3.. Світовий досвід системотворчої соціальної роботи.
Національні законодавства країн також визначають систему відносин державних і недержавних соціальних служб. Так, у Великобританії діє законодавство щодо психічного здоров'я, відповідно до якого з 60-х років XXст. активно розвиваються мережі служб за місцем проживання для людей, які мають проблеми психічного здоров'я. Переорієнтація практики утримання людей у великих закритих стаціонарних закладах (лікарнях) на догляд у громаді (допомогу за місцем проживання) взаємопов'язана з децентралізацією соціальної політики. І вже з 80-х років XX ст. догляд у громаді за різними групами клієнтів, не тільки тими, що мають проблеми психічного здоров'я, регулює спеціальний закон, який детально визначає права і обов'язки соціального працівника і клієнта, зміст діяльності муніципальних соціальних служб у громаді, їхні повноваження щодо залучення недержавних організацій.
У Німеччині надання індивідуальних соціальних послуг є прерогативою переважно волонтерських організацій (католицьких, протестантських, єврейських, Червоного Хреста, різних нерелігійних організацій). Вони отримують відповідну компенсацію від держави за соціальне обслуговування людей, які мають права на державний соціальний захист. А державні соціальні служби здійснюють функції контролю. Така система взаємодії між державними і недержавними структурами у соціальному секторі отримала назву «субсидіарністьь -— законодавче регулювання, яке передбачає надання переваги при фінансуванні соціальних програм і заходів громадським і приватним ініціативам порівняно з державними. Держава «шукає» в суспільному секторі ініціаторів і виконавців реалізації соціальних програм і лише за їх відсутності створює державні установи.
Отже, у багатьох європейських країнах діє так звана контрактна система відносин між державними і недержавними організаціями. Це означає, що дібраним на конкурентній основі кільком організаціям, які отримали ліцензію в місцевому органі влади, передають на обслуговування громадян, які мають право на державне соціальне обслуговування. З переможцями конкурсу укладають контракти, в яких визначають умови й порядок надання допомоги, взаємні зобов'язання обох сторін, форму звітності та контролю. Отримання контракту від місцевих органів влади є престижним для недержавних організацій, тому вони конкурують між собою. Це забезпечує їм фіксовану частину фінансування. При цьому держава залишає за собою право на визначення клієнтів соціального обслуговування та обсягів соціальних послуг. Недержавна організація щомісячно звітує перед державною соціальною службою, а двічі на рік у тих організаціях, що працюють за контрактом, перевіряють якість надання соціальних послуг. Така форма відносин між державою і недержавними організаціями суттєво стимулює розвиток соціальної роботи в територіальних громадах.
Складовою державної політики і діяльності органів місцевого самоврядування є підтримка волонтерів як активних надавачів соціальних послуг. Вони можуть створювати правові умови для добровільних і громадських організацій, надаючи пряму фінансову підтримку для розвитку їх можливостей, а також забезпечуючи волонтерів відповідним навчанням. У багатьох країнах органи місцевого самоврядування сприяють розвитку ефективної інфраструктури волонтерського руху, створенню місцевих центрів волонтеріату. Практикується також звільнення волонтерів від сплати податків, надання кредитів на оплату позик, здобуття вищої освіти, послуги з охорони здоров'я. В окремих країнах існує загальна стратегія підтримки волонтерського руху.
Політико-правове регулювання соціальної роботи передбачає і заохочення приватних організацій до надання соціальних послуг за місцем проживання, розвиток підприємницьких ініціатив у соціальній сфері, впровадження моделей «служб у громаді» (community-basedservices), які є комунальною власністю громади й надають відповідні послуги за оплату, а інколи існують на приватні пожертвування. Властива багатьом розвинутим країнам поступова приватизація соціальної сфери, яку традиційно вважали етатичною (одержавленою), змусила переглянути норми і стандарти забезпечення якості соціальних послуг.
4.Висновки.
Правове регулювання соціальної роботи може бути безпосереднім (стосуватися діяльності соціальних працівників, прав клієнтів на отримання різних послуг) і опосередкованим (дотичним до різних аспектів управління соціальною сферою). Загалом система правового регулювання соціальної роботи дає змогу впливати на якість надання соціальних послуг, забезпечення прав клієнтів соціальних служб і прав соціальних працівників.
Отже, у системі законодавства, яке регулює соціальну роботу, окреслилося дві тенденції. Країни з давньою традицією соціальної роботи (США, Великобританія, Австралія, Нова Зеландія, Німеччина, Швеція, Данія, Фінляндія, Польща тощо) мають добре розвинуту систему правового забезпечення соціальної роботи, дотримуються й реалізують чіткі принципи фахового регулювання, їх законодавство містить багатоваріантні підходи до нормативного управління розвитком соціальної роботи й соціального обслуговування населення. Країни пострадянського простору, де соціальна робота як фах почала розвиватися відносно недавно, перебувають на стадії розроблення формування системи законодавства, яка б забезпечувала цілісний і ґрунтовний захист суб'єктів практичної соціальної роботи.
Використана література.
1. ПочебутЛ. Г., ЧикерВ. А. Организационнаясоциальнаяпсихология. —СПб.: Речь, 2000.
2. РамонШ. ЗахіднаіСхіднаЄвропа: соціальнаполітикаісоціальна робота// СоціальнароботавУкраїні: першікроки/ Заред. В. І. Полтавця. —К.: КМАкадемія, 2000.
3. РуденскийЕ. В. Социальнаяпсихология: Курслекций. —М.—Новосибирск, 1999.
4. СемигінаТ. Інформаційнезабезпеченнядіяльностісоціальних службіорганізацій// СоціальнароботавУкраїні: першікроки/ За ред. В. І. Полтавця. —К.: КМАкадемія, 2000.
5. СемигінаТ. Роботавгромаді: практикайполітика. —К.: КМАкадемія, 2004.
6. СоціальнароботавУкраїні: Навч. посібник/ Заред. І. Д. Звєрє-вої, Г. М. Лактіонової. —К.: Науковийсвіт, 2003.
7. Соціальнаробота: В3-хч. —Ч. 1. Основисоціальноїроботи/ За ред. Т. Семигіної, І. Григи. —К.: Києво-Могилянськаакадемія, 2004.
8. Соціальнаробота: В3-хч. —Ч. 3. Соціальнароботазконкретнимигрупамиклієнтів/ Заред. Т. Семигіної, І. Григи. —К.: Києво-Могилянськаакадемія, 2004.
9. Соціальніслужби—родині: РозвитокновихпідходіввУкраїні/ Заред. І. М. Григи, Т. В. Семигіної. —К., 2002.
10. Справочноепособиепосоциальнойработе / Подред. А. М. Панова, Е. И. Холостовой. —М.: Юристь, 1997.
11. СтецковО. В., ТурськийВ. М. Представництвоправтаінтересів клієнтівсоціальнихустанов. —К.: Сонячнийпромінь, 2001.
12. Теориясоциальнойработы: Учебник / Подред. Е. И. Холостовой. —М.: Юристь, 1998.
13. ТютюнникЛ. Використанняпринципуімпаурментувсемінарахіз технікипошукуроботидлябезробітнихжінок// Соціальнаполітикаі соціальнаробота. — 2002. —№ 3—4.
14. ФишерP., ЮриУ. Путьксогласию, илиПереговорыбезпоражения: Пер. сангл. —М.: Наука, 1999.