Її становлення обумовлене сучасним станом охорони здоров'я соціального захисту населення і, зокрема , осіб літнього віку умовах проведення реформ в економічній і соціальній областях
Медико-соціальна робота розглядається і як новий вид мульти-дисциплінарной професійної діяльності медичного. психолого-педагогічного і соціально-правового характеру, спрямованої не тільки на відновлення, але і збереження, і зміцнення здоров'я в тому числі й осіб літнього віку.
Вона принципово змінює існуючий підхід до охорони здоров'я, тому що припускає системний медико-соціальний вплив на більш ранніх етапах розвитку хворобливих процесів, що потенційно ведуть до важких ускладнень, інвалідизації і летальному результатові. Таким чином, медико-соціальна робота здобуває не тільки виражену реабілітаційну, але і профілактичну спрямованість, що має особливе значення для літніх.
Метою медико-соціальної роботи є досягнення оптимальне можливого рівня здоров'я, функціонування й адаптації осіб літнього віку, осіб з фізичною і психічною патологією, а також соціальним неблагополуччям. Об'єктом медико-соціальної роботи є різні контингенти осіб, у тому числі і літні, що мають виражені медичні і соціальні проблеми, що тісно взаємозалежне і їхнє рішення скрутне в рамках однобічних професійних заходів. Робота з такими контингентами однаково важка і недостатньо ефективна як для медичних працівників, так і для фахівців соціальних служб, оскільки неминуче вони виявляються перед навкруги проблем, що виходять за рамки їхньої професійної компетенції.
Медико-соціальну роботу умовно можна розділити на два основні аспекти: медико-соціальну роботу профілактичної спрямованості і медико-соціальну роботу патогенетичної спрямованості.
Медико-соціальна робота профілактичної спрямованості включає виконання заходів щодо попередження соціально залежних порушень соматичного психічного і репродуктивного здоров'я, формування установки на здоровий спосіб життя, забезпечення доступу до інформації з питань здоров'я, участь у розробці цільових програм медико-соціальної допомоги на різних рівнях, соціальне адміністрування, забезпечення соціального захисту прав громадян у питаннях охорони здоров'я й ін.
Медико-соціальна робота патогенетичної спрямованості включає заходу щодо організації медико-соціальної допомоги; проведення медико-соціальної експертизи; здійснення медичної, соціальної і професійної реабілітації літніх і інвалідів; проведення соціальної роботи в окремих областях медицини й охорони здоров'я, проведення корекції психічного статусу клієнта й особливо осіб літнього віку, створення реабілітаційної соціальне - побутової інфраструктури, забезпечення наступності у взаємодії фахівців суміжних професій і ін.
Основною стратегічною задачею медико-соціальної роботи з людьми похилого віку варто вважати збереження і поліпшення якості їхнього життя.
Якість життя є інтегральним поняттям, що відбиває не тільки виразність симптомів захворювання, але і функціональний стан літньої людини, стан його фізичного і психічного здоров'я, соціальну активність, здатність до самообслуговування, матеріальне забезпечення й умови життя, а також задоволеність відчуттям власного фізичного і психічного благополуччя. Однієї з особливостей періоду літнього і старечого віку як у відносно здорових, так і хворих людей є наступаюча соціально-психологічна перебудова, що викликає значні стреси і напруги адаптаційно-пристосувальних механізмів організму.
Зміна соціального статусу літньої людини зв'язано з різними факторами, у тому числі з виходом на пенсію, утратою близьких родичів і друзів у зв'язку з їхньою смертю, обмеженням можливості спілкування з у самообслуговуванні, що, погіршенням, що залишились в живих, трудностями економічного становища. Усе це порушує звичні життєві стереотипи, вимагає мобілізації фізичних і психічних резервів. Ступінь пристосування літньої людини до свого нового соціального статусу визначається значною мірою станом рівня його здоров'я. Очевидно, що виражене зниження функціонального стану організму літньої людини роблять його положення більш залежним від суспільства. При цьому істотно важливого значення набуває медико-соціальна робота профілактичної і патогенетичної спрямованості, що забезпечує мобілізацію і збільшення адаптаційних можливостей, збереження рівня здоров'я літніх і поліпшення якості їхнього життя. В останні роки в Україні йде активний процес формування правової бази, що дозволяє розробляти галузеві нормативні правові документи по забезпеченню літніх медико-соціальною допомогою на рівні професійної медико-соціальної роботи. На підставі правової бази на рівні відомств розробляються нормативно-правові документи, що дозволять впровадити в практику соціальних інститутів суспільства затребувану часом медико-соціальну роботу.
Позначаючи місце медико-соціальної роботи серед суміжних видів діяльності, необхідно відзначити координуючу роль фахівця з медико-соціальної роботи в дозволі комплексу проблем, що виникають особливо в людей похилого віку, і потребуючої співучасті фахівців суміжних професій - лікарів, психологів, педагогів, юристів і інших. Будучи видом мультидисциплінарної діяльності і реалізуючі в області взаємних інтересів охорони здоров'я і соціального захисту населення, медико-соціальна робота використовує форми і методи, що склалися в системі охорони здоров'я - профілактичні, реабілітаційні, психотерапевтичні й ін.; у системі соціального захисту населення - соціальне консультування, соціальні посібники, соціальне обслуговування вдома соціальне обслуговування в стаціонарних установах, організація денного перебування в установах соціального обслуговування, надання тимчасового притулку й ін.
Медико-соціальна робота має багато загального по своїй суті з медичною допомогою і діяльністю органів охорони здоров'я в цілому. Але при цьому вона не перевищує межі своєї компетенції, не претендує на виконання лікувальних функцій, а передбачає тісна взаємодія з медичним персоналом і чітке розмежування сфер відповідальності. Таким чином, з іншої сторони, медико-соціальну роботу варто розглядати як різновид соціальної роботи, спрямованої на охорону і підтримку фізичного і психічного здоров'я й у першу чергу лиц. літнього віку, а з іншого боку - це вид діяльності, спрямованої на досягнення "соціального благополуччя" і значне поліпшення якості їхнього життя.
2.3. Утримання та обслуговування непрацездатних людей похилого віку
Система соціально-культурного обслуговування та утримання поділена сьогодні на два основних сектори — державний і недержавний. Це — обласні, муніципальні, районні управління і відділи культури. Недержавними формами соціально-культурного обслуговування займаються суспільні об’єднання, в тому числі професійні асоціації, благодійні та релігійні організації. Виконуючи «соціально-культурне замовлення», суспільні формування шукають конкретні шляхи виходу суспільства з серйозної політичної, економічної та духовної кризи. За функціональною ознакою ці формування можна класифікувати: перша група — державні і суспільні служби соціального захисту і соціальної допомоги, друга група — багаточисленна мережа центрів і служб соціально-медичної реабілітації, третя група — центри і служби психологічної допомоги, четверта група - державно-суспільна система утримання і виховання, п’ята — неформальні групи та об’єднання різних соціальних і вікових груп, шоста — товариства та асоціації професійних працівників соціальної сфери, сьома — товариства та об’єднання осіб, які потребують соціальної допомоги і підтримки, восьма - різноманітні навчально-розвиваючі та соціально-просвітницькі центри й інститути.
Потужною соціальною, правовою, медико-реабілітаційною, психологічною та культурницькою діяльністю займаються Фонд соціального захисту ветеранів Великої Вітчизняної війни (створений відповідно до указу Президента України від 20. 04. 1995.), Всеукраїнська благодійна організація інвалідів та пенсіонерів «Обличчям до істини»,Спілка колишніх в’язнів фашизму-жертв нацизму, Громадська організація «Турбота про літніх в Україні», Благодійний фонд «За виживання» (працює вже 12 років), Благодійний фонд «Ветеран преси», Громадська організація «Асоціація психодрами», Союз організацій інвалідів України, Київська організація незрячих юристів, Товариство Червоного хреста України (здійснює 10 цільових гуманітарних програм), Союз православних братств України, Ліга розвитку людини, Громадська фізкультурно-оздоровча і реабілітаційна організація інвалідів ЧАЕС «Здравобор» та ін.
Так, Українське товариство глухих (існує з 1926 р.) є організаційно-методичним та інформаційно-реабілітаційним центром з обслуговування інвалідів по слуху, яких у Києві близько 5 тис. (всього 60 тис. членів УТОГ, які мешкають в Україні). До структурних підрозділів культурного центру УТОГ відносяться: професійний театр нечуючих (30 р.), 32 роки існує музей історії глухих України, бібліотека з книжковим фондом понад 28 тис. примірників, картинна галерея нечуючих художників, літній майданчик з рекреаційною зоною для відпочинку і спілкування, телекомунікаційний центр з функціональними можливостями у трьох залах центру та ін. У Центрі працюють більше 30 творчих об’єднань, клубів за інтересами, в які входять нечуючі художники, туристи, шахматисти та ін. Українське товариство сліпих (існує з 1925 р.) здійснює соціально-трудову та медичну реабілітіцію незрячих.
Спілкою Самаритян України створено Центр соціальної допомоги, де надається всебічна допомога та здійснюється інноваційна практична діяльність у сфері соціального захисту малозахищених верств населення. Впроваджено новий проект «Мобільна швидка допомога». За даними досліджень Інституту Геронтології АМН, 12% всіх людей похилого віку та 25–30% старих людей прикуті до ліжка (5). Так, лише в Києві державні соціальні служби обслуговують 50 тис. людей на дому [ 24 ].