ВСТУП
Робота на вулицях – це безпосередній вихід соціальних працівників, педагогів та не байдужих людей на вулиці з метою розшуку дітей та надання їм посильної допомоги для вирішення певних ситуацій. Основне завдання роботи на вулиці – це налагодити зв’язок із дітьми вулиці, викликати у них довіру до дорослих, та через щоденні контакти з дітьми вплинути на їхнє бачення життя, допомогти їм знайти законні шляхи виживання та показати, як захистити себе з допомогою державних соціальних служб, і т.д. Робота із дітьми на вулицях здійснюється за допомогою мобільної станції. Мобільна станція (мікроавтобус з необхідним обладнання для соціальних працівників та дітей разом із командою у складі трьох осіб слідує за визначеним маршрутом на зустріч до дітей. Про місце зупинок та час прибуття на зупинку мобільної станції дітей заздалегідь повідомляється. Команда надає послуги дітям безпосередньо на вулицях міста. На зупинці діти можуть отримати кваліфіковану пораду чи консультацію, першу медичну допомогу, інформацію та консультації щодо захворювань, які передаються статевим шляхом, ВІЛ / СНІД, наслідки наркотичної залежності і т.д., а також гарячий обід. На зупинці мобільної станції приймаються усі потребуючі діти, не залежно від місця проживання, національності, релігійної приналежності, віку. Через розмови на вулицях соціальний працівник намагається вплинути на поведінку дитини, допомогти подолати її труднощі і показати, як можна вижити за допомогою Карітасу, інших НУО чи державних соціальних установ.
РОЗДІЛ 1. РОБОТА НА ВУЛИЦЯХ
Під час невимушеної розмови працівник дізнається у дитини про її сім’ю та причину блукань та бездоглядності. Така інформація є конфіденційна та використовується виключно для внутрішньої роботи проекту, і надається лише правоохоронним органам за письмовим та обґрунтованим запитом. Це потрібно для того, щоб з’ясувати, чи не перебуває дитина у розшуку, встановити та налагодити зв’язок із її батьками або іншими родичами та допомогти дитині повернутись у нормальні життєві умови.
Роздача гарячих обідів на вулиці є важливою складовою мобільної роботи з дітьми. Така підтримка часто може бути ключем до дитини, так як українські діти, що живуть у важких життєвих умовах (навіть ті, які живуть у сім’ях), страждають від недоїдання. Наврядчи працівник Карітасу зможе встановити з ними контакт, давати їм поради та консультації чи намагатися змінити їх стиль життя, коли діти будуть голодними. Завдяки роздачі дітям безкоштовних гарячих обідів працівникам легше завоювати їх довіру, адже даючи їм їжу вони не очікують нічого навзаєм – для деяких дітей це зовсім нове відчуття. Витрати на їжу є досить великими, але з кожним наступним роком вони будуть зменшуватися.
….Безпритульний хлопчик у підземному переході на Хрещатику. Безпритульні діти вже давно стали невід’ємним атрибутом вулиць українських міст. За статистикою, їх в Україні налічують від 120 до 300 тисяч.
Ситуація настільки серйозна, що стає проблемою для національної безпеки України. Принаймні так вважають представники Міжнародного благодійного фонду Карітас України та Європейського руху в Україні.
Тому вони неухильно розширюють свою спільну програму, спрямовану на допомогу дітям вулиці. Ця допомога є комплексною і включає різні соціальні послуги. Мобільні станції тепер і в Києві
Йдеться про соціальну реінтеграцію та безпеку дітей, роботу в реабілітаційних центрах та безпосередньо на вулиці. Зокрема, й принцип мобільних станцій, які вже діють у Донецьку, Тернополі, Хмельницькому і
Львові. Президент Європейського руху в Україні Олександр Білецький розповідає: Щоденну допомогу отримує 50 дітей, гарячі обіди і соціальну та медичну допомогу. Автомобіль їздить за спеціально розробленим маршрутом, робить зупинки, про які діти знають. Кожна зупинка розрахована на різні категорії дітей.
З березня така станція розпочне працювати і в столиці України. Зрозуміло, ця локальна ініціатива не вирішить проблему. Але керівники проекту якраз і сподіваються привернути увагу до проблем дітей вулиці найширших чинників, і громадських, і державних. Потрібна допомоги і громадян, і держави Президент Міжнародного благодійного фонду Карітас України Андрій Васькович характеризує ситуацію так: В Україні, за свідченням соціологів, ми маємо феномен дітей вулиці латиноамериканського типу. Це означає, що дитина не має чіткої допомоги від держави, яку вона має, наприклад, у Німеччині. В Німеччині дитина, яка опинилася на вулиці, може піти в державну інституцію, її можуть інтегрувати у різні державні програми й повернути з вулиці.
Це й є кінцевою метою проекту, започаткованого в Україні.
Поки що, проект фінансують виключно західні фонди та меценати. Тож організатори проекту очікують допомоги й від українських громадян, і від української держави. Майбутнім якої і є діти.
Діти вулиці в тому числі.
РОЗДІЛ 2. ПРОБЛЕМИ БЕЗДОМНИХ
Відомо, що близько 90 % вихованців українських притулків та інтернатів - це соціальні сироти, тобто сироти при живих батьках. Безпритульні, а також діти з неблагополучних сімей, потрапляючи у притулок, перебувають там деякий час. Згодом працівники притулку визначають їхню подальшу долю, відправляючи у інтернати, або ж займаючись пошуком прийомної сім'ї. Не секрет, що у столичних притулках більшість дітей - з регіонів. Отже, ще одне завдання для соціальних працівників - повернути безпритульних у рідні стіни.
Десять днів на вулиці - два інфекційні захворювання гарантовано
Кожен із нас бачив на вулиці брудних, обірваних підлітків, що нюхають клей або просять милостиню. На таких дітей не хочеться дивитися. Тим більше - думати, хто вони, звідки, чим живуть, як і де. Деякі навіть бояться безпритульних. Адже для того, щоб вижити на вулиці, дитині просто необхідно мати хоч деякі гроші. А де їх узяти? Одні намагаються підробляти або просять милостиню, інші йдуть на крадіжки і проституцію. За даними міліції, безпритульні стають частиною злочинного світу. Вони звикають виживати, докладаючи до цього максимум зусиль і не замислюючись про засоби.
- Сьогодні багато безпритульних крадуть телефони. Маленька річ, вкрасти не важко, а коштує великі гроші. А от злочини, пов'язані з насильством, якщо брати у процентному відношенні, то їх більше скоюють діти, які живуть у сім'ях. У Києві за один рейд співробітники міліції можуть виловити не більше 5-7-ми неповнолітніх повій, - розповідає начальник відділу кримінальної міліції ГУМВС України Ігор Галицький.
За словами Галицького, у столиці більшість безпритульних - з регіонів. Передусім це діти з Київської, Житомирської, Миколаївської, Одеської, Івано-Франківської областей. Щодня співробітники міліції знімають з електричок, потягів мінімум по 10-15 дітей.
Загалом, десяти днів на вулиці досить, щоб дитина заразилася двома-трьома інфекційними хворобами. А після місяця безпритульного життя їй потрібен рік, щоб пристосовуватися до колишнього соціального життя. До речі, стосовно клею. Навіть якщо дитина має добре здоров'я, сильний імунітет, живе у нормальних умовах, досить нюхати клей 1-2 рази на тиждень, щоб завдати непоправної шкоди здоров'ю. А вуличні діти, як правило, нюхають клей щоденно.
80 % малолітніх бродяг - хлопчики
Згідно з інформацією Департаменту комунікацій влади і громадськості секретаріату Кабінету Міністрів, в Україні налічується 130 тисяч безпритульних дітей. За неофіційними даними їх набагато більше. Більшість безпритульних - діти шкільного віку, від 6 до 16 років (76 %), дошкільники - 13 %, і 11 % становлять підлітки старше 16 років. Близько 80 % малолітніх бродяг - хлопчики. При цьому майже 50 % дітей не уявляють себе з рідною сім'єю і не бажають повертатися додому.
На думку представництва ЮНІСЕФ в Україні, численні факти свідчать, що поширеність ВІЛ серед дітей і молоді, які живуть на вулиці, досягла небезпечно високого рівня. У ході дослідження чверть опитаних дітей повідомили, що постраждали від сексуального насильства і експлуатації за останні 6 місяців.
Про ризик заразитися СНІДом знає лише 9% дітей вулиці. Такі дані оприлюднили соціологи. Наступні цифри шокують іще більше: більша частина підлітків - 7 з 10-ти - назалежно від статі починають надавати сексуальні послуги з 14-ти років. Інтим без почуттів і без презервативів - це звичні будні бездоглядних дітей. Громадські діячі б'ють на сполох і закликають владу активніше працювати з вуличною молоддю. Саме вона - в епіцентрі епідемії ВІЛ-СНІДу. «Сухарі з водою, аби милий з тобою». Це зараз сімнадцятирічні підлітки такої думки.
Не словами, а справами таким підліткам треба допомагати. Замість буклетів - презервативи. Разом із листівками про шкоду наркотиків - шприци. Адже соціологічні дослідження показали: 15% дітей вулиць коляться, і нерідко спільною голкою.
Кожна друга дівчина-підліток з вулиці лягає у ліжко за гроші. Серед юнаків кожен десятий мав секс із чоловіками за винагороду. Всі ці дані чиновники врахували, коли формували національну програму боротьби з епідемією ВІЛ/СНІДу на 2009-2013 роки.
Володимир Жовтяк, ВБО "Всеукраїнська мережа людей, які живуть із ВІЛ/СНІД": "Программа хорошая есть. А вот финансирование этой программы составляет ориентировочно 15-20% от минимальной необходимой потребности".
Тетяна Кондратюк, заступник міністра з питань сім'ї, молоді та спорту України: "По бюджету, якщо ми беремо відносно 2008 року, то безумовно він скоротився. Ми знаємо, що працюють і соцслужби, в яких є і заміна шприців, і робота психологів".
Програму мінімум виконано, - звітують посадовці. Обіцяють, оприлюднена статистика їм знадобиться, коли з'являться додаткові кошти. Соціологи ж менш оптимістичні. Кажуть, на той час без втручання влади статистика може змінитися. І не на краще.
За даними досліджень ЮНІСЕФ у рамках проекту "Діти вулиці", у більшості безпритульних є сім'ї і вони пішли з дому через батьків. Кожна третя дитина, що опинилася на вулиці, постраждала від жорстокого ставлення до неї в сім'ї. Третина дітей вдома недоїдали. Кожен другий з вуличних дітей вживає алкоголь або наркотики. Серед дітей вулиці 20 % - неписьменні, а решта - з рівнем знань, що не відповідає вікові дитини.