Регіональні особливості відтворення населення України (стр. 3 из 8)

Найбільш "старим" (частка осіб віком 60 років і старше в загальній кількості населення перевищує 24%) є населення Вінницької, Полтавської, Сумської, Черкаської та Чернігівської областей. До другої групи (частка складає 22,9-24%) увійшли Донецька, Житомирська, Кіровоградська, Луганська та Хмельницька області. До третьої групи (21,7-22,9%) належать Дніпропетровська, Запорізька, Київська, Тернопільська, Харківська області. До четвертої групи віднесено Автономну Республіку Крим, Волинську, Івано-Франківську, Одеську, Миколаївську, Херсонську, Львівську, Чернівецьку області та м. Севастополь (рівень старіння складає 19,3-21,7%). Найбільш "молодим" (частка старших осіб складає 15,5-19,3%) є населення Закарпатської, Рівненської областей та м. Києва. Але якщо демографічна молодість західних регіонів обумовлена відносно високою народжуваністю, то в Києві основним чинником є постійний міграційний приплив молоді (рис.2.2).

Рис.2.2 Старіння населення України в 2003 році.

У складі населення спостерігається яскраво виражена перевага двох етносів: 37,5 млн. осіб (77,8%) є українцями і 8,3 млн. (17,3%) - росіянами. Протягом міжпереписного періоду кількість українців дещо зросла, натомість кількість етнічних росіян зменшилася на чверть. Євреї, втративши майже чотири п'ятих свого складу, перемістилися з третього місця за чисельністю серед етнічних груп України на десяте. В цілому ж перепис 2001 р. зафіксував представників більш як 130 етносів. У межах України знаходяться основні регіони проживання кримських татар, караїмів, кримчаків і частково гагаузів.

Українці переважають в усіх регіонах, крім Севастополя та АР Крим, де найчисленнішою етнічною групою є росіяни (відповідно 71,6% та 58,3%). Майже в усіх інших регіонах росіяни посідають друге місце за чисельністю і лише у двох - четверте: на Закарпатті (після українців, угорців і румун) та на Буковині (після українців, румун і молдован). Висока питома вага росіян спостерігається також у Донбасі (38-39%), в інших східних та південних регіонах, на Сумщині (Путивльський район). Найбільш етнічно строкаті регіони України - Чернівецька, Одеська, Закарпатська області та Автономна Республіка Крим. Сумарна питома вага всіх етносів, крім росіян та українців, тут становить 16-21% (в інших регіонах не перевищує 6%).

Сьогодні в Україні спостерігається багато проблем що стосуються до відтворення населення. Найбільшою з них є скорочення населення яке невпинно продовжується ще з початку 90-х рр. Щодо складу, то незважаючи на незначне покращення статевого складу за останні роки, все одно спостерігається старіння населення України. Це відбувається насамперед через від`ємний приріст населення.

2.2 Динаміка відтворення населення України

Дослiдженнями доведено, що кiлькiснi та якiснi показники вiдтворення населення визначаються чинниками зовнiшнього середовища, насамперед умовами життя. Для нашої держави характерний дуже великий дiапазон коливання цих умов i вiдповiдно iстотнi територiальнi вiдмiнностi в рiвнях та динамiцi показникiв вiдтворення населення.

З метою уникнення впливу суб'єктивних чинникiв це завдання було виконано не для кожної окремої людини, а для сукупностi людей, тобто населення певних населених пунктiв або територiй. Щоб мати об'єктивну картину, логiчно об'єднати населенi пункти або територiї з близькими соцiально-економiчними й екологiчними умовами проживання в групи, а потiм для кожної з них визначити сезоннi значення чинникових ознак (тобто перелiчених соцiально-економiчних та екологiчних умов) i результативних (тобто показникiв народжуваностi, смертностi, прибуття, вибування, здоров'я та iн).

Одним із найголовнiших методологiчних прийомiв є врахування постiйної змiни та розвитку явищ i процесiв, що визначають характер вiдтворення населення. Під час поступального розвитку суспiльства змiнюються економiчна база, суспiльнi вiдносини та всi чинники, що становлять об'єктивнi умови вiдтворення населення, а також змiнюють тенденцiю його розвитку [10, с.64].

Нині відтворення населення України характеризується як демографічна криза. Причини цієї кризи формувалися протягом багатьох років, але її поглибила економічна криза в Україні.

Перші прояви демографічної кризи в Україні спостерігалися вже в 1985-1995 роках - початок депопуляції у сільській місцевості, зменшення середньої тривалості життя, зростання смертності тощо - змінювалася чисельність населення за рахунок природного та міграційного рухів.

І нині немає підстав для очікування швидкого зростання чисельності населення. З одного боку, дуже низький порівняно з розвиненими країнами рівень народжуваності; із другого - характерний для слаборозвинених країн високий рівень смертності, особливо осіб працездатного віку. Смертність населення за останні десять років збільшилася на 21% [8].

Старіння населення відбувалося переважно "знизу" внаслідок зниження народжуваності, старіння "зверху" повною мірою стримувалося скороченням середньої тривалості життя. За рахунок цього збільшується частка населення старше пенсійного віку, особливо серед жінок.

Якщо в 2001 році показник народжуваності дорівнював 53,2%на тисячу жінок, то у 2006-му - 31,2%. Аналіз цих даних у регіонах України свідчить, що зниження народжуваності не пов'язане зі старінням населення, а зумовлюється регулюванням народження жінками, тобто із соціальними умовами.

Показники відтворення населення в Україні слід оцінювати як украй низькі. Народжуваність компенсує смертність на 51%, тобто відтворення населення забезпечується лише наполовину. Навіть у селах, де традиційно народжуваність вища, ніж у містах, із 2003 року показник вичерпної плідності опустився значно нижче за межу простого відтворення населення. Водночас дітородна активність продовжує знижуватися.

Якщо наслідки міграційного руху населення можуть змінюватися одночасно, то процеси природного відтворення населення складні і для початку позитивних зрушень у них необхідна тривала цілеспрямована соціально-демографічна політика.

Ці процеси не можуть не викликати глибокого занепокоєння. Якщо до 2000 року народжуваність в Україні перевищувала смертність, то тільки в 2004 році людей померло на 373 тисячі більше, ніж народилося. Сумарний коефіцієнт народжуваності, тобто кількість дітей, народжених однією жінкою впродовж життя, знизився за цей час від 1,9% до 1,1%, а в містах - від 1,8% до 0,9%.

Отже, в суспільстві останніми роками не забезпечується навіть просте відтворення населення. Аналітики вважають, що до 2026 року чисельність населення в Україні може зменшитися ще на 5-8 мільйонів, до 42,3 мільйона за оптимістичним варіантом чи навіть до 40,3 мільйона - за песимістичним. Фахівці ООН називають ще тривожніші цифри. Ситуація ускладнюється тим, що серед населення скорочується й частка людей працездатного віку.

З 2001 року ймовірність прожити сповна свій працездатний вік скоротилася від 81% до 74%, зокрема в чоловіків - від 73% до 63%. Хоч як прикро визнавати, але поповнення робочої сили дедалі менше покриває її природне зменшення.

В Україні катастрофічно погіршився й стан здоров'я населення, лише 60% якого вважалися, за даними 2002 року, умовно здоровими.

Небезпечних масштабів набули так звані соціальні хвороби - туберкульоз, СНІД, психічні розлади, а також травматизм і отруєння сурогатами алкоголю та наркотиками. Серцево-судинні захворювання та інсульти набувають статусу соціальних. Від хвороб люди в Україні помирають на кілька років раніше, ніж в економічно розвинених країнах.

На демографічній ситуації, безперечно, позначилося й посилення міграційних процесів. З одного боку, це еміграція в прямому розумінні слова, відплив за кордон у пошуках кращої долі великої кількості найактивніших за репродуктивними можливостями та з економічною перспективою людей (інші там просто не потрібні), майже чверть із яких мають вищу освіту. З другого - це величезні масштаби тимчасової трудової міграції. За даними експертів, за межами України шукають роботу, засобів до існування від 5 до 7 мільйонів наших громадян [4, c.5].

Відповідно, проблема ускладнює становище з укомплектуванням вітчизняних Збройних Сил, інших складових військової організації держави. До армії, що фактично стала селянсько-робітничою, приходить поповнення переважно з бідних сімей, у третини якого діагностують по два захворювання, в кожного дев'ятого - три, у 5%- по чотири й більше. Мінімально необхідному рівню не відповідає фізична підготовка 70% призовників, майже п'ята частина з них мають, за офіційною термінологією, "дефіцит маси тіла", тобто є дистрофіками. Ледве не половина військовослужбовців першого року служби не готові психічно виконувати службові обов'язки. Додамо також, що в 2004 році близько 15%нового поповнення Збройних сил не мало повної середньої освіти. Лише за рік цей негативний показник погіршився на 5 відсоткових пунктів.

Кризовий стан економіки, втрата мільйонами людей, відкинутих за межу виживання, впевненості у своєму майбутньому й майбутньому своїх нащадків, деморалізація суспільства зумовлюють поглиблення демографічної кризи, посилюють депопуляційні тенденції, а демографічна криза, своєю чергою, гальмує вихід суспільного організму зі стану тотального знесилення, паралізує волю, фізичні, моральні сили значної частини населення, яке через це втрачає здатність бути активним суб'єктом оздоровлення економіки і всього суспільного буття.

Як наслідок, наше суспільство опинилося перед загрозою перейти критичний поріг, за яким - демографічна катастрофа, і відвернути її ми зобов'язані будь-що. Зрозуміло: вихід із такої ситуації можливий лише за радикального поліпшення стану демографічної ситуації у масштабах усієї держави.