Заходи для підвищення ефективності боротьби з наркоманією:
1) посилення боротьби з розповсюдженням наркотиків, суворіший митний контроль;
2) збільшення в навчальних закладах кількості психологів і наркологів, до яких можна звернутися анонімно;
3) активізація роботи міліції в місяцях збору молоді, розширення форм і методів роботи з молодими людьми;
4) запровадження кримінальної відповідальності за рекламу наркотиків, у тому числі й непрену;
5) посилення "Антинаркотичної" пропаганди за місцем проживання молоді з наведенням конкретних прикладів і факторів.
В основі боротьби з наркоманією має перебувати спонукання наркомана до сповіді. Повна правда про лихо – єдиний засіб, який можна використати в боротьбі за життя, який здатний утримати від згубної пристрасті інших і зокрема підлітків.
Наркоманія – це захворювання, зумовлене залежністю від наркотичних речовин. Основними симптомами наркоманії є:
- шкідливі наслідки для споживача наркотику, його безпосереднього оточення і суспільства в цілому;
- тенденція до постійного збільшення дози наркотику;
- психологічна і часто фізична залежність і прагнення отримати наркотик будь-яким чином.
Фізична залежність – наступає після включення наркотичних речовин у процес обміну речовин. Це – непереборна фізична потреба, яка виникає в результаті постійного або періодичного вживання наркотиків. У цьому випадку різне припинення вживання наркотичних речовин викликає фізичний розлад різного ступеня, який називають абстинентним синдромом. На цій стадії людина потребує лікування.
Соціальна залежність – людина – ще не почала вживати наркотичні речовини, але потрапила у середовище тих, хто їх уживає. Вона приймає стиль поведінки, ставлення до наркотичних речовин і зовнішні атрибути групи. В такій ситуації людина часто внутрішньо вже готова почати вживання.
Психологічна залежність – на цій стадії змінюється поведінка людини. Вона починає вживати наркотичні речовини. Вони необхідні їй для зміни свого емоційного стану; іншим шляхом людина вже майже не може впливати на свої емоції, втрачає контроль і адекватні почуття.
Тим, що вони безпосередньо змінюють свідомість людини і руйнують її пам’ять, інтелект, пригнічують відчуття та емоції, а також викликають сильну психологічну та фізіологічні залежність. Уживання наркотиків внутрівенно є небезпечним через високу ймовірність ВІЛ-інфікування.
РОЗДІЛ 2. РОЗВИТОК МЕТОДІВ ПРОФІЛАКТИКИ АДИТИВНОЇ ПОВЕДІНКИ
2.1Особливості і тенденції підліткової і юнацької наркоманії
На сучасному етапі розвитку та становлення українського суспільства особливе занепокоєння викликають поширення наркоманії в молодіжному середовищі, зниження віку, з якого починають вживати наркотичні засоби та психотропні речовини, проникнення наркотиків до закладів освіти. Мають місце непоодинокі випадки виявлення фактів незаконного обігу наркотиків безпосередньо в навчальних закладах та на прилеглих до них територіях, затримання неповнолітніх у стані наркотичного сп’яніння, вилучення наркотичних засобів та психотропних речовин у школах та вищих навчальних закладах. На сьогодні наркоманію зараховують до проблем соціальних. У виникненні адиктивної поведінки звинувачують і безробіття, і політичну нестабільність, і моральну розбещеність. Отже, необхідною складовою роботи з профілактики наркоманії є своєчасне виявлення підлітків "групи ризику" та надання їм психолого-педагогічної допомоги. Для цього соціальні педагоги повинні мати достатній рівень поінформованості про причини виникнення потягу до наркотиків у підлітків і володіти відповідними соціально-психологічними техніками й методами профілактичної антинаркотичної роботи.
На сучасному етапі соціальні педагоги повинні зробити все можливе, щоб не допустити проникнення такого негативного соціального явища, як наркоманія в навчальний заклад та вберегти наш генофонд від цієї загрози.
Зловживання наркотичними речовинами стає глобальною проблемою всіх країн світу, незалежно від рівня їх розвитку, оскільки призводить до рухливих наслідків:
- згубний вплив на здоров’я людей;
- зростання злочинності, насильства, корупції;
- виснаження людських, природних та фінансових ресурсів, які могли бути використані для соціально-економічного розвитку держави;
- загибель людей, розпад сімей, деградація громад тощо.
Як свідчать дослідження, простежується тенденція до зниження середнього віку, у якому молодь починає експериментувати з наркотиками: з 17—18 років у 1993 рр. — до 14 років у 2001—2002 рр. Установлено, що чим раніше відбувається залучення до психоактивних речовин (ПАР), тим швидше
формується залежність, тим складніше перебіг наркоманії як хвороби, більше негативних особистісних, соціальних та медичних наслідків зловживання ПАР –бездоглядність, злочинність, ріст хвороб,що супроводжують наркоманію, і тим менша ефективність реабілітаційних заходів.
Відношення до наркотику не існує ізольовано від відносин до інших сторін життя і тому може бути змінено лише в контексті зміненої системи відносин особистості в цілому.
Сьогодні в Україні проглядаються наступні особливості ітенденції підліткової і юнацької наркоманії:
- ріст обсягів наркотичних речовин на ринку, і їхня доступність;
- високі темпи росту наркоманії, особливо дитячої і підліткової;
- значне розширення асортименту наркотиків, наростає поширення героїну, кокаїну і синтетичних наркотиків;
- полінаркоманія (вживання усього підряд у немислимих сполученнях);
- тенденція омолодження, більш ранньому віку вживання наркотичних речовин;
- широка доступність так званих наркотиків, що утягують, і включення їх у молодіжну субкультуру, що забезпечує рекламу наркотиків і зниження "порогу страху" перед їхнім застосуванням, існування налагодженої системи залучення у вживання наркотиків дітей і підлітків, зміна структури наркоманії від хвороби, характерної для визначеного кола осіб (соціально неблагополучними, страждаючими психічними порушеннями, що мають кримінальне минуле), до стану, характерному для більшої частини молоді;
- фемінізація (усе більша кількість молодих дівчат починають уживати наркотики);
- неграмотність і суперечливість профілактичної інформації, що часто приводять до протилежного ефекту;
- проведені профілактичні заходи (освітні) характеризуються малою широтою поширення, відсутністю наукового підходу, не адаптованістю до українських умов , некомпетентною активністю;
- усе зростаючий страх дорослих і прагнення дистанціюватися, піти від проблем підліткової і юнацької наркоманії і наркоманів, перекласти її рішення на правоохоронні органи;
- тенденції вирішувати проблеми наркоманії шляхом культурно-масових заходів;
- усе більша очевидність неефективності і недостатності медичної (медикаментозної) допомоги при лікуванні і реабілітації наркоманії;
- існуюча система лікування і реабілітації наркозалежних характеризується спрямованістю на стару соціальну структуру хворих (психічно хворі, кримінальні елементи тощо);
- у реабілітації і профілактиці переважає відомчий підхід, що перешкоджає комплексному рішенню проблеми реабілітації і профілактики; існуючі підходи до реабілітації не дають ефективності, порівняно зі світовим показником;
- існуюча система фінансування реабілітації, наукових досліджень у цій області й оплата праці фахівців не сприяє поліпшенню якості роботи;
- ситуація з реабілітацією приводить до створення міфу про невиліковність наркоманії, що ускладнює положення наркоманів;
- наркоманія на сьогоднішній день стала основним джерелом поширення венеричних захворювань і навіть СНІДу.
Підвівши підсумки результатів дослідження причин уживання школярами одурманюючих речовин, можна сказати, що основу внутрішніх спонукальних сил складає дію механізму пошуку вражень на тлі нерозвиненості сфери потреб, наслідування дорослим (або одноліткам), перекручування процесу соціалізації, потреба в саморегуляції внутрішнього стану, особливо в психотравмуючі ситуації, порушення в емоційній і пізнавальній сферах, недолік наукових знань про здоровий спосіб життя, про алкоголь, тютюн, наркотиках, їхніх властивостях, наслідках їхнього вживання для особистості і суспільства.
Спровокувати інтерес до наркотиків і токсичних речовин і бажання поексперементувати з ними може також когнітивно – эмоцийний дисонанс у структурі уявлень школярів про наркоманію і токсикоманію, що виникає при некомпетентності антинаркотичної контрпропаганди – не враховуючої статевовікових особливості школярів і сучасні методи ведення первинної профілактичної антинаркотичної роботи.
Особливо актуальною для вирішення соціально-педагогічних проблем, попередження яких є простішим, ніж подолання їх негативних наслідків, є соціально-педагогічна профілактика. Термін "профілактика" (з грец. – попередження) – це комплекс науково-обґрунтованих і своєчасно застосованих дій, спрямованих на попередження вживання наркотичних засобів підлітками, виникнення пов’язаних з цим психологічних, соціокультурних відхилень. Соціально-педагогічна профілактика – це система форм, методів, засобів соціального виховання, спрямованих на створення оптимальної соціальної ситуації розвитку підлітків, яка сприятиме прояву їхньої активності в різних видах соціально значущої діяльності.
Залежно від вибору об’єкта впливу виділяють такі типи соціально-педагогічної профілактики:
1. Загальна профілактика — охоплює школярів певної вікової групи в загальноосвітньому навчальному закладі та спрямована на подолання найбільш загальних, універсальних факторів і причин уживання наркотичних засобів.