Ґідденс зазначає, що соціальне дослідження має починатися як інституціональний аналіз, а закінчуватися як теоретичне зображення повсякденного соціального досвіду людей, так як іманентне впорядкування цього досвіду втілюється в інституціональних формах. Дотримуючись такої логіки дослідження, від аналізу інституціональних параметрів суспільства автор переходить до вивчення практичної свідомості. За словами Ґідденса, саме практична свідомість є генератором відчуття “онтологічної безпеки”, яка надає відповіді на базисні екзистенціальні питання: про сенс індивідуального буття, спільне існування, смерть і т.ін. [фурс, С. 52].
Динаміка соціальних змін обумовлює “створену невизначеність”, яка випливає не із стихійних природних процесів, а із соціалізації середовища. Ця невизначеність робить суттєвою ознакою суспільного буття ризик, який підриває онтологічну безпеку. Підтримати це відчуття, що зникає, має довіра – впевненість у надійності особи або системи щодо певного комплексу подій чи наслідків; довіра містить віру в порядність або любов іншої особи чи у правильність абстрактних принципів системи [фурс, С. 54].
Феномен активної довіри, за Гідденсом, є ключем до розуміння трансформацій інтимного життя, що розповсюджені в сучасному світі. Між глобалізацією соціального життя і трансформаціями інтимності існує пряма залежність. При цьому, вважає автор, зміни сексуальності мають розглядатися саме в руслі формування нових механізмів довіри. Ця довіра досягається через взаємне саморозкриття індивідів, а сексуальність стає важливим елементом самореалізації особи [гид, С. 30].
Соціальні трансформації інтимності в першу чергу обумовлюють зміну соціально схвалених форм сексуальності. Інституціонально-правові основи відносин (шлюб) поступаються відносинам на базі “чистих відносин”, відносинам заради відносин. У сучасному “суспільстві розлучення” якість стосунків стає важливішою, ніж особа партнера, тому люди заздалегідь схильні до зміни партнера, якщо стосунки з ним перестають їх задовольняти [гид., С. 82]
Цікаві теоретичні неомарксистські розробки в соціологічному дискурсі сексуальності пропонує американська дослідниця Гейл Рубін. На її думку, в традиційному суспільстві інструментом додержання екзогамії та миру між племенами був обмін жінками. Із того факту, що жінки мають певну купівельну вартість та можуть бути використані в торгівлі між чоловіками, виник соціальний порядок, що зберігається й донині. По суті, це система влади, що спрямована на концентрацію матеріального та символічного капіталу в руках батьків, старших чоловіків. Таким чином, біологічна сексуальність трансформується в продукти людської діяльності [Шакирова, С. 20].
Наведені підходи до вивчення феномену сексуальності дозволяють нам дійти висновків, які являють собою підґрунтя подальшого дослідження:
По-перше, сексуальність не є винятково біологічним явищем; результати антропологічних та сексологічних досліджень переконливо демонструють, що в різних суспільствах і навіть у рамках одного суспільства сексуальність знаходить свій прояв у безлічі соціокультурних форм.
По-друге, сексуальність як особлива сфера людського життя знаходить свій вираз (точніше, свої вирази) в межах певної соціокультурної ситуації, цінності й норми якої обумовлюють межі сексуальних норм і цінностей, інакше кажучи, сексуальність відображується через сексуальну культуру певного суспільства в певний проміжок часу.
По-третє, роботи психоаналітиків констатують соціальну розповсюдженість певних сукупностей зовнішніх проявів сексуальності і взаємозалежність цих проявів та біографічного шляху індивідів, що дає нам можливість говорити про існування певних типів сексуальної поведінки.
Нарешті, дуже важливим для соціологічного дослідження сексуальності є ствердження про існування тісного зв’язку між загальними соціокультурними змінами та трансформацією соціальних форм сексуальності. При цьому дослідники зазначають, що інституціональний порядок соціуму та життєвий світ індивідів взаємно впливають один на одного: інституціональні структури змінюють життєві практики і навпаки – трансформації індивідуальних практик народжують нові інституції.
1.2. Поняття сексуальної культури: сутність та особливості.
Таким чином, ми виявили, що сексуальність є особливою сферою людської життєдіяльності, у якій природньо-інстинктивні бажання знаходять певний соціальний вираз у формах, що задані суспільними нормативами та очікуваннями. Інакше кажучи, соціокультурним абрисом сексуальності є сексуальна культура. Поняття сексуальної культури характеризує сукупність знань, вірувань, соціальних норм, цінностей, заборон та наказів, які мають відношення до різних статей та їх взаємовідносин та обумовлені відповідним соціокультурним контекстом.
При цьому вважаємо, що існує необхідність в певному уточненні понять загальносуспільної та особистої сексуальної культури. Крім того, індивідуальну сексуальну культуру можна розглядати як на змістовному рівні (тобто зосередитися на тому, які саме існують норми та заборони та на кого саме вони націлені), так і на діяльнісно-поведінковому рівні (тобто приділити увагу питанням сексуальної поведінки та пов’язаними з цим аспектами безпеки, контрацепції та ін.). Таким чином, на наш погляд, можна диференціювати поняття індивідуальної сексуальної культури та культури сексуальної поведінки.
Сексуальна культура на загальному рівні задається суспільством та виявляється у сексуальних нормах та цінностях. Ми вже зазначали, що хоча сексуальна культура різних людських суспільств має спільні компоненти, взагалі вона дуже різноманітна. Також неможливо не визнати, що різні соціальні групи та верстви одного суспільства можуть суттєво розрізнятися за своїми сексуальними нормами, цінностями. Це положення розповсюджується не тільки на нормативну культуру, але й на поведінку окремих індивідів, яке може бути зрозуміле тільки у зв’язку з їх конкретною соціальною приналежністю, субкультурою та статусно-рольовими характеристиками [1, С. 87].
Так, розглядаючи сексуальні норми, передусім слід зазначити, що всупереч традиційним уявленням про споконвічний “зоологічний індивідуалізм”, у тварин існує деяка вибудова “соціосексуальної матриці”, яка регулює їхню поведінку. В людському ж суспільстві ця “соціокультурна матриця” являє собою сексуальну культуру, варіативні можливості якої з одного боку обмежені біологічною природою, а з іншого – внутрішньою послідовністю культури як цілого [13, С. 79].
Основу нормативної культури складають заборони і обмеження. Крім обмежень та заборон, в нормативній культурі містяться й позитивні розпорядження, які вказують на те, як можна і треба себе вести, додержання яких забезпечується не стільки санкціями зовні, скільки внутрішніми психологічними установками, включаючи почуття сорому, вини, естетичні почуття та інше. Труднощі вивчення сексуальної культури збільшуються тим, що її накази завжди неоднорідні та неоднозначні. Вивчаючи сексуальні норми та заборони, необхідно враховувати: ким, кому, що, з ким, наскільки та чому заборонено.
Слід зазначити, що суворість заборон різна: якщо інцест заборонений категорично, то ставлення моралі до позашлюбних зв’язків двоїсте. Відповідні норми не тільки мають подвійний стандарт (різні норми у чоловіків та жінок), а також є й протирічливими: офіційно мати коханців може бути заборонено, а неофіційно це може вважатися лише підтвердженням того, що дана заборона розповсюджується тільки на офіційну сторону [голод].
Найбільш загальний принцип класифікації культур за типом їх статевої моралі, прийнятий у етнографічній літературі, – поділ на антисексуальні і просексуальні, або репресивні (суворі) і пермісивні (терплячі) [1, С.191]. У всіх суспільствах, де існує інститут шлюбу, здійснюється будь-яке соціальне та психологічне розрізнення між шлюбною, дошлюбною та позашлюбною сексуальною поведінкою, причому відповідні норми тісно пов’язані з особливостями соціальної системи. Порівняно прості суспільства зазвичай схильні до більшої терплячості, а більш складні – до нормативної заборони дошлюбних зв’язків [13, С.68].
Оцінки “морально” або “правильно” відрізняються у різних народів і в різні століття. Багато моральних принципів стосовно сексу пов’язано з певними релігійними традиціями та стереотипами. На думку А.Н.Леонт’єва, щодо сексу в суспільстві панували такі релігійні стереотипи:
- секс вважався чимось сором’язливим і таємним;
- схвалювалася пасивність жінок та дівчат у сексуальному відношенні;
- роль сексуального агресора відводилась чоловікам, саме чоловіки повинні виступати ініціаторами сексуальних відносин;
- сексуальні відносини мали бути тільки за потребою розмноження [16, С. 279]..
На основі систем сучасних сексуальних цінностей дослідники відокремлюють наступні основні типи сексуальної культури: легалізм, ситуаційна етика, гедонізм, аскетизм і раціоналізм [27, С. 87].
Легалізм – етична сексуальна система, яка пов’язана з прийняттям або відхиленням, схваленням або засудженням сексуальних відносин на основі домінуючої в суспільстві статевої моралі, переважно репресивної, яка дозволяє сексуальні відносини тільки з метою дітонародження і на основі легально визначених шлюбних союзів.
Ситуаційна етика є однією з найбільш розповсюджених в теперішній час різновидів статевої моралі. В основі ситуаційної етики лежить переконання в тому, що сексуальна поведінка повинна визначатися актуальним ситуаційним контекстом, тобто конкретною ситуацією. Людина, згідно з цим поглядом, повинна керуватися тільки коханням, добровільністю і впевненістю в тому, що наслідки будуть добрими.