Взагалі люди цікавилися проблемою статі завжди. Скарбниця світової культури зберігає стародавні міфологічні й філософські пояснення природи статевих різниць, космологічні та містичні погляди на природу статевого акту. Обумовлені розповсюдженням християнства соціокультурно-динамічні зміни надали сексуальності статусу закритого аспекту людського життя; віднині вона, будучи відрегульованою релігійною мораллю, належала виключно до сфери приватного повсякдення та незначною мірою – до сфери літератури та мистецтва.
Необхідною передумовою наукового дослідження сексуальності було подолання релігійного ставлення до неї, принципова установка на те, щоб аналізувати статеве життя в природно-історичному напрямку на основі реальних фактів. Подібних змін наукове світоуявлення зазнало на початку ХХ століття. При цьому науковці розуміли сексуальність як природну властивість індивідів, яка знаходить вираз через статеву діяльність та обумовлені нею відносини.
Для розв’язання завдань, що були зазначені в цій роботі, нам необхідно звернутися до вивчення підходів до пояснення феномену сексуальності, які здійснені у рамках різних наук. За недовгий час існування наукового інтересу до явища сексуальності останнє розглядали:
1) в рамках сексології;
2) в психоаналітичному ракурсі;
3) в рамках соціальної антропології;
4) в соціологічному напрямку.
1) Сексологія – дуже молода галузь соціального знання. Започаткували її наприкінці ХІХ ст. дослідники Х. Елліс, Л. Крафт-Еббінг, І. Блох; останній у 1907 р. у книзі “Сексуальне життя нашого часу у його відношенні до сучасної культури” проголосив створення нової “науки про стать”, проте ця гучна заява залишилася не почутою впродовж сорока наступних років.
Серйозний крок сексології уперед був обумовлений роботами сексолога Альфреда Кінзі. Головна наукова цінність цих робот – набуття великої кількості нової інформації про сексуальну поведінку та різноманітність її форм. Завдяки А. Кінзі сексологія вперше отримала кількісний фундамент. Результати його досліджень продемонстрували наявність у соціумі широкого діапазону індивідуальних і соціальних сексуальних практик [борисов, поколение нет].
2) Значний внесок до вивчення сексуальності внесли прихильники психоаналітичного напрямку. Так, засновник психоаналізу Зіґмунд Фрейд, досліджуючи неврози, дійшов висновку, що саме сексуальний потяг (лібідо) є рушійною силою розвитку людства, основою культурних факторів. Існування цивілізації, згідно з Фрейдом, пов’язане зі взаємовиключними тенденціями: ерос визиває прагнення людей до спільного життя – і одночасно культурні вимоги та заборони обмежують сексуальний інстинкт [неуд. К., С. 250].
Послідовник Фрейда Карл Ґустав Юнґ здійснив вагомий вклад до розуміння психологічного підґрунтя статевих взаємин. Згідно з його концепцією, психологічна структура особистості містить у собі такий елемент, як “внутрішня особистість” – притаманний індивіду вид і засіб відношення до внутрішніх, підсвідомих психічних процесів. Цей елемент включає в себе ті людські якості, які відсутні в зовнішній свідомій установці. Юнґ вважає, що ця внутрішня особистість безпосередньо пов’язана зі статтю: так, у жінок вона вміщує в себе чоловічі риси і має назву “анімус”; у чоловіків, навпаки, чим більш мужнішою є зовнішня установка, тим більше жіночих рис витиснуто до внутрішньої, до “аніми”. Саме аніма й анімус відповідають за особливості сексуальної поведінки індивіда, обумовлюють підсвідомий вибір статевого партнера і подальший розвиток стосунків [пс. Типи, С. 511-513].
Сторонниця психоаналітичного напрямку Карен Хорні багато уваги приділяла вивченню феномена жіночої сексуальності. Заперечуючи тезис З. Фрейда щодо біологічно обумовлених заздрощів до чоловіків як рушійної сили жіночого розвитку, К. Хорні привернула наукову увагу до культурно-історичних детермінант своєрідності психології жінки. На її думку, приниження соціальної ролі жінок у сучасному суспільстві й одночасна згода жінок з таким положенням («жіночий мазохізм» як соціальний феномен) обумовлено впливом пуританської релігійної моралі, у рамках якої сексуальність була тотожною до непристойності, а жінка вважалася символом гріху [пс. Жен., С. 206].
Вивчаючи жіночі неврози, Хорні зазначала їхній вплив на сексуальну поведінку і репродукційну функцію жінок: відповідно до практичних висновків дослідниці, багато які розповсюджені функціональні розлади жіночого здоров’я (вагінізм, фригідність, лейкорея й навіть безпліддя) обумовлені соціо- та психогенними факторами [пс. Ф., С. 209]. Аналіз типових невротичних відхилень дозволив Хорні дійти висновку, що найбільш вагомі невротичні прояви складаються в жіночій психіці в підлітковому віці. Саме в цю пору дівчата підсвідомо обирають алгоритм поведінки, який охоплює сексуальні та соціальні аспекти життя жінки, та користуються ним у подальшому житті [изм. Л-ти, С. 261].
3) Соціальні антропологи-структуралісти збагатили наукове уявлення про феномен сексуальності через вивчення особливостей сексуальної поведінки в різних культурах. Взагалі соціально-антропологічний підхід зосереджує увагу на структурах, ментальних патернах – як свідомих, так і підсвідомих, – розуміючи культуру як систему, організація якої подібна до організації мови, а структура культури може бути зображена через опис аналітичної моделі тим же чином, яким граматика надає нам уявлення про структуру мови. Предметом дослідження стають думки, ідеї та значення, якими люди наділяють предмети й об’єкти оточуючого світу.
Структурна антропологія дозволяє знайти патернизований зв’язок між не пов’язаними, на перший погляд, один з іншим елементами культури, передусім, між сексуально-шлюбними відносинами та структурною організацією простору, часу, соціуму. Наприклад, С. Дж. Тамбайа в дослідженні тайської сільської культури установив, що в селянських поселеннях північно-східного Таїланду різні частини домівки не тільки мають у своїй назві, а й символізують правила шлюбу і сексуальної поведінки: близьким родичам, шлюбні відносини з якими заборонені, дозволяється входити до спальної кімнати, проте спати в ній не дозволяється [чегрин]. Інакше кажучи, уявлення про сексуальні взаємини об’єктивизуються в культурно-побутовій сфері, організуючи певний соціальний порядок.
Видатний соціальний антрополог Маргарет Мід, спираючись на дані своїх досліджень, виявила культурні засади сексуальних ролей. У кожному з племен, які вона вивчала, жінки та чоловіки виконували абсолютно різні соціальні ролі, іноді протилежні їхнім біологічним ролям. Дослідниця зазначала, що хоча кожне суспільство певним чином визначає ролі чоловіка і жінки, це не завжди супроводжується існуванням істотних протилежностей між цими ролями і тим паче не обов’язково зумовлює відносини в руслі дихотомії «влада – підкорення», яка притаманна європейській культурі [смелз., 339].
Крім виявлення розбіжностей сексуального життя в різних культурах, антропологи установили деякі спільні майже для всіх суспільств риси. До них належать, наприклад, заборона інцестуальних відносин та надання переваги гетеросексуальним стосункам; ці табу обумовлені, так би мовити, біологічним здоровим глуздом: прагненням мати здорове потомство.
4) Соціологічні дослідження сексуальності здебільшого пов’язані з вирішенням конкретних соціальних проблем: вивчаються фемінізм, ґендер, транссексуальність, сексуальна віктимність та девіації та ін. Серед глибоких теоретико-методологічних підходів до дослідження сексуальності слід виділити постструктуралізм та неомодернізм. Французький дослідник Мішель Фуко, прихильник постструктуралістської соціальної теорії, аналізував соціальну реальність як хаотичний світ, упорядковування якого можливе лише через владний дискурс. Згідно з Фуко, найвища влада – це знання, які й визначають існуючий соціальний порядок. Той, хто володіє знанням, визначає інших суб’єктів і об’єктів у рамках власних понять.
У своїй роботі “Історія сексуальності” Фуко характеризує останню як особливий історичний досвід, інакше кажучи, соціальний конструкт. Дослідник виділяє три вісі конституювання сексуальності:
- утворення знань щодо неї;
- система влади, яка регулює сексуальну практику;
- форми, в яких індивіди можуть і повинні визнавати себе як суб’єктів сексуальності [ф., ІС2, С. 272].
На думку Фуко, дослідницький інтерес має бути спрямовано не стільки на сам факт існування сексуальних заборон та механізмів іх підтримання, скільки на те, як саме влада за допомогою своїх багаточисельних поліморфних практик стає спроможною контролювати індивідуальну поведінку. За словами Фуко, слід “прийняти до уваги той факт, що саме про секс говорять, хто саме про нього говорить, місця та точки зору, з яких про нього говорять, інституції, які побуждають про нього говорити, збирають та розповсюджують те, що про нього говорять, – інакше кажучи, прийняти до уваги “виведення до дискурсу” сексу” [Ф., С. 108].
Аналізуючи західноєвропейську культуру, Фуко приходить до висновку, що саме влада створює виробництво і фіксацію сексуального різномаїття, розповсюджує різні форми сексуальності. При цьому, вважає автор, влада виступає зовсім не як заборона; саме через помноження окремих форм сексуальності влада і здійснює себе: “Сучасне суспільство є збоченим зовсім не всупереч своєму пуританству і не завдяки відображеній дії лицемірства – воно є збоченим дійсно і прямо… бо різноманітні сексуальності є корелятами певних процедур влади” [Ф., С. 146-147].
Видатний британський соціолог Ентоні Ґідденс аналізує сексуальність в руслі своєї критичної теорії пізнього модерну. Сучасний світ, на думку Ґідденса, характеризується складним переплетінням повсякденних практик, які розміщені в часі та просторі й генерують багатоманітність соціальних систем. Соціальна реальність знаходиться під впливом двох тенденцій – глобалізації та детрадиціоналізації. Найбільш очевидна ознака соціального життя сучасності – безпрецедентний за обсягом, глибиною та швидкістю змін динамізм.