На основі цього, Смелзер так визначає суть економічної соціології: “Економічна соціологія являє собою застосування змінних і пояснюючих моделей соціології до дослідження комплексу різноманітних видів діяльності, які стосуються виробництва, розподілу, обміну і споживання обмежених матеріальних ресурсів”. (4, ст. 101). Концепція Н.Смелзера стала основою для формування і подальшого розвитку економічної соціології.
У колишньому Радянському Союзі економічна соціологія практично не розвивалася. Перші праці в даній галузі з'являються лише наприкінці 80-х років. Найбільш вагомими в цьому напрямку є праці відомих російських соціологів Т.Заславської і Р.Ривкіної. Економічна соціологія виникає на стику соціології і економіки.
Для кожного суспільства характерна соціоекономічна двоєдиність, яка виражає загальну суперечливість між економічними і соціальними факторами суспільного прогресу. Економічні і соціальні явища в суспільстві тісно взаємопов'язані і взаємозалежні. Так, в основі суті економічних процесів завжди лежать певні соціальні регулятори. Наприклад, основою економічних відносин розподілу благ є регулюючий їх соціальний механізм: поведінка і взаємодія соціальних груп, від яких залежить характер розподілу.
В якості основних соціальних передумов розвитку економічної соціології можна виділити:
- все більш зростаючу роль суб'єктивного фактора в соціально-економічному розвитку. Наукові уявлення про роль людей у розвитку економіки змінюються. Людина розглядається як суб'єкт економіки з власними цілями, потребами, інтересами, а не як пасивний об'єкт зовнішнього управління;
- необхідність підвищення ефективності управління трудовою поведінкою;
- зміну соціальних якостей населення і нові вимоги до управління трудовою поведінкою (підвищення рівня культури, освіти, інформованості).
Об'єктом соціології економіки є взаємодія соціального і економічного. Особливістю цього об'єкта є те, що розглядаються не окремо взяті процеси, що відбуваються в сфері економіки чи соціальні процеси, не взаємозв'язки між ними, а ті механізми, які породжують і регулюють ці взаємозв'язки.
Оскільки соціологія економіки розглядає взаємодію соціального і економічного, потрібно дати їм визначення.
Економічна сфера - це підсистема суспільства, яка займається виробництвом, розподілом, обміном і споживанням матеріальних благ і послуг, необхідних для життєдіяльності людей. Економіка є одним з найважливіших соціальних інститутів. Вона активно взаємодіє з іншими сферами суспільства: політикою, культурою, сферою освіти. Взаємодія відбувається через зв'язок функцій, які вони виконують, через взаємозалежність їх інститутів, через взаємодію організацій.
Соціальне не є окремою сферою суспільства. Соціальні відносини вирізняють за суб'єктом впливу, а не об'єктом, соціальні інститути діють у всіх сферах суспільного життя. Більшість соціологів розглядають соціальну структуру суспільства через призму соціальної диференціації, тобто через відносини нерівності (чи рівності) різних соціальних груп. В цьому аспекті саме економіка є вирішальним фактором того положення, яке займають дані групи в суспільстві. Тобто економічні відносини суспільства мають значний вплив на його соціальну структуру і активність соціальних груп.
З іншого боку, соціальні процеси чинять значний зворотній вплив на стан і розвиток економіки в суспільстві. Інакше кажучи, економіку можна розглядати як певний соціальний процес.
Економічна соціологія розглядає структуру, характер впливу, роль людського фактора в сфері економіки. Конкретніше - взаємодію соціально-економічних груп в процесі їх діяльності і поведінки. Тобто, предметом розгляду є економіка як соціальний процес та його суть зміни характеру функціонування економіки під впливом взаємодії різних соціальних груп.
Щоб вияснити, яким чином відбувається вплив людського чинника на розвиток економіки і її зворотній вплив на активність соціальних груп, відомі російські соціологи Т.Заславська і Р.Ривкіна вводять поняття соціального механізму розвитку економіки. Під соціальним механізмом розвитку економіки розуміється стійка система економічної поведінки соціальних груп і взаємодія цих груп між собою та з державою з приводу виробництва, розподілу, обміну і споживання матеріальних благ та послуг.
Перший блок — система управління економікою - відображає соціальні інститути, пов'язані з управлінням. Вся організаційна структура управління економікою функціонує в системі економічних відносин в межах певного господарчого механізму. Господарчий механізм є інструментом управління поведінкою соціальних суб'єктів. В загальному розумінні - це економічна сфера суспільства.
Другий блок - соціальна структура суспільства.
Третій блок - результат соціально-економічного розвитку суспільства — об'єднує як показники розвитку економіки, так і соціальні якості населення. Соціальні результати розвитку економіки мають надзвичайно важливе значення для суспільства.
Четвертий блок — центральний — відображає соціальну активність соціальних груп.
П'ятий блок — культура суспільства — відображає цінності, норми які визначають потреби і інтереси соціальних груп. Отже соціальний механізм розвитку економіки є складною взаємодією системи взаємопов'язаних факторів.
Практична значимість економічної соціології найкраще виявляється через ті функції, які виконує в суспільстві дана галузь соціології.
В галузі економіки функціями економічної соціології є аналіз:
- соціальних резервів і ресурсів, які дозволяють виконувати економічні
завдання чи вирішувати економічні проблеми;
- соціальних принципів, грунтуючись на яких, економічна система буде
максимально ефективною і суспільно прийнятною;
- соціальних обмежень, які роблять економічну систему нестабільною і
конфліктною.
Соціальні функції економічної соціології полягають в тому, що нею здійснюється:
- вивчення і аналіз можливостей і умов соціального й психологічного
комфорту людини в даній економічній системі відносин;
- вироблення рекомендацій по адаптації особистості як суб'єкта економічної діяльності.
В зв'язку з цим, перед економічною соціологією стоїть ряд важливих завдань. На нашу думку, ці завдання найбільш повно розглянуті в фундаментальній для економічної соціології роботі Т.Заславської і Р.Ривкіної «Социология зкономичекой жизни».
Можна виділити теоретико-методологічні, емпіричні і прикладні завдання економічної соціології.
Розглянемо ще один із різновидів соціальних інститутів - інститут політики. Політика - це своєрідна сфера відносин між соціальними групами та спільнотами, яка пов'язана з їх боротьбою за владу, з визначенням форм, завдань, змісту діяльності держави. М.Вебер визначає політику як «прагнення до участі у владі або здійснення впливу на розподіл влади, чи то між державами, чи всередині держави, між групами людей, котрі її складають. За словами Р.Арона, політика - це боротьба за владу та пов'язані з нею переваги».
М.Вебер вважав, що держава - це відносини панування людей над людьми, що спираються як на засіб на легітимне (визначене тими, ким керують) насильство. Він виділяє три типи легітимного панування, що характеризують мотиви підкорення. Перший тип - легальне легітимне панування -передбачає правову державу, де всі підпорядковані закону. Будь-яка влада, що видає та забезпечує виконання законів, - легальна. Разом з тим, вона може бути нелегітимною, тобто не визнаватися населенням. Другий тип - традиційне легітимне панування ґрунтується на вірі у непорушність, священність давніх порядків і звичаїв. Традиційне панування характерне для монархічної форми правління. Третій тип - харизматичне панування - передбачає особисту відданість керівникові, вождю, пов'язану з вірою й чого особливі якості, його священний дар (харизму). Існують й інші типи легітимності, зокрема, ідеологічні (класова, націоналістична), ін., пов'язані із виправданням влади, тієї чи іншої ідеології.
Політика, як і всі інші сфери соціального життя, має свою специфічну структуру. До неї входять такі складові як політична свідомість, політичні організації та політичні відносини.
Політична організація - це сукупність усіх державних і недержавних закладів і організацій, які реалізують політичну владу, беруть участь у регулюванні взаємовідносин між соціальними групами. До неї входять органи державної влади і державного управління, заклади, організації, які ставлять політичні цілі. Це — політичні партії, громадські організації, а також такі неформалізовані інституційні форми, як мітинги, демонстрації і т.д.
Політична свідомість - це почуття, настрої, погляди, уявлення, інтереси, ідеї, ідеали, цінності, переконання, пов'язані зі ставленням соціальних груп до політичної влади, шляхів і засобів її завоювання та утримання.
Політичні відносини - це стійкі політичні зв'язки і взаємодії, які утворюються у зв'язку з функціонуванням політичної влади. Це стосунки політичних діячів, керівників і маси, еліти та електорату (виборців), еліти і контреліти, лідерів і груп підтримки і т.д.