Більшість сучасних соціологів підкреслює, що соціальна диференціація має ієрархічний характер і являє собою складну, багатопланову соціальну стратифікацію.
Які б критерії стратифікації не були, з кожним із них пов'язані особливі способи детермінації і відтворення соціальних нерівностей. Характер соціальної диференціації і спосіб її утвердження у своїй єдності утворюють те, що прийнято називати “стратифікаційною системою". Будь-яке суспільство складається із комбінацій різних стратифікаційних систем і чималої кількості їх перехідних форм. Нижче подаються 9 типів стратифікаційних систем, які запропонували для аналізу будь-якого соціального організму російські соціологи В. Радаєв і О. Шкаратан:
| Тип системи | Основа диференціації | Спосіб модифікації відмінностей |
| Фізико-генетична | Стать, вік, фізичні дані | Фізичний примус, звичай |
| Рабовласницька | Права громадянства івласності | Військовий примус, кабальне право |
| Кастова | Релігійний і етнічний поділ праці | Релігійний ритуал, етнічна замкненість |
| Станова | Обов’язки перед державою | Правове оформлення |
| Етакратична | Ранги у владній ієрархії | Військово-політичне панування |
| Соціально-професійна | Рід занять і кваліфікація | Освітні сертифікати |
| Класова | Розміри доходів і власності | Ринковий обмін |
| Культурно-символічна | Сакральне знання | Релігійне, наукове і ідеологічне маніпулювання |
| Культурно-нормативна | Норми поведінки і стиль життя | Моральне регулювання, подразнення |
Самі автори не стверджують, що список стратифікаційних систем вичерпується вказаними дев’ятьма типами, можна, наприклад ставити питання про особливий соціально-територіальний тип, де групи диференціюються місцем свого мешкання і типом поселень, а відмінності детермінуються системою громадянства, паспортним режимом, житловою політикою і т.
Головний водорозділ між стратифікаційними системами є наслідуваність або ненаслідуваність відповідних позицій в ієрархії. Рабовласницька, станова і кастова системи включають в себе елементи пожиттєвого і нормально-юридичного наслідування. Інші ж системи, принаймні, ні нормально пожиттєвого характеру статусів, ні їх наслідування не передбачають. В реальності ж стратифікаційні типи переплітаються, доповнюють один одного. Так, наприклад, соціально-професійна ієрархія у виді офіційно закріпленого поділу праці не лише відіграє самостійну роль, але суттєво впливає на структуру будь-якої стратифікаційної системи; групи які володіють в суспільстві найбільшою символічною владою, найчастіше стають його вищою кастою (індійські брахмани) або правлячою стратою (партійні ідеологи).
Стратифікації притаманні декілька системних властивостей:
1 - соціальність (позабіологічність) цього явища;
2 - традиційність, оскільки нерівність становища різних соціальних груп людей зберігається протягом всієї історії цивілізації;
3 - універсальність, тобто її історична зумовленість не заперечує можливості оцінки її оптимальності стосовно конкретного суспільства;
4 - функціональність, тобто визнання її історичної неминучості передбачає відмову від методологічного сприйняття соціальної нерівності як зла, небажаного в суспільстві феномена, що дозволяє соціології перейти від виконання ролі соціальної критики, від прояву ціннісного почуття справедливості ("нерівність - архаїзм, пережиток застарілих соціальних форм") до наукового аналізу реальних відносин між людьми, причин і умов їх існування, їх одвічності і корисності для функціонування суспільства, його розвитку.
Важливими для визначення основ соціальної стратифікації є ступені соціальної ієрархії. Першопричина ієрархічної будови суспільства - соціальна нерівність, що породжується об’єктивними умовами життєдіяльності людей. Та кожне суспільство прагне до упорядкування своєї нерівності. Спочатку для підтримання соціальної ієрархії в суспільстві знайшли просте вирішення: народжений в сім’ї раба - залишається рабом, в сім’ї кріпака - кріпаком, в сім’ї патриція або дворянина - представником вищого стану і тільки королівське походження дає шанси на володіння верховною владою. Вся система соціальних інститутів: право, армія, суд і церква стежили за суворим додержанням правил станової структури ієрархії в суспільстві.
З розвитком суспільства, вдосконаленням соціальної структури змінюються і ієрархічні ступені, Профіль ієрархічної соціальної структури змінюється зі зміною становища соціальних спільностей, верств у соціальному житті суспільства. Введення соціологами критерію “рівень багатства" вело до того, що в суспільстві виділяється багато соціальних верств, станів, прошарків з різним рівнем багатства і прибутку, а соціально-професійні критерії робили стратифікаційну структуру дуже подібною до соціальне-професійної. Соціально-професійний критерій враховував престижність професії, рівень освіти і рівень доходу. На базі такого під ходу в соціології досить широко розповсюджено поділ класів за соціально-економічним статусом: вищий клас професіоналів; адміністратори, технічні спеціалісти - середній клас, потім комерційний клас, дрібна буржуазія, техніки та робітники, які здійснюють керівні функції, кваліфіковані робітники.
Звичайно соціологи говорять про вищий, середній та нижчий класи або страти, які мають в свою чергу внутрішню диференціацію. Американський соціолог Л. Уорнер, наприклад, наводить п’ять ознак класу (рід заняття, джерела і розміри доходу, місце проживання, тип житла) і відповідно виділяє п’ять класів - від вищого, до якого належать найбільш високо поставлені люди, потім менш високопоставлені, до вищих верств середнього класу зараховуються найбільш високопоставлені за походженням і багатством, а до нижчих - ті, хто недавно розбагатів. До верхнього шару серед нього класу зараховують дрібних бізнесменів, торговців, вчителів, середній управлінський персонал та ін. Нижчий клас також складається з двох груп. До верхньої групи належить робітничий клас, який обслуговує різні сфери діяльності, ремісники, а до нижчої - бездомні, безробітні, старі люди, які збідніли, алкоголіки та ін.
Найскладніша структуру мас середній клас, бо об’єднує і бізнесменів, людей найманої праці (більшість інтелігенції, управлінці в різним рангів і ланок управління). Доходи осіб, які працюють за наймом, звичайно не нижче прибутку середньої та дрібної буржуазії. Зростання середнього класу найбільше символізує і його соціальну мобільність. Та особливе місце середнього класу, перспективи його розвитку не виключають поляризації суспільства. Ще К. Маркс передбачав, що конфігурація суспільства і все соціальне його життя постійно міняється за рахунок концентрації багатства в руках небагатьох і значного зростання зубожіння основної маси населення суспільства. Така тенденція веде до виникнення і значного загострення соціального напруження між верхніми і нижніми верствами, прошарками суспільства, що неминуче веде до перерозподілу національного доходу.
Про поляризацію сучасного суспільства свідчить той факт, що як і раніше багатство зосереджується в руках небагатьох. Відомий англійський соціолог Е. Гідденс наводить статистичні дані про поляризацію суспільства Англії: 5% вищого класу володіє 90% акцій приватних корпорацій, 5% вищого класу одержує 16% загального прибутку, тоді як 50% представників нижчих верств і прошарків одержує тільки 5% прибутку. За неповними даними, в Україні 6% представників вищого класу одержує 14% загального прибутку, тоді як 80% представників нижчих верств і прошарків одержують лише 4% - прибутку.
Соціологи вважають, що при сформуванні загальних уявлень про соціальну ієрархію суспільства досить виділення трьох основних рівнів: вищого, середнього і нижчого. Розподіл населення за трьома рівнями можливий на всіх ступенях соціальної стратифікації.
Профіль соціальної стратифікації відбиває ступінь стабільності суспільства. Надзвичайне розтягування профілю стратифікації, його надзвичайно велике дрібнення на окремі прошарки, верстви може викликати серйозні соціальні катаклізми, бунти, соціальні вибухи, що ведуть до хаосу, насилля, гальмують розвиток суспільства, ставлять його на межу розвалу. Укрупнення профілю стратифікації, насамперед за рахунок зняття верхівки конусу соціальної піраміди - явище, що повторюється в історії всіх суспільств. І важливо, що воно здійснюється не в неконтрольованих стихійних процесах, а є свідомого реалізацією державної політики. Соціолог П. Сорокін підмітив і зворотній бік процесу укрупнення профілю стратифікації. Такий процес може звести нанівець сам принцип соціальної ієрархії. Нерівність - не лише об’єктивна реальність соціального життя, але і важливе джерело соціального розвитку.
Стабільність ієрархічної структури суспільства залежить від питомої ваги і ролі середнього класу і верств. Займаючи протилежне становище, сере дні й клас здійснює своєрідну зв’язуючу і дефілюючу, тобто поглинаючу соціальні хитання, зм’якшуючу роль між двома полюсами соціальної ієрархії, знижуючи накал їх протистояння. Чим чисельніше середній клас, тим більше у нього шансів впливати на політику держави, формування фундаментальних цінностей суспільства.
Соціальна мобільність - переміщення індивідів між різними рівнями соціальної ієрархії, яка визначається зазвичай з точки зору широких професійних і соціально-класових категорій. Ступінь соціальної мобільності часто використовується як показник рівня відкритості і рухомості суспільства і, навпаки, його консервативності, замкнутості. Існує два основних типи соціальної мобільності: