використовувати такий орієнтир при визначенні типу вибірки.
Якщо дослідник достатньо добре ознайомлений з предметом та об'єктом дослідження й має намір проводити власне соціологічне дослідження, то йому краще орієнтуватися на цілеспрямований відбір.
Якщо дослідник недостатньо ознайомлений із предметом та об'єктом дослідження і збирається проводити опитування громадської думки, йому краще орієнтуватися на випадкові принципи відбору.
Список літератури
1. Вибори–2002 в оцінках громадян та експертів. — К.: Стилос, 2002.
2. Житенев В. Б. Общественное мнение в социальном управлении. — Новосибирск, 1987.
3. Иванов О.И. Общественное мнение и власть // Соц.полит. журн. — 1993. — № 7. — С. 37–41.
4. Квятковский С. Изучение общественного мнения и политика // Актуальные проблемы изучения и формирования общественного мнения, его использование в управлении социальными процессами. — М., 1987.
5. Кульчар К. Необходимы глубокие теоретические исследования // Проблемы мира и социализма. — 1979. — № 2. — С. 77–82.
6. Лоурен Ле Дюк. Учасницька демократія: референдуми у теорії та на практиці: Перекл. з англ. Р. Ткачук. — Харків: Центр освітніх ініціатив, 2002.
7. Матвеева Т. Референдум — образ жизни швейцарцев // Междунар. жизнь. — 1995. — № 5. — С. 86–91.
8. Миллер А.И. Работа над ошибками Карен Давиша о роли выборов в посткоммунистических обществах // Выборы в посткоммунистических обществах. — М.: ИНИОН РАН, 2000.
9. Общественное мнение и власть: механизм взаимодействия / Под ред. А.А. Ручки. — К., 1993.
10. Політичний енциклопедичний словник. — К.: Гене-за, 1997.
11. Українське суспільство: соціологічний моніторинг 1994–2003 /За ред. Н.В. Паніної. — К.: Ін-т соціології НАН України, 2003.
12. Соціологія: Підручник / за заг.ред. проф.В.П.Андрущенка, проф.М.І. Горлача. Харьків – Київ. 1998. – 624с.
13. Соціологія: курс лекцій / В.М.Піча та інш. К.: Заповіт , 1996. -344с.
14. Социология: Курс лекций / А.А.Райдугин, К.А. Райдугин. – М.: Владос, 1995 -192с.
15. Паниотто В.И., Максименко В.С. Количественные методы в социологических исследованиях. - Киев, 1982., Рабочая книга социолога. - М., 1983.
16. Патрушев В.Д., Г.П. Бессокирная «Динамика основных ценностей повседневной деятельности и мотивов труда московских рабочих в 1990-е годы». // Социологические исследования. - 2003. - №4. - С. 72-84
17. Ядов В.А. Социологическое исследование. Методология, программа,методы. - М., 1972.