- сплати подальших внесків, якщо страхувальник не здійснює всіх майбутніх виплат працівникам, пов'язані з наданням послуг працівниками у поточному і попередньому періодах.
Якщо у підприємства залишається таке юридичне чи конструктивне зобов'язання, йому слід розглядати цю програму як програму з визначеною виплатою.
Остаточна вартість програми з визначеною виплатою може зазнавати впливу різних змінних, таких як розмір кінцевої заробітної плати, плинність та смертність працівників, тенденції витрат на медичне обслуговування, а для фінансової програми - ще й інвестиційний дохід від активів програми. Остаточна вартість програми є невизначеною, і ця невизначеність, імовірно, зберігатиметься тривалий час. Для того, щоб оцінити теперішню вартість зобов'язань з програмою виплат по закінченні трудової діяльності та пов'язану з ними вартість поточних послуг, необхідно:
-застосувати метод актуарної оцінки;
-віднести виплати до періодів надання послуг;
-зробити актуарні припущення.
В Німеччині пенсійні нарахування - один з самих спірних моментів в бухгалтерській звітності. Зовнішній користувач повинен мати на увазі, що, по-перше, в обліку фактично відображаються не всі пенсійні зобов'язання компанії - так, в баланс не включаються непрямі зобов'язання (у випадку фінансування, наприклад, через фонди соціального забезпечення, що організуються в рамках підприємства); та, по-друге, встановлений для податкових цілей метод розрахунку сучасної вартості пенсійних зобов'язань не враховує майбутнього збільшення окладів та не стосується службовців, що молодше 30 років. В результаті реальні пенсійні зобов'язання звичайно виявляються заниженими, що суперечить принципу консерватизму (обачності).
Німецькі пенсійні фонди отримують кошти тільки з накопичених пенсійних відрахувань та соціальних фондів компанії. Не дозволено обліковувати вплив можливого збільшення ставок зарплати. Страхові вирахування пенсійних зобов'язань базуються на податкових нормах, які дозволяють брати до уваги наступні фактори: припущені строки життя застрахованих працівників, ризики, пов'язані з отриманням інвалідності, дисконтна ставка в розмірі 6%, вплив на плинність працівників, проте цей фактор не завжди враховується, виключаються працівники, вік яких не перевищує 30 років.
Що ж стосується пенсійних зобов'язань в інших країнах, та тут спостерігається наступна ситуація (табл.2.):
Таблиця 2. Основні відмінності щодо обліку пенсійних зобов'язань в різних країнах.
| Країна | Пенсійні зобов'язання |
| Бельгія | Підприємства, що пропонують пенсійні схеми для працівників, повинні узгоджувати їх з незалежними спеціалізованими фірмами. При нормальних умовах пенсійні зобов'язання не з'являться в бухгалтерських документах компанії, якщо не говорити про короткострокові зобов'язання, які виникли до 1986 року. |
| Великобританія, | Пенсійні зобов'язання регулюються або законодавчо |
| Ірландія | або приймаються на себе компаніями добровільно. Для великих компаній пенсійні схеми будуються на основі "допомоги певного розміру", внески на утворення якого перераховуються в окремий пенсійний фонд. |
| Греція | Існує дуже мало діючих пенсійних схем, пов'язаних з компаніями, проте закон передбачає виплату окремих коштів працівникам, які звільняються у зв'язку з виходом на пенсію |
| Данія | Закон вимагає, щоб пенсійні питання вирішувалися через страхові компанії, і тільки директори можуть вирішувати свої пенсійні схеми безпосередньо в компанії. Тому спеціальних бухгалтерських правил не існує. |
| Іспанія | Обов'язки за зобов'язаннями щодо майбутніх пенсій передбачає такі строки для накопичення спеціального фонду, який дозволяє повністю покрити страхові пенсії для працівників - 15 років, для пенсіонерів - 7 років. |
| Італія | Державні пенсії залежать від величини заробітку та відрахувань компаній. Витрати на ці потреби відносяться по мірі їх появи на показники звіту про прибутки і збитки. |
| Люксембург | Витрати на пенсії можуть враховуватися в повному обсязі. |
| Нідерланди | Згідно з голландськими законами з пенсійними правами повинні працювати незалежні пенсійні фонди або страхові компанії. Підприємства повинні надавати в своїх звітних документах всі пенсійні зобов'язання, які виникли у них за рік, тому пенсійні витрати можуть в точності не відповідати пенсійним відрахуванням, виплаченим до зазначених фондів, що ведуть до збільшення або загальних активів, або пасивів. Якщо зміни в пенсійній схемі створюють для підприємства зобов'язання, що відносяться до минулого року, у цьому випадку кошти для цього можна вирахувати безпосередньо з його капіталу. |
| Португалія | Застосовуються прийоми страхової справи. В цих перерахуваннях із оподаткування можна вивести до 15% заробітної плати. Останні обліковуються як витрати в звіті про прибутки та збитки і як заборгованість в пасиві балансового звіту |
| Франція | Якщо втрати пов’язані з обслуговуванням пенсійних схем, виплачуються безпосередньо в незалежні пенсійні фонди, то бонн вираховуються з бази оподаткування. 3 іншого боку, суми надані компаніями при виході на пенсію їх працівників, звільняються бід оподаткування, якщо бонн виплачені цим працівникам, і такі витрати, та відповідні їм податки повинні відповідно відображатись в звіті про прибутки та збитки та б балансовому звіті. |
| Швейцарія | Кошти на виплату пенсій забезпечуються за рахунок внесків підприємств і службовців до державного фонду. Додаткові пенсійні виплата забезпечуються за рахунок внесків підприємств і працівників до особливих фондів. Сума пенсійних виплат залежить від розміру внесків в ці фонди і прибутку бід інвестування даних коштів. Внески до державного фонду базуються на заробітній платі працюючих. Ставки визначаються відповідно між тими працівниками, хто вже вийшов на. пенсію і все ще працюючими людьми по всій країні. |
| Швеція | Фінансуються повністю із профспілок та асоціацій роботодавців. Представляють собою визначені платежі до фонду та здійснюється на основі страхового підходу. |
Можна зробити висновки, що практика, обліку пенсійних зобов'язань в різних країнах не однорідна. Існують різні підходи до того, наскільки точно слід встановлювати пенсійні зобов'язання і в якій мірі вони повинні бути забезпечені платежами в окремі пенсійні фонди. Таким чином, користувачі бухгалтерських звітів будуть стикатися не лише з різними системами обліку, а й різними схемами утворення пенсійних зобов'язань. 6 загальному ж всі пенсійні схеми можна поділити на дві категорії:
1) програми з визначеним внеском та
2) програми з визначеною сумою.
2. Облік викупу акцій, облік "розщеплення" акцій і власних акцій "у портфелі"
Корпорація може випускати акції для акціонерів, а потім часто знову купувати їх, наприклад, з метою одержання акцій, необхідних для преміювання робітників, збільшення суми прибутку на одну акцію або для того, щоб мати в наявності акції при придбанні інших компаній. Такі акції при утриманні корпорацією-емітентом не мають права голосу, дивідендів та інших акціонерних прав.
Коли корпорація купує власний акціонерний капітал, активи (як правило, гроші) корпорації зменшуються на величину цього капіталу. При реалізації власних акцій виникає протилежний ефект. Придбання власних акцій відображають по дебету рахунка "Портфель власних акцій" (по типах акцій) на суму акціонерного капіталу і по кредиту рахунка "Гроші в касі та на рахунку". Оскільки рахунок "Портфель власних акцій" має дебетове сальдо, його часто називають негативним (або контррахунком) акціонерного капіталу. Якщо власні акції реалізують, рахунок власних акцій кредитують на суму вартості, а рахунок "Гроші в касі та на рахунку" дебетують. Звичайно, ціни придбання та реалізації різні, тому необхідне відображення різниці на спеціальному рахунку "Внесений капітал".
Рахунок "Портфель власних акцій" ніколи не має кредитового сальдо, незважаючи на те, що рахунки акціонерного капіталу, як правило, його мають. Рахунок "Портфель власних акцій" відображає скорочення акціонерного капіталу, тому він є негативним. Дебетове сальдо рахунка "Портфель власних акцій" показує вартість придбання акцій, якими продовжує володіти компанія на дату складання бухгалтерського балансу.
Ні придбання, ні реалізація власних акцій не впливають на кількість акцій, які було випущено або не випущено. Запас власних акцій впливає тільки на кількість акцій в обігу. Єдина різниця між власними і невипущеними акціями полягає в тому, що перші принаймні один раз реалізовувались.
Роздрібнення акцій — це не дивіденди. Воно подібне до дивідендів, сплачених акціями, і тому його часто плутають з ними, однак, все ж таки воно відрізняється від дивідендів, сплачених акціями, оскільки роздрібнення акцій впливає на рахунки акціонерного капіталу. При роздрібненні акцій загальна кількість оголошених акцій збільшується на певну величину, наприклад, одна дробиться на дві. У цьому випадку кожну акцію, що знаходиться у власності, відзивають, а замість неї випускають дві нові. Як правило, коли роздрібнення акцій супроводжується зменшенням номінальної, або встановленої, вартості всіх оголошених акцій таким чином, що їх загальна номінальна вартість (в доларах) залишається незмінною. Наприклад, припустіть, що перед роздрібненням в обігу знаходилися 1.000 акцій за номіналом $20 кожна. Це роздрібнення акцій включало зменшення номінальної вартості кожної нової акції до $10 та емісію 2.000 акцій з номінальною вартістю $10. На відміну від дивідендів, сплачених акціями, роздрібнення акцій не переносить нерозподілений доход до внесеного капіталу. У перенесенні коштів немає необхідності, оскільки зменшення номінальної вартості акцій компенсує збільшення їх кількості. Головним міркуванням для роздрібнення акцій є зменшення ринкової вартості акції, яке призводить до збільшення активності цих акцій на ринку. Іноді корпорація бажає зменшити кількість акцій в обігу. Єдиним засобом такого зменшення є впровадження зворотного роздрібнення акцій. Дивіденди, сплачені акціями, вимагають журнальної проводки, тоді як роздрібнення акцій — ні.