МІНІСТЕРСТО ОСВІТИ ТА НАУКИ УКРАЇНИ
ДЕРЖАВНИЙ ВИЩІЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД
"ЗАПОРІЗЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ"
Реферат
на тему: "Розвиток освіти як напрям соціальної політики"
Запоріжжя, 2010
Содержание
Вступ
1. Освіта - пріоритетна галузь соціально-економічного розвитку суспільства
2. Мета і пріоритетні напрями соціальної політики щодо розвитку освіти
3. Розвиток освіти в Україні, що є невід'ємно пов'язаним із становленням української держави
Висновок
Cписок використаної літератури
Розвиток освіти в Україні невід'ємно пов'язаний із становленням української держави. За роки незалежності України створена нова законодавча та нормативно-правова база функціонування освітньої галузі, системно здійснюється реформування та модернізація її структури, змісту, форм та методів навчання, удосконалюється управління закладами освіти на основі принципів гуманізму та демократії [1].
Докорінні зміни в системі освіти визначаються стратегією випереджувального інноваційного розвитку і відбуваються у контексті європейської інтеграції з орієнтацією на фундаментальні загальнолюдські цінності. Сьогодні в Україні в цьому напрямі здійснюють практичні заходи. Організовано широке впровадження в освітню галузь принципів Болонського процесу. Освіта в Україні має розгалужену структуру: від дошкільних навчально-виховних закладів до університетів, академій, інститутів, коледжів.
Тому зміст та актуальність теми освіти полягає у забезпеченні передання та засвоєння підростаючим поколінням досвіду старших поколінь, змісту соціальної культури з метою його розвитку. Цей досвід охоплює: знання про природу, суспільство, техніку і способи мислення; досвід здійснення відомих способів діяльності, що втілюються разом зі знаннями в уміннях і навичках особистості, яка засвоїла цей досвід; досвід творчої, пошукової діяльності щодо вирішення нових проблем, які постають перед суспільством, потребують самостійного перетворення раніше засвоєних знань і умінь у нових ситуаціях, формування нових способів діяльності на основі вже відомих; досвід ціннісного ставлення до об’єктів або засобів діяльності людини, його вияв у ставленні до довколишнього світу, інших людей.
Предмет роботи - освіта і соціальна політика на Україні.
Об’єкт роботи - розвиток освіти як напрям соціальної політика.
Мета роботі - визначення розвитку освіти як напрямку соціальної політики.
Для досягнення мети необхідно визначити наступні завдання:
визначити поняття "освіта";
вивчити освіту як пріоритетну галузь соціально-економічного розвитку суспільства;
з’ясувати мету і пріоритетні напрями соціальної політики щодо розвитку освіти;
дослідити розвиток освіти в Україні, що є невід'ємно пов'язаним із становленням української держави.
Поняття “освіта" в контексті гуманістичної парадигми переживає суттєву трансформацію. Освіта є складовою виховання, але дещо вужчою категорією. Під нею розуміють усе те, що сприяє формуванню світогляду особистості, її професійних знань, навичок і вмінь. Сюди входить здобуття спеціально запланованої певної суми знань та їх систематизація. Освіта - сукупність знань, умінь, навичок, поглядів і переконань, а також певний рівень розвитку пізнавальних сил та практичної підготовки, що досягаються в результаті цілеспрямованої навчально-виховної роботи [1, 214].
“Смисл і ціль освіти - людина у постійному розвитку, її духовне становлення, гармонізація її відносин з собою та іншими людьми, зі світом... Система освіти створюється для людини, функціонує і розвивається в її інтересах, слугує повноцінному розвитку особистості і в ідеалі її призначення - щастя людини” [2, 12-13].
“Гармонійно розвинена особистість має бути головною метою і змістом усієї системи освіти. Замість пріоритету держави в освітянському просторі на перше місце має бути поставлена людина... орієнтація на людину, фундаментальні цінності, рішуча демократизація освіти - ось ті підвалини, на яких має базуватися освіта третього тисячоліття", - підкреслює В.Г. Кремень. [3, 11]
Відповідно, в теорії навчання поняття “освіта" має вживатись в трьох значеннях:
1) Як процес інтелектуальної підготовки особистості учня до умов життя в суспільстві шляхом засвоєння систематизованих знань і формування на їх основі навичок, вмінь і світогляду: “Під освітою розуміється процес входження людини в життя суспільства, в цілісний світ живої і “неживої” природи" [2, 12-13].
2) Як результат процесу навчання та рівень досягнення освіченості, сформованості навичок і вмінь: “Кінцевий підсумок освіти - внутрішній стан людини на рівні потреби пізнавати нове, здобувати знання, виробляти матеріальні і духовні цінності і допомагати ближньому, бути добротворцем” [2, 12-13].
3) Як сукупність навчально-виховних настанов. У цьому аспекті, на думку І.Д. Беха, особливе значення має категорія “ставлення” в контексті розвитку образу “Я” особистості". Ця категорія є ключовою для формування й розвитку особистості учня в педагогічному процесі, оскільки за його допомогою розкривається становлення смислового зв’язку, єдність навчально-пізнавальної та професійної діяльності особистості учня, позитивна спрямованість його ціннісних орієнтацій. В особистісно орієнтованому навчанні важливу роль відіграють гуманні стосунки між його учасниками: “... Гуманне ставлення - це ставлення перехідне від взаємин за потребою до взаємин за сформованим гуманним мотивом", тому що “ в центрі гуманного педагогічного процесу має бути не метод, не спосіб, а сама дитина, її почуття, переживання і проблеми” [4, 80-83].
Американські вчені виділяють функції шкільної освіти:
Соціалізація - передача підростаючому поколінню культурних цінностей і норм, забезпечення культурного зв’язку між поколіннями.
Культурна інновація - розвиток причинного мислення, яке сприяє виникненню нових ідей та їх розвитку.
Соціальна інтеграція - проявляється в тому, що шкільна освіта допомагає перетворити різнорідну множину людей в єдине суспільство.
Соціальна розстановка - виявляється в тому, що шкільна освіта допомагає виявити здібності школярів, які перетворюються на основу статусу людини в суспільстві.
Отже, освіта-це водночас і процес, і результат засвоєння учнями певних систематизованих знань, навичок і вмінь, формування наукового світогляду, моральних та інших якостей, розвитку творчих сил і здібностей.
Національна система освіти нині потребує теоретико-методологічного
обґрунтування основних напрямів свого становлення й розвитку. Ці напрями визначені Законом України “Про освіту", Державною національною програмою “Освіта: "Україна XXI століття", Національною програмою розвитку освіти України в XXI столітті.
В Законі України “Про освіту” підкреслено, що освіта - це основа інтелектуального, культурного, духовного, соціального й економічного розвитку суспільства і держави [6].
Багато проблем, які повинні розв’язуватися в нашій державі, мають світовий характер. У документах ЮНЕСКО XXI століття оголошене століттям освіти, і при цьому йдеться про кризу освіти в усьому світі та необхідність розробки суттєво нової моделі. Основними напрямами реформування освітніх систем у світі є: загальнопланетарний глобалізм, гуманізація і демократизація освіти; культурознавча соціалізація та екологізація змісту навчання; міждисциплінарна інтеграція в технології освіти; орієнтація на її безперервність, розвиток та громадські функції.
Методологічною основою розвитку національної системи освіти мають бути гуманістична концепція й особистісний підхід. Тільки гуманізація національної системи освіти, її переорієнтація на особистість учня, визначення необхідності індивідуального й диференційованого підходу в навчальному процесі, активне формування в учнів механізмів самонавчання, саморозвитку, самовиховання й самоактулізації з урахуванням максимального вияву потенційних здібностей кожного з них сприяють подоланню кризи в освіті та повній реалізації вимог суспільства до освіти.
Провідні принципи реформи всієї національної освіти визначені в Державній національній програмі “Освіта: "Україна XXI століття":
демократизація освіти й розширення автономії навчальних закладів з урахуванням розвитку партнерства учнів, студентів і педагогів;
гуманізація освіти, що полягає в утвердженні людини як найвищої соціальної цінності;
гуманітаризація освіти, покликана формувати у свідомості учнів цілісну картину світу, розвивати їхню духовність, культуру особистості і планетарне мислення;
національна спрямованість освіти, її гармонійне поєднання з національною історією і народними традиціями;
безперервність освіти, перетворення її на процес, що триває протягом усього життя людини;
неподільність навчання і виховання, їх органічна єдність [7, 8-9].
Відповідно, провідними тенденціями розвитку національної системи освіти мають бути:
Орієнтація на людський вимір в освітній діяльності, на визначення цінності особистості учня та її гідності: “Орієнтація навчально-виховного процесу... на самоцінність життя, творчості, особистісного успіху людини, реалізація принципів полікультурної взаємодії суб’єктів освіти та рефлексивно-акмелогічної оптимізації життєдіяльності" [8, 29];
усвідомлення педагогами суб’єктності учня в навчальному процесі та її забезпечення: “Дитина - не глина, з якої можна виліпити все, що завгодно: вона особистість, яка бере з освітньо-виховних впливів лише бажане для неї" [2, 5];
спрямованість навчального процесу до учня, на формування в цьому процесі його особистості;
подолання відчуження культури і науки від освіти, орієнтація освіти на гуманістичні цінності світової, національної і професіональної діяльності;