Прийомна сім’я як об’єкт соціальної роботи (стр. 9 из 19)
Запобігання або зведення до мінімуму негативних наслідків ситуації, що спонукає клієнтів звертатися за допомогою до соціальних працівників. Забезпечення партнерських стосунків між тими, хто потребує соціальної допомоги (клієнтами), і тими, хто надає цю допомогу та послуги.Особливістю «ведення випадку» як форми надання соціальних послуг є те, що робота з клієнтом проводиться вдома, за місцем проживання, а не спеціалізованих закладах. Аргументами з приводу цього твердження є такі факти:
Людина, як правило, потребує соціальної допомоги тимчасово (не протягом всього життя). Переживати період проблем краще у звичайному для клієнта місці, де він почувається комфортніше. Для соціального становлення і психологічного «Я» особистості, де дуже важливо, щоб не втрачалися її соціальні зв’язки.Метою допомоги за місцем проживання є створення таких умов, щоб кожна людина змогла жити самостійно і незалежно, і якщо це можливо, у власному будинку та у звичному для неї соціальному оточені.
Дуже важливим у соціальній роботі є принцип розвитку самодопомоги та самозабезпечення. Це сьогодні є особливо важливим і для України, тому що у багатьох соціальних службах робота провадиться таким чином, що контакти клієнтів і соціальних працівників стають майже постійними, основне завдання щодо вирішення проблем сім’ї бере на себе спеціаліст, у той час як члени родини не беруть на себе певних зобов’язань.
Реалізація соціального супроводження передбачає взаємодію соціального працівника та клієнта. При розробці плану соціального супроводження, який визначає послідовність дій, спрямованих на покращення ситуації, враховуються питання, які мають вирішуватися самим клієнтом. Такий підхід формує відповідальність за кінцевий результат не лише спеціалістів, а й особи, що потребує допомоги, що упереджу є формування патерналістського ставлення клієнта до діяльності соціального працівника. [4]
Робота з клієнтом за моделлю «ведення випадку» передбачає певну послідовність дій.
Перший етап – вивчення ситуації. Оцінюється загальна соціальна проблема і виявляються потреби клієнта:
Оцінка потреб клієнта Визначення пріоритетів для вирішення потреб клієнта Розробка плану соціальної допомоги (соціального супроводження) Якщо є потреба (для країн з ринковою економікою), визначається вартість послуг і приймається рішення щодо їх фінансування.Оцінка потреб клієнта передбачає аналіз особистості, міжособистісних стосунків, сім’ї, взаємодій із соціальним оточенням і чинниками, що його визначають. Перед цим соціальний працівник повинен з’ясувати і дати відповіді на такі питання:
Які соціально – демографічні характеристики клієнта, і на якій стадії розвитку життєвого циклу він перебуває? Які саме проблеми бентежать клієнта, соціального працівника, людей із соціального оточення? Як, коли і хто визначить проблему або потреби клієнта, та що перед цим відбувалося? Які основні внутрішньо -, міжособистісні, групові та місцеві стресові чинники перешкоджають адекватно чи оптимально функціонувати клієнту або допомагають з’ясувати потреби і рівень соціальної допомоги? Які реальні можливості щодо надання допомоги має конкретна особа, сім’я, група або система соціальних інститутів (робота, школа, друзі тощо)? Яка саме допомога найбільш повно відповідатиме потребам індивіда і сім’ї?На цьому етапі соціальний працівник особисто приділяє увагу підготовці до надання конкретної допомоги, визначенню кола проблем, котрі він має вирішувати, налагодженню особистого контакту і залученню клієнта до процесу прийняття рішення відносно соціальної допомоги.
Другий етап – безпосереднє надання послуг. На цьому етапі визначаються організації та фахівці, які надаватимуть послуги конкретній сім’ї, та характер і обсяг самих послуг, безпосереднє надання послуг клієнту, їх координація, перевірка якості наданих послуг.
З цією метою соціальний працівник і прийомна сім’я вивчають всі можливі варіанти вирішення проблеми та різні можливі шляхи досягнення успіху, вибирають найбільш ефективні методи. Чітко визначають відповідальність кожної із сторін (як працівника, який надає послуги, так і клієнта), графік роботи, формуються конкретні завдання та визначаються конкретні дати.
Третій етап – аналіз проведеної роботи та оцінка послуг, наданих клієнту.
Цей етап включає такі важливі моменти:
Оцінка змін, які відбулися в процесі після отримання соціальних послуг. Вивчення нових потреб, які з’явились у клієнта і потребують обов’язкового вирішення. Розробка (у разі потреби) додаткового плану соціальної допомоги, тобто уточнюється, розширюються певною мірою робота першого етапу. Припинення роботи з певною сім’єю, якщо вона більше не потребує соціально – педагогічної допомоги.Звичайно, контроль за процесом і його оцінка передбачаються на всіх проміжних етапах, але соціальний працівник особливу увагу приділяє спостереженню за тим, наскільки успішно просуваються позитивні процеси і чи не має потреби переглянути і підкоректувати план та звернутися до інших, більш дієвих засобів досягнення мети. На заключному етапі соціальний працівник повинен використовувати стабільні системи підтримкам або вибирати оптимальні засоби допомоги. [2]
«Ведення випадку» - це така модель соціально – педагогічних дій, коли соціальний працівник відповідає не тільки за організацію, а й за надання послуг конкретному клієнтові. Самі послуги можуть бути організовані установами, але соціальний працівник після визначення потреб прийомної сім’ї організовує і координує соціальну допомогу. Отже, можна сказати, що «ведення випадку» здійснюється на двох рівнях:
1) Контактний, коли соціальний працівник безпосередньо взаємодіє з прийомною сім’єю.
2) Організаційний або опосередкований, коли взаємодія відбувається за системою: соціальний працівник – інші соціальні інститути – прийомна сім’я.
Проаналізувавши соціально-педагогічну модель «ведення випадку» розкриваємо сутність соціального супроводження прийомних сімей.
В основі соціального супроводження лежить оцінка та планування послуг. Елементом цього процесу є індивідуальна оцінка потреб прийомної сім’ї для визначення потрібного типу та рівня соціальної допомоги.
Центри соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді здійснюють соціальне супроводження прийомних сімей від моменту їх утворення, така діяльність передбачає надання прийомним батькам та прийомним дітям психологічних, соціально – педагогічних та інших послуг, здійснення заходів щодо соціальної реабілітації та інтеграції дітей. Така форма соціальної роботи виступає, з одного боку, , як контроль за умовами виховання та утримання, з другого боку – як система дієвої допомоги у вирішені життєвих проблем сімей, які виховують дітей – сиріт і дітей позбавлених батьківського піклування.
Соціальне супроводження прийомної сім’ї здійснюється постійно, поки на вихованні перебувають діти – сироти або діти, позбавлені батьківського піклування. Підставою припинення соціального супроводження є припинення існування прийомної сім’ї з підстав, що визначено у нормативних документах (Положення про прийомну сім’ю, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26.04.2002 р. № 565 ).
Технологія здійснення соціального супроводження регламентується Порядком здійснення соціального супроводження прийомних сімей, затвердженого наказом Міністерства України у справах сім’ї, молоді та спорту від 31.10.2006 р. ...Документ визначає нормативну базу, принципи, етичні норми, зміст, завдання, процедури здійснення соціального супроводження від початку до завершення надання соціальної допомоги прийомній сім’ї.
Здійснення соціального супроводження передбачає міжгалузеве співробітництва щодо сприяння розвитку дитини, що відповідає теоретичним принципам «ведення випадку».
Згідно до Порядку соціального супроводження прийомних сімей (додаток 1) соціальне супроводження прийомних сімей – це робота, що передбачає надання фахівцем (або групою фахівців) центру соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді у співпраці з фахівцями інших підприємств, установ, організацій комплексу правових, психологічних, соціально – педагогічних, соціально – медичних, інформаційних послуг, спрямованих на забезпечення належних умов функціонування прийомної сім’ї.