Прийомна сім’я як об’єкт соціальної роботи (стр. 6 из 19)

1. Фізичне насильство.

2. Сексуальне насильство.

3. Психічне (емоційне) насильство.

4. Зневажання основних потреб дитини (моральна жорстокість). [12]

Кожен, хто працює з дітьми, які залишилися без батьківської опіки, має знати про різні форми насилля над дитиною, оскільки дає змогу змоделювати правильні взаємовідносини з дитиною, вибрати адекватні механізми її реабілітації.

Не менш проблемними є діти, яких відносять до так званих «дітей вулиці», це безпритульні та бездоглядні діти.

Негаразди в сімейному житті, економічна нестабільність, безробіття та інші причини призводять до того, що кількість дітей, затриманими працівниками кримінальної міліції у справах неповнолітніх за жебрацтво та бродяжництво, зростає з кожним роком.

Результати досліджень, досвід роботи притулків, соціальних служб для молоді дають підстави віднести до «дітей вулиці» в Україні такі групи неповнолітніх:

Безпритульні діти – діти, які не мають постійного місця проживання у зв’язку з втратою батьків, наявністю асоціальних форм поведінки дорослих у сім’ї; діти, яких вигнали з дому батьки.

Бездоглядні діти – діти, які мають певне місце проживання, але вимушені перебувати на вулиці більшу частину дня, а іноді і ночі, в результаті неспроможності батьків або опікунів матеріально їх забезпечити; психічних розладів у батьків, байдужого ставлення останніх до виховання дітей.;

Діти – втікачі з виховних установ – діти, яких не влаштовують умови життя та виховання в установі, що зазнали з боку інших осіб психологічного, фізичного чи сексуального насильства в закладах інтернатного типу або притулках.

Діти – втікачі із зовні благополучних сімей – діти з високим рівнем конфліктності, патохарактерологічними особливостями, відхиленнями у психічному та особистому розвитку;

Діти, що за своїми психологічними ознаками схильні до постійного перебування на вулиці – діти, позбавлені систематичного батьківського піклування, аутсайдери шкільних колективів, діти з яскраво вираженими ознаками важковиховуванності, схильні до безцільного проведення часу.

Основні психофізичні характеристики дітей, що формуються в умовах безпритульності та бездоглядності, базуються на ранньому включені їх у жорсткі умови виживання на вулиці при відсутності виховного впливу дорослих і позитивно емоційного дитячого оточення. Більшість безпритульних дітей втратили сімейні зв’язки, були покинуті батьками або самі покинули сім’ю, котра не забезпечувала дитині нормальної життєдіяльності та повноцінного розвитку. Бездоглядні та безпритульні діти, як правило, займаються бродяжництвом, жебракуванням, крадіжками, вживають алкогольні напої, наркотичні та токсичні речовини. Такі діти досить часто стають жертвами сексуальних злочинів, залучаються дорослими до протиправних дій. Їхнє життя і здоров’я постійно перебуває під загрозою.

Однак «вулична дитина» - індивідуальність, яка обирає власний спосіб життя під впливом наявної проблеми. Вулиця стає місцем, де дитина працює, спілкується, учиться. На таких дітей поширюються закони природи – вижити та пристосуватися до важких умов життя в групі.

Звичайно перебування дитини в таких умовах не може не позначитись на формуванні її особистості, поведінці, характері. З’являється постійна тривога, невпевненість у собі, підвищена збудженість, страх, розвивається агресивність, злобність. [9]

На фоні асоціального проведення часу «діти вулиці» приділяють чимало уваги таким небезпечним речам, як різновиди наркотиків. Так середній вік дітей – клейовиків 6 – 10 років. Вдихання парів клею, намазаного всередину пластикових мішечків, сприяє притупленню голоду, зменшується страх від почуття самотності. Діти можуть втрачати почуття реальності й переживання галюцинації.

Практично 100 % «вуличних дітей» палять, і, до речі, слід відзначити ранній вік початку паління; 24 % дітей вживають алкогольні напої. Серед цього контингенту має місце таке явище, як дитяча проституція. Нажаль, такі діти морально деградують.

Специфічні особливості мають вихованці інтернатних закладів для дітей – сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування. Навіть за оптимальних умов утримання та виховання вони істотно відрізняються від дітей, які виховуються в сім’ї. Реакції, що формуються у перші дні життя дитини ще задовго до того, як вона навчиться відрізняти себе від інших, при відсутності сімейного оточення залишаються не розвиненими, що у майбутньому позначається на її психологічному розвитку, самооцінці. На жаль, мережа інституцій, яку проходить дитина, сприймає її як об’єкт, а не як суб’єкт виховання.

Відчуження випускників інтернатних закладів від реальних життєвих проблем, обмеження простору спілкування, регламентація дій призводять до формування специфічних якостей особистості, що ускладнюють адаптацію дітей – сиріт до дорослого життя у відкритому соціумі.

Чинники, що негативно впливають на формування особистості вихованця інтернатного закладу:

Емоційні проблеми (психотравмуючі): відсутність спілкування з біологічною матір’ю; деформація родинних зв’язків; дефіцит любові, ласки, уваги; замкнутість кола спілкування; регламентація проведення часу; жорстоке ставлення з боку персоналу, дітей у колективі; несформоване «Я»; підвищене почуття тривожності, відчуття ворожості соціуму; закомплексованість; відсутність диференційованого підходу до дітей з боку вихователів; відсутність свободи вибору.

Соціальні проблеми: деформований соціальний особистий досвід; соціальна незахищеність після виходу із закладів опіки, відсутність матеріальної та моральної підтримки; надмірна опікуваність з баку вихователів; відсутність соціальних навичок власного життя; відсутність навичок щодо вирішення власних проблем з офіційними структурами; неспроможність протидіяти негативному сторонньому впливові; погана спадковість (наркоманія, алкоголізм, психічні захворювання батьків), що впливає на стан здоров’я.

Економічно – територіальні проблеми: економічна депривація – у дітей немає власних заощаджень, відсутній досвід розпоряджатися грошима; відсутність особистого простору (власної кімнати, місця, де можна було б усамітнитися); постійне перебування у вузькому комунікаційному просторі; відсутність власних речей (крім одягів та предметів власної гігієни).

Економічні, соціальні, психологічні проблеми, з якими стикається дитина, котра виховується в інтернатному закладі, проектуються на сферу міжособистісних стосунків: з однолітками: самоствердження, комплекс «Ми», суперництво; з дорослими: рентні взаємини; дорослий сприймається як обслуга; з іншою статтю: ранні сексуальні стосунки, сексуальне насильство, одностатеві сексуальні стосунки, невміння налагоджувати сімейні взаємини; у майбутньому: очікування рентних взаємин; відсутність уявлення майбутнього; проекція життєвого досвіду на власних дітей.

Аналіз відповідей вихованців стосовно оцінки задоволення власним життям показує, що третина із них позитивно сприймає умови життя та виховання в своєму інтернаті, стільки ж дітей дають середню оцінку. Поряд з тим, кожен п’ятий вихованець незадоволений своїм життям в інтернаті. Більше всього дітей не влаштовує рівень і якість харчування. Актуальною є проблема покращення одягу вихованців інтернатів.

Чим доросліша дитина, тим гостріше вона потребує вираження власної індивідуальності через одяг, зачіску, прикраси. Але в умовах інтернату прояви особистості нівелюються, вихованці виділяються серед інших дітей своїм одягом, що безсумнівно негативно впливає на самопочуття дитини, відмежовує вихованців від соціального загалу.

Однією із проблем, з якою рано чи пізно стикаються вихованці інтернатних закладів, є отримання інформації про біологічних батьків, визначення причин, за яких вони потрапили до державної системи опіки. В інтернатних закладах не відпрацьовано систему психологічної підготовки дитини до отримання такої інформації.

Вихованці шкіл-інтернатів не мають належного запасу стратегій поведінки і спілкування з іншими людьми, як дорослими, так і однолітками.

Визначивши соціально – психологічні характеристики дітей - сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування проаналізуємо вплив спадковості й соціального середовища на поведінку дітей, які виховуються в прийомних сім’ях.

1.4 Вплив спадковості й соціального середовища на поведінку дітей, які виховуються в прийомних сім’ях

Відомо, що на формування особистості впливають спадковість та соціальне середовище. Тому одне з перших і основних питань, яке виникає у прийомних батьків: як генетична спадковість впливатиме на розвиток дитини? Адже генотип конкретної людини містить два екземпляри кожного гена.

Навіть при однаковому вихованні діти будуть відрізнятися один від одного в силу своїх спадкових особливостей. Однак, кінцевий результат не визначається генами. Відомо, що діти, усиновлені в благополучні сім’ї, за рівнем інтелектуального розвитку виявляються близькими до своїх прийомних батьків і можуть значно перевершити біологічних.

Несприятлива спадковість не визначає майбутнє дитини. Так за даними одного з датських досліджень, із хлопчиків, біологічні батьки яких були злочинцями, в подальшому порушили закон 14 %, інші 86 % не вчинили протиправних дій.

Крім того, виявляється, що на дітей з несприятливою спадковістю прийомна родина справляє досить сильний вплив, який може бути як позитивним, так і негативним. Результати зарубіжних досліджень (на жаль, вітчизняні дослідження з даної тематики відсутні) показують, що рівень злочинності серед прийомних дітей був вищим, ніж у суспільстві в середньому, але він був майже в два рази меншим, ніж у їх біологічних батьків. На думку вчених, це свідчить про те, що сприятлива ситуація в прийомній сім’ї знижує ризик кримінальної поведінки у дітей з обтяженою спадковістю.