Підкреслюю, що найбільш широке поняття управління вироблене кібернетикою. Воно складається з таких основних характеристик (за В.М.Глушковим та В.Г. Афанасьєвим):
- Управління притаманне самокерованим системам. Такими є системи, яким властиві процеси управління. Природні процеси неживої природи не мають здатності до управління. Процеси управління в них впроваджує людина. Властивості управління мають лише біологічні та соціальні системи. Система - це складний динамічний організм, який існує як реальний зв'язок, дійсна функціональна структура незалежна від нашої свідомості.
- Управління, його процес - є впорядкуванням системи. Цей процес є антиподом процесам дезорганізації ,що уможливлює стабілізувати систему, зберегти її якісну визначеність, підтримати динамічну взаємодію з середовищем, забезпечити розвиток системи та досягнення певного ефекту. Завдання управління полягає в тому, щоб якомога доцільніше реагувати на безперервні зміни внутрішнього і зовнішнього середовища, що своєчасно забезпечується перебудовою структури системи у відповідності з притаманними їй закономірностями і тенденціями. Це й є у найбільш загальному вигляді управління. Воно ще й здійснюється за допомогою механізмів, які розташовані в самій системі, тому й управління виступає тут як самоуправління, що створює в ний дві підсистеми: керуючу і керовану.
- Управління здійснюється на основі системного принципу зворотного зв’язку. Успішним управління є лише тоді, коли керуюча система буде одержувати інформацію про ефект, досягнутий дією суб’єкту управління, про досягнення (або недосягнення) мети, яку він поставив. Невідповідність фактичного стану системи заданому і є тим корегуючим сигналом, який викликає перебудову системи для того, щоб вона функціонувала у заданому режимі.
- Управлінню притаманна певна цілеспрямованість, яка пов’язана з принципом зворотного зв’язку. Зворотні зв’язки є засобом доцільного функціонування системи, забезпечення досягнення мети, що перед нею поставлена. Причому ставити мету і домагатися її реалізації здатна лише людина.
- Зворотній зв’язок - це інформаційне забезпечення управлінського процесу, що в соціальному варіанті є необхідною умовою ефективності управлінських рішень, оскільки не маючи інформації про ефект, досягнутий попереднім рішенням, управлінець може підсилити його неспроможність або неправильність, що може руйнівно відобразитися в об’єкті або бути просто неекономним у разі простого його повторення.
- Управління здійснюється у вигляді функціонування самокерованих систем за замкненим циклом у зв’язку з присутністю в ній прямих (від керуючої підсистеми до керованої )і зворотних (від керованої до керуючої) зв’язків. У .результаті керуюча підсистема завжди перебуває в курсі дій не тільки компонентів системи, а й ефективності цих дій, що є об’єктивною потребою їхнього відповідного корегування і збереження в такий спосіб динамічної рівноваги системи, її оптимального функціонування. Саме оптимальне функціонування є, зрештою, кінцевою метою управління, вираженою в найбільш загальній формі, тобто одержання якомога більшого корисного ефекту за найменших зусиль і витрат. Здійснюється ця мета за допомогою вибору з певної кількості можливих рішень того, яке ми називаємо оптимальним.
Звертаю увагу курсантів на те, що треба розрізняти поняття “оптимальне рішення” в математиці, економіці або соціології. Якщо в математиці оптимальним може бути й екстремальне рішення, то щодо соціальних об’єктів не можна сподіватися лише на досягнення максимального або мінімального значення рішень, а треба виходити з розрахунку можливих соціальних наслідків цих рішень. Це тим більш правильного в соціальному не існує мінімальний і максимальний результат: він у кожному разі - певний рівень розвитку, на який треба орієнтуватися в процесі підготовки й прийняття управлінських рішень, як доцільний варіант розв'язання тих чи інших соціальних проблем.
- Цілісність і якісна визначеність самокерованої системи залежить від жару внутрішнього і зовнішнього тиску на неї. Цей жар не повинен її руйнувати, але має бути достатнім для проходження процесу самоуправління. Цю достатність створює інформація, яка несе в собі те, ще пізнане людиною, і те, що людина ще не знає. Інформація в такому контексті є складовою процесу управління, яка покликана системою впорядкувати її на основі безперервної циркуляції інформації як між системою і зовнішнім середовищем, так і між елементами системи. Саме інформація детермінує взаємодію елементів системи, на основі якої зберігається її сталість, цілісність.
- Але для того, щоб управління користувалося системною інформацією, вона повинна мати форму фізичних сигналів, які несуть у собі інформацію, що має управлінський зміст, “управлінську енергію” спроможну викликати системне реагування командного порядку. Тому дуже важливо, щоб ця інформація не викривлювалася, тобто не набирала негативного для системи змісту. Це тим більш необхідного система реагує не на будь-який сигнал, а тільки на той, який відповідає її природі, потрібній їй у певному часі і в певних умовах. У неживій природі таких сигналів не існує.
Підкреслюю, що багато уваги інформації приділяє кібернетика .Для неї інформація - одне з центральних понять. Кібернетика пізнає зміст інформації через її формально-логічну, структурну будову і дає в такий спосіб її статистично-змістовну характеристику, що з необхідністю призводить до виходу її на свідому діяльність людей.
Звертаю увагу на те, що кібернетичне бачення управління дає можливість використати йогодля створення соціального варіанту управління - це будь-яка зміна етану об’єкта, системи або процесу, яка веде до досягнення висунутої мети, що з необхідністю викликає процес приведення суб'єктивної діяльності людей у відповідність з об’єктивною їх природою і потенціалом, розкриваючи певні внутрішні і зовнішні можливості для постійного досить ефективного його використання в інтересах людей.
Соціальне управління - цілеспрямований вплив на соціальну систему з метою приведення спрямованості і темпу її розвитку згідно з діями об’єктивних суспільних законів.
Підкреслюю, що суспільство є самокерованою системою, оскільки є цілісним, сукупним органічно взаємозв'язаним “набором” елементів (явищ, процесів), що є джерелом її динамізму .Останнє визначає її управлінську незалежність від будь-яких зовнішніх сил, які у зв’язку з обмеженістю нашого пізнання іноді уявляються як вирішальне впливові. Більше того, суспільство як система має свої об'єктивні механізми самоуправління, що дає йому можливість визначати свою якісну специфіку, нормально функціонувати, розвиватися ,забезпечувати цей розвиток на основі певної об’єктивної мети яка може знаходити у суспільній свідомості той чи інший прояв.
Самокерованими системами (підсистемами) є кожний народ, який має свою певну соціальну організацію (економічну, політичну, соціальну, духовну), яка ґрунтується на кооперації праці, необхідності спілкуватися в процесі життєдіяльності, обмінюватися продуктами матеріального і духовного виробництва. Тому й управління притаманне будь-якому суспільству, всім його сторонам, оскільки в усіх роботах, в яких співпрацюють люди, загальний зв’язок і єдність процесу цього співробітництва з необхідністю представлений єдиною керуючою волею, яка формується у певний набір функцій, що мають відношення не до часткових робіт, індивідуальної діяльності кожного працівника, а до всього процесу до всієї діяльності “майстерні”.
Звертаю увагу курсантів на те що особливістю управління суспільством є те, що в ньому існують два типи, два об’єктивні механізми керуючого впливу на власний розвиток: стихійний і свідомий. Це означає, що суспільство спроможне ставити перед собою певну мету і реалізувати її за допомогою управління. На цій основі виникають такі два ,властивих лише суспільству, явища як суб’єкт і об’єкт управління, які вплітаються в обидва типи управління - стихійний і свідомий.
Але в разі стихійного управління впорядковуючий вплив управління на систему є серединним результатом взаємодії різних сил, зокрема випадкових явищ, фактів. Ця взаємодія зовні виглядає як некероване явище, люди тільки пристосовуються до нього і складається враження, що це стихія, якою неможливо молодіти, і тому такий етан суспільного організму не має відомих людству управлінських інститутів. Класичним прикладом тут є ринкові відносини, що свідчать про обмеженість стихійних факторів, які є такими лише на певному етапі розвитку цивілізації. Але вони все ж існують, і знання можливостей їхнього впливу на суспільну систему входить у структуру знань керуючого.
Поряд з стихійним управлінням існує основний його тип (стосовно суспільства) - свідоме управління. Воно пов’язане з цілеспрямованою діяльністю людей. Свідоме управління має свою історичну еволюцію: від управління за допомогою емпіричних безпосереднім досвідом отриманих знань, що і передаються від покоління до покоління, до наукового осмислення суспільних процесів і створення науки управління суспільством, усіма сферами його життя. При свідомому управлінні існують відповідні управлінські інституції, система органів і організацій, яка здійснює управлінський вплив на суспільство, окремі його об’єкти з метою реалізації їхніх потреб і робить цей вплив з різним ступенем ефективності і відповідності цим потребам.
В управлінні суспільством існують об’єктивні і суб’єктивні умови. Об’єктивні умови у розвитку суспільства взагалі - це сукупність реально існуючих явищ і процесів, що не залежать від волі і свідомості людей. Ці умови визначають зрештою цілі, наміри людей і є певною керуючою силою як закони власного функціонування і розвитку.
Однак в управлінні об'єктивні умови конкретизуються у врахуванні якматеріального, матеріальної, виробничої діяльності людей, так і їхнього соціально-політичного життя і певних факторів духовного порядку. До них слід ще й додати “розрахунок” середовища, в якому функціонує певний об’єкт у правління, причому не тільки соціального, а й природного, з метою пристосування його до інтересів об’єкту.