Рольове переживання виникає не тільки в процесі рольової гри чи психодраматичної дії. Близький до рольового переживання стан виникає в багатьох видах творчої діяльності людини, що супроводжується рольовою децентрацією чи частковим перевтіленням в образи творчості. Дитина не просто малює, вона уявляє себе на місці того персонажу, якого зображує.
Подібні почуття виникають не тільки в активній творчості, а й при пасивному сприйнятті творчого матеріалу - читання, перегляд кіно чи мультфільму, слухання музики тощо. Саме тому, наприклад, дитина так любить слухати чи читати улюблені казки, переживаючи себе не місці героїв і занурюючись в казковий світ, що на певний час стає заміною її реального життєвого світу. Тут можна спостерігати потребу дитини у рольовому переживанні, а не просто пізнавальну потребу, адже часто дитина знає улюблену казку чи кінофільм майже напам'ять і нічого нового в пізнавальному плані вже не отримує. Творчість як засіб психотерапії та психореабілітації широко застосовується в таких терапевтичних методах, як арттерапія, терапія творчим самовираженням [11].
Реабілітаційна діяльність дуже складна, вона вимагає зусиль фахівців різних областей знання (у першу чергу, звичайно, психологів, соціологів, педагогів), величезних фізичних, моральних і матеріальних витрат з боку соціуму. Але вона необхідна, тому що усі витрати на лікування будуть безглуздими без реалізації програми ресоціалізації. Крім того, при успішному проведенні реабілітаційних заходів скоротяться витрати різних суспільних ресурсів, зв'язаних із процесом реалізації кримінальної відповідальності у відношенні споживачів наркотиків.
Розглядаючи діяльність з реабілітації (або ресоціалізації) наркоманів, необхідно виділити і проаналізувати її головні характеристики, до яких варто віднести:
мети і задачі діяльності;
її зміст;
форми здійснення;
суб'єктів її проведення;
правові основи реалізації;
ресурси, необхідні для її здійснення;
очікувані результати і передбачувані можливі витрати діяльності.
Розглянемо перераховані складові реабілітаційної діяльності.
Метою реалізації програм реабілітації, ресоціалізації наркоманів є усунення психологічної залежності особи від наркотичного засобу або психотропної речовини. Для досягнення названої мети необхідно вирішити ряд задач:
провести курс лікування від наркоманії для усунення фізичної залежності особи від наркотику;
згладити, а поступово й усунути конфлікт, що виник між наркоманом і соціумом;
нейтралізувати вплив на хворого з боку девіантного середовища наркоманів, а надалі - цілком усунути його зв'язку з зазначеним соціальним утворенням і залежність від нього;
по можливості сприяти відновленню втрачених позитивних соціальних зв'язків наркомана (сімейних, трудових і т. д.) або надати йому допомогу у формуванні нових;
сприяти процесові знаходження колишнім наркоманом відповідного позитивного статусу в суспільстві, а надалі - його закріпленню, а також процесові сублімації, тобто трансформації потяга до наркотичного або психотропного засобу в інші інтереси, мети, прагнення.
Питання про зміст реабілітаційної діяльності є найбільш складним із всіх і вимагає комплексного підходу, тому розглянемо його в тій мері, у який це доступно для правового дослідження. У дослідженнях міжнародного характеру в змісті процесу реабілітації виділяють три етапи [13].
Перший - власне реабілітація - "коло виховних, психологічних, професійних і соціальних мір, спрямованих на те, щоб індивідуум, що страждає лікарською залежністю, придбав здатність справлятися із ситуаціями, що виникають у його громаді, а також на те, щоб допомогти йому скориставшись тими можливостями, що ця громада надає людям його віку".
Другий - спеціальна реінтеграція (ресоціалізація), що являє "остаточні стадії процесу, що приводять до досягнення успішного результату, тобто те, що дана людина знову стає членом громади і бере участь у її житті".
Третій - закріплення результатів, що означає "міри, спрямовані на стабілізацію за допомогою періодичних дій результатів лікування і реабілітації".
З запропонованою схемою реабілітації цілком можна погодитися, тим більше, що її зміст відповідає тим задачам, що були визначені вище і рішення яких необхідно для досягнення основної мети розглянутої діяльності.
Однак виділення перерахованих етапів процесу реабілітації - це лише канва, судина, що вимагає наповнення його конкретним змістом. Для формування реальної програми реабілітації і ресоціалізації наркоманів необхідно визначити цілком точний перелік заходів, що відповідають тієї або інший стадії діяльності.
Переходячи до характеристики змісту деталізованої програми реабілітаційної діяльності, слід зазначити, що вона повинна бути двох рівнів. Перший рівень - загальна програма реабілітації, що містить у собі докладний перелік необхідних заходів без переломлення їх через "призму" конкретної особистості. Абстрагуючи від індивідуальності, варто визначити, які міри можуть послужити рішенню тієї або іншої задачі і, відповідно, скласти зміст того або іншого етапу діяльності. Другий рівень - персональна програма реабілітації, що повинна формуватися у відношенні кожного реабилитируемого з урахуванням його індивідуальності. Спираючи лише на загальну програму, навряд чи можна буде домогтися бажаних результатів. Персональна програма повинна ґрунтуватися на усебічному вивченні особистості пацієнта, тому що не можна впливати ідентичними способами, наприклад, на досвідчену і неосвічену людину, на особу, що має медичну освіту і технічну і т.д. Тому складанню персональної програми повинна передувати робота хворого з психологами, соціологами, педагогами (якщо досліджуваний неповнолітній), медиками.
Крім того, окремо повинна бути сформована загальна програма реабілітації і ресоціалізації неповнолітніх наркоманів, що виступає основою для створення персональної програми у відношенні конкретного підлітка. Така необхідність обумовлена об'єктивними передумовами: особливостями психології підлітків, несформованістю їх психіки, нестійкістю поглядів, схильностей, недостатнім життєвим досвідом і ін. Названі специфічні моменти, безумовно, повинні бути враховані при складанні відповідних програм. Не ставлячи перед собою задачу детального визначення змісту програми реабілітації і ресоцiалiзацiї наркоманів (тому що це можливо тільки спільними зусиллями фахівців різних профілів), назвемо лише основні групи необхідних, на наш погляд, заходів [8].
1. Пробудження або відродження інтересу до професії, трудовій діяльності, розвиток наявних трудових, професійних навичок, навчання професії (якщо наркоман її не має) або нової професії.
Значення цієї групи заходів важко переоцінити. Саме в процесі соціально корисної діяльності особа починає усвідомлювати свою суспільну значимість, підвищується особиста самооцінка, зароджується або відроджується почуття власного достоїнства, з'являється і накопичується досвід життя в нормальному суспільстві. Крім того, у процесі трудової діяльності з'являються і розвиваються позитивні соціальні зв'язки, засновані не на загальній пагубній пристрасті, а на зовсім іншим, схвалюваним соціумом основі.
2. Підвищення загальноосвітнього й інтелектуального рівнів. Прилучення особи до досягнень науки, духовним цінностям, безсумнівно, буде сприяти перетворенню його внутрішнього світу, світогляду, переосмисленню системи, що сформувалася, ціннісних орієнтації, інтересів, переконань. Коли ж під вплив наркотиків попадають освічені, інтелектуальні люди, заходи цієї групи допоможуть їм знову знайти втрачене в результаті пагубної пристрасті духовний початок.
3. Відродження зруйнованих або ослаблених позитивних соціальних зв'язків пацієнта з родиною, друзями, трудовим або навчальним колективом, коли це ще можливо; формування або відновлення комунікативних здібностей, необхідних для нормального суспільного буття.
4. Творчий розвиток виявлених позитивних похилостей, здібностей, захоплень.
Усі ці групи заходів спрямовані на рішення задач, що коштують перед програмою реабілітації і ресоціалізації, на перетворення особистості, перебудову її психології і переключення енергії негативного потяга особи до споживання наркотичних засобів на соціально схвалювану діяльність і, у кінцевому рахунку, на подолання психологічної залежності від наркотику і психотропної речовини. Проведена на науковій основі і з урахуванням особливостей конкретної особистості реабілітаційна діяльність не може не дати позитивних результатів, тим більше що світовий досвід свідчить про її раціональність і достатній рівень ефективності [3].
Практично значимим є питання про форми реалізації програми реабілітації і ресоціалізації наркоманів. У світовій практиці найбільш поширені такі форми, як поселення, наркоманів, що бажають позбутися від наркотичної залежності, створювані по їхній власній ініціативі, наприклад, що згадувалося поселення "Синанон-Хаус" у США, а також співтовариства, комуни, формовані громадськими організаціями, об'єднаннями і користуються державною підтримкою (наприклад, церковні притулки для наркоманів в Угорщині). В окремих випадках програми реабілітації реалізуються в рамках діяльності наркоамбулаторій і лікарень.
Привертає увагу та обставина, що подібні поселення, комуни, співтовариства формуються не на державної, а на суспільній основі. Виникає питання: невже такі держави, як США, Великобританія, Швеція, Данія й ін. не мають у своєму розпорядженні необхідні ресурси для створення державних структур, які б займалися реабілітаційною діяльністю? Очевидно, справа тут не в наявності або відсутності засобів. Необхідно додати всім перерахованим вище формуванням недержавного характеру – вірне і психологічно правильне рішення. Наркоман, переслідуваний поліцією, приваблюваний до суду за незаконні дії з наркотиками, бачить у державі свого ворога, якому не можна довіряти і з яким не можна співробітничати. Державний реабілітаційний центр буде сприйматися наркоманом як "пастка", як в'язниця полегшеного типу. Усі заходи, проведені в такому центрі, не будуть належним образом впливати на реабилитируемого в силу психологічного відштовхування, підозрілості. А подібна цитуація недовіри, несприятливий психологічний клімат не тільки не забезпечать ефективну реалізацію програми, але і можуть привести до несприятливих наслідків, до поглиблення конфлікту між державою і суспільством, з одного боку, і наркоманом – з іншої. А от суспільні формування (і, тим більше, створювані самими наркоманами) сприймаються, навпроти, з великою довірою, як союзники і помічники в сформованій важкій ситуації.