Згідно ст. 32. цього закону за дітьми-сиротами та дітьми, позбавленими батьківського піклування, зберігається право на житло, в якому вони проживали з батьками, рідними тощо до влаштування у відповідні заклади. Місцеві державні адміністрації, органи місцевого самоврядування (за місцем проживання дітей до їх влаштування у відповідні заклади) несуть відповідальність за збереження зазначеного житла і повернення його дітям-сиротам та дітям, позбавленим батьківського піклування, після завершення їх перебування у відповідному закладі для таких дітей, дитячому будинку сімейного типу, прийомній сім'ї.
Історично визначеною формою влаштування дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування на виховання у сім’ю є встановлення над ними опіки (піклування). Ця процедура передбачає виховання таких дітей, а також захист їхніх особистих і майнових прав та інтересів. Опіка встановлюється над дітьми, які не досягли 14 років, а піклування – над дітьми віком від 14 до 18 років. Опікуни, як правило, вибираються із осіб, які є близькими для підопічного, що передбачає перш за все збереження між дитиною і опікуном родинних зв’язків (ст. 243) [3].
Загальні положення про опіку та піклування викладені в Цивільному кодексі України, а спеціальні положення щодо опіки та піклування над дітьми визначені у Сімейному кодексі України та Законі України «Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування»[22, с. 462; 23, с. 156]. Постановою Кабінету Міністрів України від 24 вересня 2008 року № 866 «Питання діяльності органів опіки та піклування, пов’язаної із захистом прав дітей» передбачені вимоги до особи опікуна(піклувальника), передбачений порядок встановлення опіки та піклування над дітьми.Особи, які усиновляють або беруть під опіку (піклування) дитину-сироту чи дитину, позбавлену батьківського піклування прирівнюються у правах на грошову допомогу до кровних батьків. На дітей, які перебувають під опікою чи піклуванням, призначається державна допомога в тому випадку, коли розмір одержуваних на цих дітей аліментів, пенсій і допомоги в сумі на місяць не перевищує двократного розміру мінімальної заробітної плати. Можливе також призначення тимчасової допомоги на дітей, якщо біологічні батьки ухиляються від сплати аліментів, призначених на утримання дитини за рішенням суду при позбавленні їх батьківських прав, а також у тих випадках, коли стягнення аліментів неможливе [18].
Одним із найважливіших завдань існування інтернатних закладів для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування є підготовка до самостійного життя у суспільстві, до входження в соціум різного рівня, оскільки готовність до шлюбу, вибору професії, організації побуту, дозвілля, спілкування є визначальною для організації оптимального дорослого життя. Однак сьогоднішні випускники інтернатних закладів для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, визнають, що більшість із них не підготовлена до сучасних умов життя. Особливо ускладнює їх життя певна відсутність досвіду у практичному вирішенні власних потреб: невміння відстоювати свої особисті та майнові права, незнання законів та застосування їх у житті тощо.
Прийомна сім’я –сім’я, або особа, яка добровільно взяла з установ для дітей – сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, від 1 до 4 дітей на виховання і загальне проживання.
Функціонування прийомних сімей регулюється Положенням про прийомну сім’ю, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 26 квітня 2002 р. № 564 (від 6 лютого 2006 р. «Про внесення змін до постанов Кабінету Міністрів України від 26 квітня 2002 р. № 564 і від 26 квітня 2002 р. № 565») [13].
Дитячий будинок сімейного типу –це окрема сім’я, що створюється за бажанням родини або окремої особи, яка не перебуває в шлюбі, і бере на виховання і загальне проживання не менше 5 дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування. Функціонування таких сімей здійснюється відповідно до Положення про дитячий будинок сімейного типу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України (від 6 лютого 2006 р. «Про внесення змін до постанов Кабінету Міністрів України від 26 квітня 2002 р. № 564 і від 26 квітня 2002 р. № 565») [12].
Таким чином, основними нормативними актами, що регулюють питання соціального захисту дітей-сиріт і дітей, які залишились без батьківського піклування є: Конституція України, Сімейний Кодекс України, Закони України «Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування». Безперечно, ці документи значно допомагають регулювати підтримку і захист знедолених дітей. Проте у сучасних умовах конче потрібен подальший розвиток нових форм влаштування дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування. Тому особлива увага нині приділяється розвитку сімейних форм опіки та подальшому впровадженню інституту прийомної сім’ї.
РОЗДІЛ 2
СКЛАДОВІ ПРОЦЕСУ РЕАЛІЗАЦІЇ СОЦІАЛЬНОГО ЗАХИСТУ ДІТЕЙ-СИРІТ ТА ДІТЕЙ, ПОЗБАВЛЕНИХ БАТЬКІВСЬКОГО ПІКЛУВАННЯ
2.1 Система органів соціального захисту дітей та дітей, позбавлених батьківського піклування
В Україні існує розгалужена мережа державних органів, на яких покладено обов’язок піклуватися про дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, зокрема служби у справах дітей, органи опіки та піклування, органи освіти та науки, управління (відділи) у справах молоді та спорту, центри соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді та інші.
Центральним органом виконавчої влади, який координує питання соціального захисту дітей, позбавлених батьківського піклування в Україні є Державний департамент з усиновлення та захисту прав дитини, що діє при Міністерстві України у справах сім’ї, молоді та спорту. Цей орган влади визначає діяльність органів і служб у справах дітей щодо соціального захисту дітей-сирті та дітей, позбавлених батьківського піклування, які в свою чергу координують діяльність місцевих органів влади [15].