Американський підхід відображає сутність ліберального ринку праці. Він будується на субсидіарному ставленні до людини, тобто спрямований зберігати намагання людини на самовідповідальність і самореалізацію з мінімальною відповідальністю суспільства за особу. Тому допомога по безробіттю при «жорсткому» підході сплачується не більше півроку, що спонукає особу шукати роботу. Ті, хто не знаходять роботи за цей період, переходять до групи бідних громадян, які проживають на державну допомогу.
Шведський підхід до державного регулювання зайнятості віддає перевагу активним заходам. Безробітних перенавчають новим професіям, створюють нові робочі місця, підгримують самозайнятість, мале підприємництво, здійснюють інші заходи щодо розширення сфери докладання праці. Такий підхід називається «протекціоністським» і є основою соціал-демократичного ринку праці [10, с. 225]. Саме він найбільш прийнятний для України.
Розглянувши різні види безробіття, підходи, щодо його запобігання, ознайомившись із принципами соціального захисту безробітних, з впевненістю можна зробити висновок — найнадійнішим заходом захисту безробітних є надання їм робочих місць. Виходячи з цих позицій, визначимо основні напрями боротьби з безробіттям, які вже впроваджуються та можуть бути впроваджені в Україні.
1. Якщо надане робоче місце є найнадійнішим захистом безробітного, то основним напрямом державної політики щодо запобігання розвитку безробіття та його зниження слід вважати розширення сфери докладання праці всіма заходами державного управління, включаючи раціональну інвестиційну структурну, фінансову, промислову, торговельну і податкову політику [11, c. 107] .
2. Враховуючи реалії нашої економіки, одним з основних напрямів боротьби з безробіттям мають стати заходи щодо підвищення продуктивності праці. Це, по-перше, знизить собівартість, а відповідно і ціни товарів та послуг, зробивши їх доступними більшості громадян і конкурентоспроможними на зовнішньому ринку; по-друге, дасть можливість підвищити заробітну плату, пенсії, стипендії, збільшити інші трансферти. Підвищена таким чином купівельна спроможність вимагає збільшення товарів і послуг, а це сприятиме підвищенню виробництва, що, в свою чергу, потребує залучення додаткової робочої сили і збільшення зайнятості. В умовах нинішньої вкрай низької купівельної спроможності населення повинно спрацювати теоретичне посилання Дж. М. Кейнса — втручання держави в регулювання зайнятості шляхом підвищення купівельної спроможності населення. Такої ж думки стосовно розвитку зайнятості в Росії, яка має певну схожість із зайнятістю в Україні, дотримується відомий російський учений-економіст Б. Д. Бреєв [18, с. 106].
3. Однак і перший і другий напрями боротьби з безробіттям мають забезпечуватися підвищенням конкурентоспроможності робочої сили за рахунок підвищення її якості, а саме: зростання рівня загальної освіти, підвищення кваліфікації, розширення діапазону оволодіння працівниками професій і спеціальностей, розвитку таких необхідних складових відтворення якісної робочої сили, як медицина, культура, спорт. Конкурентоспроможність і висока кваліфікація робочої сили дадуть можливість, по-перше, виробляти конкурентноздатну на світовому ринку продукцію і за рахунок високої продуктивності забезпечити подальше економічне зростання; по-друге, досягти позитивних наслідків у трудовій міграції і відкрити шлях до широкого рівноправного входження у світовий ринок праці.
4. До основних напрямів боротьби з безробіттям слід віднести також постійне вдосконалення соціально-трудових відносин і колективних переговорів. Для України це має велике значення тому, що соціально-трудові відносини поки не мають достатнього розвитку, а колективні переговори почали проводитися лише з 1992 р. і потенціал їх удосконалення досить значний.
5. Група відомих економістів України Б. Гаврилишин, С. Мо-черний, М, Павловський, Ю. Геєць, І. Лукінов та інші [3, с, 329] вважають дієвим заходом щодо боротьби з безробіттям активну регіональну політику, передусім державні асигнування на розвиток відсталих регіонів. Серед опосередкованих важелів впливу мають місце надання податкових пільг і дотацій підприємствам та компаніям за створення робочих місць, компенсації витрат, пов'язаних з пошуком роботи та працевлаштуванням, прямі виплати підприємцям за кожного працевлаштованого, тобто широке впровадження економічно-заохочувальних заходів.
6. Все перелічене вимагає постійного вдосконалення діючих законодавчих актів з огляду як на негативний, так і на позитивний вплив глобалізації на розвиток національної економіки і соціальної політики, максимального врахування виникаючих під її впливом тенденцій.
Існують різноманітні методи боротьби з безробіттям. Часто вони випливають з тієї концепції, якої ті або інші сучасні економісти дотримуються при пояснення причин безробіття.
Монетаристи пропонують зменшення державного бюджетного дефіциту, ухилення від планування соціальних програм, приборкання інфляції і створення здорового ринкового середовища, в якому обов’язково буде присутнє розорення неефективних підприємств і висування на передній план сильних, адаптованих товаровиробників. Зокрема монетаристи пропонують не знижувати, а підвищувати облікову ставку процента. Вони вважають, що ефективно діючий ринок викличе зростання виробництва, і, як наслідок – зростання попиту на робочу силу. Платою суспільства за монетарний шлях розвитку ринку є жебрацтво, злодійство і соціальна напруга в суспільстві. Досвід України, яка використовувала монетарні важелі розвитку економіки - наочний тому приклад.
Особливість українського безробіття початку 90-х років можна пояснити і специфікою його окремих видів. Незважаючи на кризовий стан економіки, циклічне безробіття ще не набуло розмаху завдяки його штучному стримуванню шляхом датування підприємств державного сектора. Так само гальмується повільністю ринкових перетворень і структурне безробіття, головний поштовх якому дала лише реорганізація військово-промислового комплексу. Фрикційне безробіття спричинене передусім низькою зарплатою у державному секторі.
Література
1. Андрущенко В.П. Та ін. Соціальна робота / Короткий енциклопедичний словник. – К.: ДЦССМ , 2002. –536 с. // СР. Книга 4.
2. Бошня Д.П., Грішкова О.А. Основи економіки праці: Навчальний посібник. – 3-тє вид. – К.: Знання – Прес, 2002.- 313 с.
3. Бозилевич В.Д. Економічна теорія: Політекономія. – К.: Знання – Прес, 2004.- 615 с.
4. Васьковская С.В. Психологическое консультирование. - К.: Вища шк., 1996. - 192 с.
5. Васильченко В.С. Державне регулювання зайнятості: Навчальний посібник. – К.: КНЕЦ, 2003. – 252с.
6. Гальчинський А.С. Основи економічних знань. Навч. посіб. – 2-ге вид., перероб. і допов. –К.: Вища шк., 2002. – 543с.
7. Гриненко А.М. Соц. політика. Навч. метод. посіб. для самост. вивч. дисципліни. –К.: КНЕУ, 2004. – 309с.
8. Еникеев М.И., Кочетков О.Л. Общая, социальная и юридическая психология. Краткий энциклопедический словарь. - М., 1997. - 448с.
9. Завіновська Г.Т. Економіка праці: Навчальний посібник. – К: КНЕЦ, 2003. – 252 с.
10. Закон України “Про зайнятість населення”
11. Ковальчук В.М. Заг. теорія економіки: - –К.:КНЕУ, 2004. – 309с.
12. Мальчевін Ю., Лямінона Л. та ін. Єдина технологія обслуговування незайнятого населення в центрах зайнятості України. – К.: Інститут підготовки кадрів державної служби зайнятості, 2000. – 300с.
13. Мигович І.І. Соціальна робота як наука, навчальна дисципліна і професія. // Науковий вісник УжДУ. Серія - соціальна робота, № 1, 1998.
14. Мочерний С.А. Основи економічної теорії. - К.: ”Академія”, 1998.
15. Мохеша М.Б. Економіка праці та соціально – трудові відносини. Навчальний посібник. – К.: Видавництво Європейського університету , 2003.- 188 с.
16. Павленок П.Д. Гуманитаризация образования и ее роль в подготовке социальных работников. - М., 1995, 87 с.
17. Предборський В.Л. Основи економічної теорії. – К.: Фелікс, 2001. - 488 с.
18. Старовойтова Л.И., Золотарёва Т.Ф. Занятость населения и её регулирование: Учебное пособие для студентов высш. Учебных заведений. – М.: Издательский центр «Академия», 2001. – 492 с.
19. Теория и практика социальной работы: Методические материалы/ Отв. ред. А.М.Панов и Е.И.Холостова. – М., 1998. – С.62.
20. Холостова Е.И. Место социальной работы в системе наук. - М., 1995, с.19.
21. Холостова Е.И. Профессиональный и духовно-нравственный портрет социального работника. - М., Союз, 1993.
22. Шевчук П.І. Соц. політика. –Львів: Світ, 2003. – 400с.
23. Энциклопедия социальной работы. В 3 т. Т.3.: Пер. с англ. – М., 1994. – С.163-164.