Соціальна політика (стр. 2 из 2)

Соціальна політика за умов реформування економічних, правових і суспільних відносин спрямовується на: поступове обмеження впливу чинників, які гальмують соціальний прогрес; посилення факторів соціального поступу, зростання соціальної та економічної безпеки особи.

Такі кроки стануть реальними лише за умови діалектичної єдності процесів конструктивної саморегуляції соціального розвитку і цілеспрямованої державної регулятивної діяльності.

Державна регулятивність полягає у створенні умов для розвитку та функціонування таких соціальних відносин, які є достатніми для самореалізації та самоутвердження людини, особистості.

Соціальна політика не може бути успішною без соціального моніторингу.

Особливостями сучасної соціальної політики є активність та дієвість.

Активна соціальна політика слугує основою для утвердження економічної незалежності людини. Активність забезпечується всебічною державною підтримкою потенційно активних членів суспільства, створенням сприятливих умов для їхньої соціально-економічної діяльності.

Пасивна соціальна політика, спираючись лише на державну благодійність, призводить до зростання інфляційних процесів, утвердження в суспільстві настроїв утриманства, зниження ділової активності населення.

У сучасній соціальній політиці спостерігається зміщення акцентів від державної благодійності до приватної та громадської діяльності, що зумовлено значною бюрократизацією державного апарату з надання послуг населенню: приватні, комерційні та неприбуткові організації значно мобільніші, і послуги, які вони надають, дешевші. Відсутність тривалих повноважень робить ці недержавні сектори більш сприйнятливими до змін політичних пріоритетів. У процесі виконання соціальної роботи межа між громадським та приватним секторами зникає: з'являється можливість орієнтації приватних працедавців на отримання певних соціальних винагород. Так, у приватному секторі виникає прецедент поєднання роботи з виконанням сімейних обов'язків. Батьки не тільки отримали змогу регулювати свій робочий час, щоб доглядати за хворими дітьми, літніми чи немічними батьками,— іноді навіть на ці потреби надається підтримка виплатами з соціальних страхових фондів. Держава зняла з себе не тільки вирішення фінансових та організаційних питань соціальної допомоги, а й переклала їх на плечі громадськості [6, с. 75].

Серед заходів соціальної політики, особливо фінансувальних, важливо виокремлювати доброчинну та суспільну діяльність, які ще не знайшли гідного місця в загальній системі, але конче необхідні для розвитку новітніх та непередбачуваних соціальних послуг. Зміст соціальної політики, її мета та завдання визначають функції соціальної політики, а саме: вираження, захист, узгодження інтересів певних соціальних груп і шарів суспільства, а також окремих його членів; оптимальне розв'язання суспільних суперечностей; широка інтеграція різних шарів населення, гармонізація їхніх інтересів, створення умов для суспільної злагоди; соціальних захист населення; управління соціальними процесами та інші.

3. Умови реалізації соціальної політики

Індивідуальні потреби, оптимальні умови економічної та соціальної безпеки людини, особистості формуються не ізольовано від соціального середовища, а в певній системі поглядів, почуттів, цінностей та уявлень, які реалізуються в політичних відносинах та діяльності відповідних політичних інститутів. Виявлення та реалізація соціального буття і є предметом соціальної політики. Класичного визначення поняття "соціальна політика" не існує. Початково її визначали як систему державних рішень, спрямованих на досягнення добробуту населення. Однак це визначення не є однозначним, адже до такої системи рішень може належати багато напрямів діяльності уряду. Попри все важливим завданням державної влади залишається служіння інтересам населення, досягнення його добробуту, тобто соціальну політику можна вважати одним із видів регулювання держави, яку називають державою загального добробуту. Суть цього поняття полягає в тому, що держава взяла на себе обов'язок забезпечувати певний добробут свого населення, і ця діяльність охоплює широке коло питань соціального буття: соціальний захист знедолених; боротьбу з бідністю; регуляцію ринку праці; охорону здоров'я; освіту; культуру; етнонаціональні питання тощо [6, с. 77].

Враховуючи парадигму соціальної справедливості, поняття соціальної політики можна тлумачити як діяльність держави з узгодження інтересів різних соціальних груп у сфері виробництва, розподілу та споживання, а також узгодження інтересів цих груп з інтересами окремої пересічної людини та колективними цілями всього суспільства. Найбільш цілісним і лаконічним, хоч і значно ширшим за попередні, є наступне визначення.

Соціальна політика — це система програм, служб та заходів, спрямованих на досягнення соціальних цілей. Соціальна політика охоплює усі сфери життєдіяльності людей — виробничу, соціальну, політичну, духовну та регулює стосунки між суспільством, колективом, громадою, особою у кожній з цих сфер та зонах їх взаємодії.

Оскільки ці сфери мають свої національні особливості в кожній із держав, то й саме поняття соціальної політики визначається в них по-різному.

Соціальна політика є цілісною системою понять та знань, виокремленою у науковий напрям, базу якого можна зобразити у вигляді чотирьох умовних пластів (рис. 1.1): методологічного; просвітницько-орієнтаційного; економіко-правового та інформаційного; природознавчого, загальнотехнічного та виробничого. Водночас соціальна політика організаційно впливає на розвиток багатьох галузей науки та виробництва, "закладених" у її підмурок. На сучасному етапі світового економічного розвитку будь-яка національна соціальна політика набуває наднаціонального і транснаціонального характеру. Внаслідок міжнародної інтеграції нівелюються ефективність і масштаби національних соціальних заходів урядів. Розвинена виробнича спеціалізація та технічний прогрес дають змогу оптимізувати витрати на винагороду, здешевити людську працю (іноді навіть усунути її) і, як результат, трансформувати національні ринки праці та обмежити потенціали традиційної національної соціальної політики. Це пояснюється впливом таких факторів: зменшення економічних витрат на соціальний захист з метою підвищення конкурентоспроможності продукції (якщо в цих державах немає наддержавних чи глобальних регулятивних засобів, спрямованих проти такої політики); міжнародний перерозподіл доходів у результаті значних міграційних процесів; виникнення наддержавних владних структур за рахунок спільних ринків капіталу та праці, які заперечують або ставлять під загрозу соціальні права громадян суспільства на національному рівні; зростання ролі міжнародних організацій у формуванні добробуту країн, що розвиваються, тощо [4, с. 97].

Мета соціальної політики — створення умов для розвитку та оптимального функціонування соціальних відносин, всебічного розкриття творчого потенціалу людини, її сутнісних сил, досягнення в суспільстві соціальної злагоди і стабільності.

Кожна соціально-економічна система, державний устрій по-своєму задовольняє цю мету, виходячи з колективних традицій, економічного розвитку та враховуючи менталітет народу. Але в межах усіх без винятку держав існує найголовніша мета соціальної політики — надання особливого захисту та допомоги недієздатним та нужденним.

Рис. 1.1. Зв'язок соціальної політики з іншими науковими та виробничими напрямами

Не залишаються поза увагою соціальні проблеми, спричинені природними катаклізмами, складними обставинами або ж несподіваною неадекватною поведінкою особи.

Висновки

Таким чином, соціальна політика — це система програм, служб та заходів, спрямованих на досягнення соціальних цілей. Соціальна політика охоплює усі сфери життєдіяльності людей — виробничу, соціальну, політичну, духовну та регулює стосунки між суспільством, колективом, громадою, особою у кожній з цих сфер та зонах їх взаємодії.

Оскільки ці сфери мають свої національні особливості в кожній із держав, то й саме поняття соціальної політики визначається в них по-різному.

Соціальна політика є цілісною системою понять та знань, виокремленою у науковий напрям, базу якого можна зобразити у вигляді чотирьох умовних пластів: методологічного; просвітницько-орієнтаційного; економіко-правового та інформаційного; природознавчого, загальнотехнічного та виробничого. Водночас соціальна політика організаційно впливає на розвиток багатьох галузей науки та виробництва, "закладених" у її підмурок. На сучасному етапі світового економічного розвитку будь-яка національна соціальна політика набуває наднаціонального і транснаціонального характеру.

Список використаних джерел

1. Головінов О. М., Горожанкіна М. Є., Дмитриченко Л. І. та ін. Соціальна політика та економічна безпека. — Донецьк: Каштан, 2004. — 335 с.

2. Гриненко А. М. Соціальна політика. — К.: КНЕУ, 2003. — 309 с.

3. Методологія, напрями, тенденції, проблеми у сфері праці та соціальної політики / М.М. Папієв (ред.), Т.М. Кір'ян (ред.). — К.: Соцінформ, 2006. — 408 с.

4. Мужикова Н. М., Пузирний В. Ф., Семиног Л. А. Адаптація соціальної політики та трудового законодавства України до стандартів ЄС. — Чернігів: Деснянська правда, 2007. — 170 c.

5. Семигіна Т. В. Соціальна політика у глобальному вимірі. — К.: Універсітетське видавництво "Пульсари", 2003. — 252 с.

6. Шевчук П. І. Соціальна політика. — Л.: Світ, 2005. — 400 с.