Правові норми носять і більш конкретний характер. Звичайно вони переслідують чи заохочують конкретні дії. Норми ж моралі, як правило, вказують на загальний принцип поведінки. Тому одній моральній нормі, наприклад, "не убий", "не скривджуй іншого", відповідає багато правових норм, які карають за вбивство за різних обставин, скривдження в різній формі і таке інше.
І головне, що хотілося б підкреслити, мораль і право відмінні одне від одного за висотою вимог, що пред'являються до поведінки людини. В принципі мораль пред'являє більш високі вимоги. Це дало підстави В. Соловйову свого часу визначити право як "примусову вимогу певного мінімального добра, певного мінімуму моралі" [11, с. 509 — 511, 382]. Вимоги моралі безмежні, всеохоплюючі. Мораль, наприклад, засуджує у всіх випадках погане, неуважне ставлення батьків до дітей, право ж карає лише таке ставлення, яке свідчить про неналежне здійснення батьківських прав і обов'язків, передбачених законом. Мораль засуджує всі випадки недобросовісного, халатного ставлення до дорученої справи, право ж переслідує лише таке невиконання службових обов'язків, яке завдало відчутної шкоди державним, суспільним інтересам або правам та інтересам окремих осіб, що охороняються законом.
Мораль, на відміну від права, завжди засуджує байдуже, формальне ставлення до людей, будь-які прояви егоїзму, цинізму. Право ж засуджує лише найбільш злісні випадки цих негативних явищ. Так, право засуджує цинізм, який набуває вигляду хуліганських дій, тобто пов'язаний з крайніми формами неповажного ставлення, що ображають гідність присутніх.
Про те, що моральні норми пред'являють більш високі вимоги, ніж правові, свідчить і більша тривалість морального осуду. З особи, що здійснила злочин і відбула покарання, може бути знята судимість, та це не означає відмови від морального осуду.
Суспільству зовсім не байдуже, якими мотивами керується людина, тому мораль засуджує не лише лихі справи, але й лихі думки. Про значення шкідливих спонукань дуже добре говорить Лев Толстой у романі "Воскресіння". Нехлюдов, розмірковуючи про своє ставлення до Катюші Маслової, каже: "Вчинку негарного не було, але було те, що багато гірше негарного вчинку, були ті думки, від яких походять негарні вчинки... Негарний вчинок лише проторює шлях до негарних вчинків; негарні ж думки нестримно тягнуть цим шляхом" [13, с. 293].
Внаслідок того, що мораль пред'являє більші вимоги до поведінки, сфера її дії значно ширша за право. Сфера моралі ширша також тому, що існують стосунки, які взагалі не підлягають правовому регулюванню (стосунки дружні, любовні, товариські та ін.).
Б.М. Чичерін говорив, що коли право — це свобода, визначена законом, то мораль накладає на людину самі обов'язки, не визначаючи прав. І в цьому розумінні право є законом "правди" (тобто юридичної справедливості), а мораль — законом любові [15, с. 84].
Нарешті, норми моралі гнучкіші за норми права. В силу специфіки свого утворення вони швидше віддзеркалюють нові потреби, йдуть немовби попереду, вказуючи шлях праву. Правові норми більшою мірою відстають від потреб суспільства. Звідси неминучість колізій моралі і права. Перехід, наприклад, у нашій країні до ринкової економіки призвів до появи моральних норм, які позитивно оцінюють і стимулюють підприємництво, правові ж норми все ще його обмежують. Давно назріла необхідність у нових правових нормах, які б регулювали індивідуальну трудову діяльність, регламентували приватизацію та ін., але такі норми не приймаються. Моральні норми нашого суспільства давно потребують посилення правової відповідальності за порушення громадського порядку, за особливо небезпечні для суспільства злочини.
Протиріччя можуть виникати і внаслідок недосконалості окремих правових норм, їх невірного тлумачення, недостатньо активного використання. У 60-ті роки широка громадськість рішуче виступила проти норми, згідно якої у свідоцтві про народження не вказувався батько, якщо дитина народилася у незареєстрованому шлюбі. По суті вона вводила поняття "незаконнонародженого", несла страждання дитині, ставила у важке становище одиноку матір. Справедливо підкреслювалося, що ця норма протирічить моралі, хоча вона й містилася у правовому акті, спрямованому на захист матері та дитини. Норму було відмінено, та лише через 24 роки з моменту її прийняття. Формальна визначеність правової норми явно утруднила її подолання.
Протиріччя виникають і в зв'язку з нерозумінням органічного характеру поєднання права і моралі. У середині 80-х років широко рекламувалася формула "У суспільстві дозволяється все, що не забороняється законом". її розглядали як символ, прапор правової держави. В дійсності ж вона уособлювала аморалізм, оскільки більшість заборон у суспільстві носить моральний характер. Правова держава, яка захищає права і свободи особистості, суспільства, може утвердитися, лише підтримуючи моральні вимоги. Мораль і право доповнюють і забезпечують одна одну. Та все ж у їхній взаємодії пріоритет належить моралі. Вона лежить біля витоків утворення права, супроводжує весь його розвиток, є найважливішим способом його забезпечення.
Мораль відіграє особливу роль у забезпеченні соціальної солідарності, оскільки морально "все те, що служить джерелом солідарності, все, що змушує людину рахуватися з іншими, регулювати свої порухи не лише егоїстичними мотивами" [4, с. 369].
3. Девіація як відхилення від норми
Під девіантною (лат. Deviatio - відхилення) поведінкою слід розуміти: 1) вчинок, дії людини, що не відповідають офіційно встановленим чи фактично сформованим у даному суспільстві нормам (стандартам, шаблонам); 2) соціальне явище, виражене в масових формах людської діяльності, які не відповідають офіційно встановленим чи фактично сформованим у даному Суспільстві нормам (стандартам, шаблонам).
У першому значенні девіантна поведінка переважно предмет психології, педагогіки, психіатрії. В другому значенні - предмет соціології і соціальної психології. Зрозуміло, таке дисциплінарне розмежування відносне.
Вихідним для розуміння відхилень служить поняття «норма».
У теорії організації склалося єдине - для природних і суспільних наук - розуміння норми як межі, міри припустимого (з метою збереження і зміни системи). Для фізичних і біологічних систем - це припустимі межі структурних і функціональних змін, при яких забезпечується схоронність об'єкта і не виникає перешкод для його розвитку. Це - природна (адаптивна) норма, що відбиває об'єктивні закономірності збереження і зміни системи.
Спеціальні соціологічні теорії досліджують окремі соціальні феномени як підсистеми конкретної суспільної системи, залежності об'єкта вивчення від соціального цілого і взаємозв'язку з іншими соціальними процесами (підсистемами).
Предметом подібних теорій можуть виступати соціальні явища й інститути у визначеній сфері суспільного буття (праця, політика, побут, дозвілля) чи ж «наскрізні», властивим різним сферам.
Функціонально частки соціологічні теорії служать методологією пізнання окремих соціологічних процесів, спільностей, інститутів і методологічною основою емпіричних досліджень.
Як було сказано раніше, під девіантною (лат. Deviatio - відхилення) поведінкою слід розуміти: 1) вчинок, дії людини, що не відповідають офіційно встановленим чи фактично сформованим у даному суспільстві нормам (стандартам, шаблонам); 2) соціальне явище, виражене в масових формах людської діяльності, які не відповідають офіційно встановленим чи фактично Сформованим у даному суспільстві нормам (стандартам, шаблонам). ( 2; стр. 13)
У першому значенні девіантна поведінка переважно предмет психології, педагогіки, психіатрії. В другому значенні - предмет соціології і соціальної психології. Зрозуміло, таке дисциплінарне розмежування
Соціологія девіантної поведінки відноситься до «наскрізних» теорій. Специфіка її предмету полягає в тому, що коло досліджуваних явищ історично мінливе і залежить від сформованих у даний момент у конкретному суспільстві соціальних норм.
Існування кожної системи (фізичної, біологічної, соціальної) є динамічний стан, єдність процесів збереження і зміни. Девіації (флуктуації в неживій природі, мутації - у Живий) є загальною формою, механізмом, способом мінливості, а, отже, і життєдіяльності, розвитку кожної системи. Чим вище рівень її організації (організованості), чим система динамічні, тим більше значать зміни як засіб збереження (по вираженню І. Пригожина - «порядок через флуктуації»).
Оскільки функціонування соціальних систем нерозривно зв'язано з людською життєдіяльністю (предметною колективною свідомою діяльністю суспільної людини), соціальні девіації реалізуються в кінцевому рахунку також шляхом девіантного поводження.
Об'єктами дослідження виступають різні види відхилень:
1. Культурні і психічні відхилення. Соціологів цікавлять насамперед культурні відхилення, тобто відхилення даної соціальної спільності від нормкультури. Психологів же цікавлять психічні відхилення від норм особистісної організації: психози, неврози і так далі. Люди часто намагаються зв'язувати культурні відхилення з психічними. Наприклад, сексуальні відхилення, алкоголізм, наркоманія і багато інших відхилень у соціальному поводженні зв'язують з особистісною дезорганізацією, інакше кажучи з психічними відхиленнями. Однак особистісна дезорганізація далеко не єдина причина поводження, що відхиляється. Звичайно психічно ненормальні особистості цілком виконують усі правила і норми, прийняті в суспільстві, і, навпаки, для особистостей, психічно цілком нормальних, бувають характерні дуже серйозні відхилення. Питання про тім, чому це відбувається, цікавить як соціологів, так і психологів.
2. Індивідуальні і групові відхилення