Психодіагностика включає строго формалізовані методики і малоформалізовані методики.
До перших відносяться тести, опитувальники, методики проективної техніки і психофізіологічні методики. Для них характерна певна регламентація, об’єктивізація процедури дослідження (точне дотримання інструкції, невтручання), стандартизація (єдині критерії обробки і представлення результатів діагностичних експериментів), надійність.
Ці методики дають можливість зібрати діагностичну інформацію у відносно короткі терміни в тому вигляді, який дає можливість порівнювати індивідів кількісно і якісно.
До малоформалізованих методик слід віднести спостереження, бесіди, інтерв’ю, аналіз результатів діяльності.
Ці методики, як відзначає К.М.Гуревич [60], дають цінну інформацію про людину, особливо тоді, коли предметом вивчення виступають такі психічні процеси і явища, які мало піддаються об’єктивізації (наприклад, слабо усвідомлювані суб’єктивні переживання), або ж є дуже динамічними, швидко змінюються (наприклад, настрій).
Слід підкреслити, що ці методики вимагають багато часу, високого рівня професійної підготовки.
Отже, як відзначалося вище, до строго формалізованих методик відносяться, насамперед, тести.
Тест – це психодіагностичний метод, який являє собою спеціально складене завдання (або ряд завдань), які пропонуються індивіду з метою виявлення у нього наявності або відсутності певних властивостей, здатності виконати ту чи іншу роботу.
Сучасна психодіагностика користується такими основними видами тестів, як тест інтелекту, тести досягнень, тести креативності.
Тести інтелекту застосовуються для виявлення розумових здібностей індивіда. Це – в основному, задачі на логічні відношення, судження за аналогією, узагальнення, словесну або конструктивно-технічну кмітливість.
Тести досягнень розраховані на виявлення рівня конкретних знань, орієнтації в тому чи іншому виді діяльності, наявності певних умінь і навичок.
Тести креативності використовуються для дослідження ступеня розвитку в індивіда творчих здібностей, здатності висловлювати нові оригінальні ідеї, швидко орієнтуватися в проблемних ситуаціях і розв’язувати проблемні задачі.
Тести можуть бути індивідуальними і груповими, усними і письмовими, бланковими, предметними, апаратурними і комп’ютерними, вербальними і невербальними.
Індивідуальні тести – це такий вид методик, коли взаємодія експериментатора з досліджуваним відбувається один на один.
Це дає можливість експериментатору спостерігати за мимовільними реакціями, мімікою, станом досліджуваного і отримати таким чином додаткову інформацію.
На жаль, індивідуальне тестування вимагає багато часу і далеко не завжди працівники служби психологічного забезпечення мають можливість використовувати його.
Більш економічним є групове тестування. Проте в цих випадках набагато менші можливості для встановлення взаєморозуміння з досліджуваним. До того ж, при груповому тестуванні важче виявити випадкові стани досліджуваного, які можуть негативно вплинути на результати тестування (хворобливість, тривожність, втомленість. пригніченість).
Отже, у тих випадках, коли результати тестування є надто важливими для досліджуваного, бажано все-таки проводити індивідуальне тестування.
Індивідуальні тести можуть проводитися і усно, і письмово, групові – письмово.
Бланкові тести представлені у вигляді окремих бланків, де подана інструкція для виконання завдання, можливо, запропоновані зразки.
В предметних тестах матеріал тестових завдань представлений у вигляді реальних предметів (деталей, конструкцій, геометричних фігур).
Апаратурні тести – це тип методик, які вимагають використання спеціальних технічних засобів для вивчення реакцій, особливостей сприймання, мислення, пам’яті.
На жаль, ці тести, як і комп’ютерні, поки що недостатньо використовуються в службі психологічного забезпечення ОВС через недостатню їх технічну оснащеність.
Вербальні і невербальні тести розрізняються за характером матеріалу. У вербальних тестах основним змістом роботи досліджуваних є операції з поняттями, мислительні дії, які здійснюються у словесно-логічній формі.
У невербальних тестах матеріал представлений у наочній формі (картинки, схеми, графіки).
Опитувальники – це група психодіагностичних методик, в якій завдання представлені у вигляді питань і тверджень.
У них не можуть бути правильні чи неправильні відповіді. Вони тільки виражають ставлення людини до тих чи інших положень, висловлювань, її згоду чи незгоду з даним твердженням.
Опитувальники можуть бути закритого і відкритого типу.
В перших – запропоновані варіанти можливих відповідей. Досліджуваний повинен тільки вибрати ту відповідь, яку вважає правильною.
В других – сформульовані запитання, але відповідь повинен дати досліджуваний цілком самостійно.
Опитувальники закритого типу легші для обробки, відкритого - дають іноді дуже цікаву, можливо, навіть неочікувану інформацію.
Працівники служби психологічного забезпечення МВС у своїй роботі повинні оптимально поєднувати опитувальники закритого і відкритого типу.
Методики проективної техніки використовуються переважно в тих випадках, коли необхідно оцінити особистість в цілому, а не виявляти її окремі якості. Суттєвою ознакою цього виду методик є використання в них невизначених стимулів, які досліджуваний повинен сам доповнити, інтерпретувати.
В цій групі методик відповіді на завдання теж не можуть бути правильними або неправильними. Мета проективних методик відносно “замаскована”, тому досліджуваному важко вгадати, які відповіді є найбільш доцільними в тому чи іншому випадку.
В практиці роботи служби психологічного забезпечення повинні використовуватися і так звані психофізіологічні методики.
Вони діагностують природні особливості людини, зумовлені основними властивостями її нервової системи.
Індивідуальні відмінності, зумовлені властивостями нервової системи, не визначають змісту психічного. Вони позбавлені оціночного підходу до індивіда, адже не можна категорично стверджувати, які властивості нервової системи кращі, а які гірші. В одних життєвих обставинах краще проявляють себе люди з одними властивостями нервової системи, а в інших – з іншими (наприклад, десь потрібна блискавична реакція, а десь якраз не слід поспішати). Ці методики індивідуальні. Вони мають чітке теоретичне обґрунтування: психофізіологічну концепцію індивідуальних відмінностей, властивостей нервової системи та їх проявів.
Психодіагностику, як правило, пов’язують з тестуванням і деякі практичні психологи впевнені, що основа їх діяльності - це тестування. Такої думки дотримується і значна кількість працівників служби психологічного забезпечення ОВС, як свідчать дані нашого дослідження.
Між тим, використання тестів не є абсолютно необхідною умовою психологічного діагнозу, а самі тестові методики далеко не завжди виконують діагностичні функції [61].
І.В. Дубровіна підкреслює, що недосвідчені практичні психологи можуть захопитися тестуванням, оскільки вважають, що саме таким шляхом, співставляючи отримані дані з “ключем”, найлегше поставити об’єктивний діагноз.
Відзначимо, що, на жаль, таке положення є дуже характерним для служби психологічного забезпечення в органах внутрішніх справ. Більше того, - це офіційна точка зору керівництва, яка націлює спеціалістів служби психологічного забезпечення в основному на роботу з тестовими методиками.
Але це хибні уявлення, бо не можна сподіватися, що стандартизована процедура дасть змогу повно і точно пізнати індивідуальність людини.
Класичні тестові методики не створені для вивчення конкретної живої людини, яка перебуває в тих чи інших реальних умовах.
К.М. Гуревич взагалі наголошує, що тест не можна вважати точним інструментом вимірювання психічних явищ, хоч певну оцінку деяких сторін психіки він дає.
Незважаючи на те, що тести як метод психодіагностики були запропоновані більш ніж століття тому (Гальтон, Біне та ін.), ставлення до них з боку вчених-теоретиків і практичних працівників продовжує залишатися неоднозначним. Безперечно, тести дають певну інформацію про окремі сторони психічної діяльності (пам’ять, увагу, мислення, уяву, темперамент тощо), але занадто захоплюватись тестами не слід. Ставитись до результатів тестування треба досить обережно. Дані, отримані з допомогою одного тесту, доцільно перевірити, застосувавши інший тест. Наприклад, при тестуванні працівник виявив властивості переважно меланхолічного типу темпераменту, який не сприяв би успішній його діяльності у відповідному підрозділі. Проте спеціаліст служби психологічного забезпечення, спостерігаючи за поведінкою цього працівника в різних ситуаціях, зробив висновок, що результати тестування, можливо, не відповідають дійсності. В таких випадках необхідно запропонувати інший тест на визначення темпераменту, як додаткові використати тести на визначення типу нервової системи, рівня тривожності і т.п. Якщо виявиться, що в індивіда досить чітко виражені риси сильного типу нервової системи, низький рівень тривожності, то результати першого тестування, згідно з якими індивід відноситься до меланхолічного типу темпераменту, очевидно, справді невірні.
Дані, отримані з допомогою тестування, слід перевірити даними використання інших методів психологічного дослідження.
Для постановки правильного діагнозу психологу не досить використати набір тестових методик, як нами вже підкреслювалось раніше. Він повинен виявити джерела, фактори, механізми найбільш суттєвих впливів на формування особистості, прослідкувати причинно-наслідкові зв’язки подій дитинства з особливостями психічного розвитку особистості, врахувати специфіку змісту необхідних умов в кожному віковому періоді.