2. соц. сфера економ життєдіяльності сус-ва – це сфера підтривання певного рівня життя, задоволення людських потреб, привласнення матеріальних ресурсів.
Соц. -екон. відносини – відносини між людьми, групами людей щодо матеріальних благ, їх розподіл, ви-во, обмін, володіння, використання та споживання.
Економічне життя – це частина суспільного життя, що пов’язана з економ. Діяльністю людей у процесі реалізації соц. -економ. інтересів у певних сферах діяльності.
11. Предмет, об’єкт і функції соціології праці
Соціологія праці та зайнятості – це галузева соціологічна теорія, що вивчає закономірності формування і функціонування і розвиток соціальних утворень у сфері праці та пов’язані з нею процеси та явища.
Праця є основною формою функціонування і розвитку людського сус-ва.
Праця – це діяльність, спрямована на прибуток і задоволення власних потреб; це процес перетворення природних ресурсів на матеріальні, інтелектуальні та духовні блага для задоволення потреб людини. Цей процес перетворення може бути добровільним або примусовим.
Предмет соціології праці – структура і механізм соціально-трудових відносин, а також соціальні процеси у сфері праці.
Об’єктом є сама праця.
Функції:
1. теоретико-пізнавальна (проявляється у дослідженні соціальних явищ, з’ясування ролі праці в житті аналізу ринку праці та вивченні професійної структури ринку)
2. прогностична (проявляється через вироблення коротко- та довготермінових прогнозів у сфері праці)
3. дослідницька (проявляється у дослідженні соціальних проблем у сфері праці, ставленні робітників до праці, поведінки робітника у сфері ринку)
4. інформаційна
5. управлінська (проявляється у формуванні соціальної політики у сфері праці та створення системи соціального захисту та соціального контролю)
6. соціально-технічна (пов’язана з впровадженням у життя соціальних технологій, що регулюють процесами професійної кар’єри та вирішення конфліктних ситуацій
7. світоглядна (покликана формувати соціологічні погляди на сучасну сферу праці)
Реалізацію цих функцій соціологія праці здійснює через зв’язки із соціологічними та несоціологічними знаннями.
Соціологія праці — філософія, економіка праці, гігієна праці, медицина, статистика, археологія, економічна психологія, етнографія, демографія, фізіологія праці, психологія праці, трудове право.
Соціологія праці — соціологія професії, соц. колективу, соц. особистості, соц. страхування, соц. конфлікту, економічна соц. , соціологія освіти, промислова соц. , соц. організації, соц. села, соц. міста.
12. Підприємництво в соціологічному ракурсі
Перші спроби осмислити, що таке підприємництво були зроблені ще у 17 ст. в економічних думках представників Англії та Франції. Сам термін вперше обґрунтував англ. економіст Кантільйон. Саме він увів в науковий обіг термін підприємець. В цю групу він відносив ремісників, торговців та селян і визначальною характеристикою була схильність до ризику. Сьогодні в науці виділяють 6 підходів до цього визначення:
1. підприємництвом займаються ті, хто має власний капітал
2. підприємницькою діяльністю можуть займатися і ті, хто не має власного капіталу, але володіють певними організаторськими здібностями
3. підприємництво супроводжується ризиком та невизначеністю
4. підприємницька діяльність спрямована на реформування суспільних устоїв
5. підприємницька діяльність – це передусім вільна діяльність, основана на особистій свободі
6. підприємницька діяльність носить інноваційний характер
Підприємництво – це основний вид економічної діяльності, суттю якого є самостійне, організаційно-господарське новаторство, на основі використання різних можливостей для випуску товарів, відкриття нових джерел сировини, розвитку ринку збуту.
Основними видами підприємницької діяльності є:
1. виробнича підприємницька діяльність (35-40%)
2. торгівельна діяльність і сфера послуг (20%)
3. фінансова діяльність (10-15%)
4. страхова діяльність (до 10%)
5. посередницька діяльність
Функції підприємництва:
1. новаторська (інноваційна)
2. організаційна
3. господарська
4. соціальна
5. особистісна
Підприємець – це основний господарський суб’єкт, що здійснює підприємницьку діяльність завдяки наявності певних особистих якостей і отримує за свою працю певний прибуток.
13. Категорії та поняття соціології праці
Характер праці – це соціальна сутність праці, як соціально значущого процесу.
За змістом виділяють такі види праці:
1. проста; 2. складна; 3. творча; 4. репродуктивна; 5. фізична і розумова; 6. ручна і механізована
Умови праці – це сукупність чинників, які впливають на працездатність і здоров’я працівників.
До них відносять:
1. соціально-економічні умови
2. санітарно-гігієнічні
3. організаційні
4. соціально-побутові
Ринок праці – це певна система соціальних відносин, які узгоджують інтереси роботодавців і найманих робітників. Головним складником є сукупна пропозиція, що охоплює всю найману робочу силу, та сукупний попит, що охоплює всю загальну потребу економіки у робочій силі.
Виділяють:
1. відкритий
2. закритий
Головними суб’єктами на ринку праці є роботодавці та наймані працівники. Повноцінне функціонування ринку праці можливе лише за наявної гарно розвиненої інфраструктури, до якої належать:
1. державні заклади
2. недержавні заклади
3. громад. Організації
4. фонди
Зайнятість населення – діяльність громадян, пов’язана із задоволенням особистих і суспільних потреб, що є джерелом прибутку.
Розрізняють:
1. повну і неповну
2. постійну і непостійну
Безробіття – це розбіжності на ринку праці між пропозицією робочої сили та попитом на неї, за якої частина робочої сили тимчасово поповнює резерв робочої сили.
Основні типи безробіття:
1. фрикційне – добровільний перехід з однієї роботи на іншу
2. труктурне – виражається у зміні структури ринку
3. циклічне – пов’язане зі спадами чи підйомами виробництва
4. приховане – пов’язане з наданням тривалих, неоплачуваних відпусток
Соціологія праці вивчає суб’єктивні характеристики праці, а саме:
1. ставлення до праці
2. мотивація трудової діяльності
3. соціально-психологічний клімат
4. трудова адаптація
Ставлення до праці – полягає у зв’язку між працівником і суспільством, працівником і працею стосовно розподілу матеріальних і духовних благ.
14. Мотивація трудової діяльності, трудова адаптація
Мотивація трудової діяльності – це внутрішнє прагнення до трудової діяльності з метою досягнення певних цілей.
Мотив – це свідомий збуджував поведінки та діяльності людини, спрямовані на задоволення різноманітних потреб.
Загалом, сучасна соціологія об’єднує мотиви щодо трудової діяльності у 3 великі групи:
1. мотиви, що стосуються вибору професій та місця роботи (матеріальні, мотиви престижності, авторитету)
2. мотиви, пов’язані з реалізацією особисто значущих норм (морально-особистісні сполуки)
3. мотиви, пов’язані з вибором альтернативності життєвого вибору працівника
Соціально-психологічний клімат – це відносно стійкі типові для певної групи емоційні стани, що формуються у процесі спільної трудової діяльності та взаємовпливу.
Трудова адаптація – це процес засвоєння особистістю нової трудової ситуації, внаслідок взаємодії особистості і трудового середовища.
Види:
1. фізіологічна, що проявляється через режим дня
2. професійна, проявляється через освоєння професійних навичок
3. соціально-психологічна
Важливою характеристикою трудового процесу є трудова мобільність – це переміщення працівників та пов’язані з нею зміни його становища в суспільному поділі праці. Суспільна значуща роль трудової мобільності – реалізується через економічну, соціальну та соціально-психологічну функцію.
15. Особистість як предмет соціологічного дослідження
В соц. вимірі людина реалізує себе як особистість. В свою чергу, соціологія розглядає особистість як суб’єкт соц. взаємодії. Поняття «особистість» характеризує соц. якості особистості.
Особистість – це певний комплекс якостей людини, набутих під впливом культурних мас суспільства, груп і спільнот, що відбуваються через призму соціології.
Тільки в 20 ст. особистість почали розглядати як комплекс взаємодії природного начала та культурного продовження. Характерними рисами особистості є:
1. самосвідомість
2. ціннісні орієнтації
3. соціальні відносини
4. автономність
5. потреби
6. інтереси
Потреба – внутрішні стимули активності особистості, що забезпечують її самозбереження. На сьогодні існує значна кількість класифікацій потреб.
Західна класифікація:
Потреби:
1. вищі (духовні, соціальні, престижні)
2. нижчі (фізіологічні, екзистенцій ні (потреба стабільності, безпеки))
З. потребами тісно пов'язаний інтерес.
Узгодження соц. поведінки особистості з нормами сус-ва породжують цінності.
Цінність – це суспільне ставлення особистості, що переносить потреби та інтереси на матеріальні та духовні явища, що їх оточують.
Ціннісні орієнтації особистості – соц. цінності, що скеровують дії та поведінку особистості, які спираються на певні загальні правила та приписи, що будують в даному сус-ві.
Соц. якість особистості – це сукупність елементів, що пов’язані з особливостями соц. взаємодій.
Соц. тип особистості – це результат взаємодії людини, сукупність неповторюваних ознак і якостей людини як соціальної істоти.
В соціології виділяють такі соц. типи особистості:
1. ідеальний (об’єднує в собі найкращі риси поведінки і спілкування і є результатом вдалої соціалізації, але зазвичай є найбільш рідкісними)
2. нормативний (якості особистості перебувають на низькому рівні в силу неправильно побудованої соціалізації. Люди даного типу перебувають на низькому ріні соціальної ієрархії)