Зміст
Вступ
1 Флоріан Знанецький (1882-1958)
1.1 Концепція гуманістичного коефіцієнта
1.2 Соціологія як наука про культуру
1.3 Теорія соціальних дій
2 Толкотт Парсонс (1902-1979)
2.1 Теорія дії
2.2 Концепція соціальної системи
2.3 Соціальні зміни
Висновки
Список використаних джерел
Постсоціологічний період в розвитку соціологічної думки починається з кінця ХІХ ст. В цей період формуються нові теорії та моделі соціального розвитку, започатковані Ф. Знавецьким та Т. Парсонсом.
За Ф. Знавецьким, соціологія як наука про культуру має відмовитися від будь-яких претензій на універсальність. Культура як цілісність не може взагалі стати темою будь-якої окремої науки. Отже, предметом соціології є не всі, а тільки специфічні явища культури. Щоб надати їй статусу науки і бути у змозі цей статус обґрунтувати, слід показати, що ці специфічні явища культури існують поряд з іншими культурними явищами. Польський соціолог вважає такими специфічними явищами культури різноманітні соціальні системи. Отже, "завданням соціології є вивчення соціальних систем, а не інших видів культурних систем".
У 30-ті роки, коли в американській соціології панував емпіризм, Т. Парсонс стверджував, що соціологія як наука найбільше потребує теорії, емпіричні факти, не підтверджені теорією, не можуть пояснити складних соціальних явищ. Разом з тим теорія не виникає сама собою з процесу накопичення емпіричних даних, останні в певному розумінні самі є похідними теорії. На його думку, теоретичні категорії, що їх має у своєму розпорядженні вчений, завжди становлять попередні умови ефективної наукової праці. В цьому зв'язку емпіричні факти постають перед дослідником як певні реконструкції дійсності.
Соціологія у своєму розвитку повинна приводити до теорії, але вона має і починати з неї.
Наукові погляди Ф. Знавецького формувалися під впливом гострого методологічного протиборства між прибічниками позитивістської (натуралістичної) та антипозитивістської (антинатуралістичної) орієнтацій у філософії та соціогуманітарних науках. У цьому протиборстві польський учений займав антинатуралістичну позицію, яку загалом можна назвати гуманістичною, оскільки вона обґрунтовувала модель наукового пізнання з урахуванням людських, історичних та соціокультурних вимірів дійсності.
Проект гуманістичної соціології Ф. Знавецького обґрунтовується за допомогою так званого гуманістичного коефіцієнта. Специфіка і функції цього коефіцієнта розкриваються в працях "Соціологія виховання" (1928—1930), "Метод соціології" (1934), "Науки про культуру" (1952).
За Ф. Знанецьким, культурна дійсність не існує поза гуманістичним коефіцієнтом. Міф, твір мистецтва, мовне вираження, інструмент, право, соціальний лад є тим, чим вони є тільки як свідомі людські явища. Пізнання цих явищ можливе лише завдяки досвіду та дії свідомих індивідів або груп індивідів, які створили їх і користуються ними.
Як евристичний інструмент пізнання гуманістичний коефіцієнт пов'язаний з онтологічною характеристикою культурних фактів, а також з методологічним підходом до їх дослідження. В онтологічному плані гуманістичний коефіцієнт підкреслює залежність будь-яких культурних явищ чи фактів від людського досвіду та діючих суб'єктів. Факти культури є "чиїмись", вони не бувають "нічиї". Це означає, що на противагу вченому-природознавцю, який намагається виявити деякий порядок поміж емпіричних фактів, повністю незалежних від свідомих людських елементів, дослідник культури намагається визначити деякий порядок поміж емпіричних фактів, які залежать від цих елементів, ними створені та підтримані [3, с. 60].
Іншими словами, будь-який емпіричний факт, що досліджується, слід розглядати крізь призму гуманістичного коефіцієнта, "тобто так, як цей факт уявляється тим людським індивідам, які його відчувають і використовують".
За допомогою гуманістичного коефіцієнта Ф. Знавецький вказує насамперед на специфічність культурних фактів. Разом з тим він виступає проти суб'єктивістської інтерпретації цього коефіцієнта. Зовсім не обов'язково, вважає вчений, будь-яка цінність у складі культури має належати сфері досвіду кожного індивіда. Досить, щоб вона належала йому потенційно. Сфера культури, в якій значення піддається об'єктивації, перебуває за межами індивідуального досвіду. Об'єктивність цінностей тут, щоправда, ніколи не буває повною, проте вона тим повніша, чим більш внутрішньо монолітною є система цінностей.
У цілому концепція гуманістичного коефіцієнта, по-перше, репрезентує новий погляд на ті явища, якими займалась натуралістична соціологія, по-друге, з її допомогою здійснено спробу розширити традиційне коло соціологічних інтересів. Не заперечуючи впливу чуттєвих явищ на культурне життя, Ф. Знанецький вимагав, щоб цей вплив визначався "в гуманістичних термінах". Він підкреслював, що. "достеменне середовище соціальних груп — це не те середовище, котре доступне спостерігачеві і пізнане ним... це те, що самі члени тих груп сприймають як дане протягом їхнього досвіду".
У людському досвіді, вважає Ф. Знанецький, наявні предмети, які не тільки мають значення, а й частково — іноді майже повністю — є нематеріальними у своєму змісті та невідповідними чуттєвому сприйняттю. Такими предметами є, наприклад, міфи та інші релігійні факти, політичні інститути, зміст літературних творів, наукові та філософські поняття. В цьому зв'язку не випадково культура, за Ф. Знанецьким, постає значною мірою як "духовна" дійсність [6, с. 31].
Ф. Знанецький вважав соціологію однією з наук про культуру. Визначення місця соціології з самого початку було пов'язане з питанням про те, як можлива соціологія як наука.
Свою думку щодо цього питання вчений висловив у 30-х роках у своїй праці "Метод соціології", що з'явилася в період перетворення соціології із синтетичної дисципліни, орієнтованої на широкі суспільно-історичні узагальнення, на науку аналітичну, яка досліджує специфічні царини емпіричних даних. На думку Ф. Знанецького, соціологія, по-перше, не може бути загальною соціальною наукою, вона має бути тільки спеціальною науковою дисципліною зі своїм особливим предметом досліджень. По-друге, на противагу позитивістським концепціям вивчення суспільства соціологія займається "суттєвим значенням" соціальної дійсності. По-третє, вона тривалий час буде швидше цариною якісних досліджень, ніж кількісних обчислень.
Отже, за Ф. Знавецьким, соціологія як наука про культуру має відмовитися від будь-яких претензій на універсальність. Культура як цілісність не може взагалі стати темою будь-якої окремої науки. Отже, предметом соціології є не всі, а тільки специфічні явища культури. Щоб надати їй статусу науки і бути у змозі цей статус обґрунтувати, слід показати, що ці специфічні явища культури існують поряд з іншими культурними явищами. Польський соціолог вважає такими специфічними явищами культури різноманітні соціальні системи. Отже, "завданням соціології є вивчення соціальних систем, а не інших видів культурних систем".
Як наука про культуру соціологія орієнтована на розкриття аксіонормативного порядку соціальних явищ, тобто сталої опо-середкованості їх з боку певних взірців цінностей і норм поведінки. Для вирішення такого завдання вчений рекомендував застосовувати особливу процедуру, яку називав аналітичною індукцією. Аналітична індукція має ту перевагу перед іншими дослідницькими процедурами, що її узагальнення відбивають "суттєве в кожному окремому випадку". Вона абстрагує ознаки, що уособлюють сутність цього феномену, і узагальнення тим суттєвіші, чим більше ознак підтверджуються як повторювані або подібні для більшості випадків. Тому аналітичну індукцію іменують також типологічним методом, або методом типових випадків. Цей метод, за Ф. Знавецьким, настільки важливий, що завдяки йому соціологія є не тільки гуманістичною, а й аналітичною та індуктивною наукою [1, с. 169].
Головні тези, які обстоює Знавецький у своїх працях стосовно соціології як науки про культуру, такі:
- соціологія є соціальною, а не природничою наукою; гуманістичний коефіцієнт відрізняє явища, досліджувані соціологією, від явищ, що вивчаються природничими науками;
- соціологія є спеціальною, а не загальною наукою; вона не займається всім, що трапляється в суспільстві, а обмежується вивченням соціальних дій, соціальних відносин, особи, соціальних груп та соціальних ролей;
- метод соціології може бути таким самим об'єктивним, точним і справді глибоким, як і метод фізичних наук;
- гуманістичний коефіцієнт не впливає на об'єктивність наукового знання, навпаки, його слід усвідомлювати і використовувати для розвитку наукової соціології.
У своїх соціологічних працях Ф. Знанецький безліч разів підкреслював, що соціальні дії становлять найважливішу складову соціальних явищ. Саме поняття соціальної дії слугує йому провідною теоретичною категорією, яка віддзеркалює внутрішню динаміку будь-яких соціальних систем. У світі культури соціальна дія, за Ф. Знанецьким, є тим посередником, який забезпечує динамічний зв'язок між суб'єктивними і об'єктивними елементами цього світу. Особливо добре таке розуміння представлене у книзі "Польський селянин у Європі та Америці" (1918— 1920, у співавторстві з Вільямом Томасом), де настанова і соціальна цінність були подані як два полюси людської культури: настанова — полюс суб'єктивний, соціальна цінність — полюс об'єктивний. Соціальна дія трактувалась як динамічний процес, що зв'язує ці полюси.
Сутнісною характеристикою будь-яких соціальних дій є те, що вони є діями свідомими. Полювання на хижого звіра, рибальство, випікання хліба, купівля меблів, зведення будинку, участь у релігійних відправленнях, віршування, виконання симфонії — все це різновиди свідомих людських дій. Деякі з них порівняно нетривалі та прості (рибальство, купівля меблів). Ці дії Ф. Знанецький називає елементарними, маючи на увазі, що їх уже не можна розкласти на простіші дії. Інші дії (зведення будинку, творення симфонії) тривають довше і є складними, виконання їх потребує тривалого поєднання багатьох простіших операцій [2, с. 122].