Соціально-політичні проблеми у творчій спадщині Петра Могили (стр. 3 из 3)

Петро Могила реформував і діяльність друкарні Києво-Печерського монастиря. З друкарні виходять книги, необхідні для літургійної служби та проповідей. Це "Служебник" (1629 p.), "Тріодь цвітна" (1631р.), "Євангеліє учительне" (1637 p.). У передмовах-присвятах до лаврських видань, написаних Петром Могилою, проповідується ідеал високого пастирського служіння. У передмові до "Євангелія учительного", перекладеного книжною українською мовою того часу, йдеться про "перевагу священицького стану над станом цесарським та королівським, яким влада від Бога дана над маєтностями, ґрунтами і над тілом людським". А священики володіють душею людською, яка "зацнійша єсть за тіло". Вони мусять бути прикладом для свої пастви, відзначатися високими моральними чеснотами, доброю освітою, знанням Закону Божого та переказів церковних:

Служіння вимагає від священика постійної духовної праці, бо "хто пасе отару, не має спати", — писав Петро Могила у передмові до "Требника". Коло видань розширилося завдяки запровадженню від 1633 р. друкування польською та латинською мовами. Першими польськомовними та латиномовними виданнями стали панегірики, піднесені Петру Могилі від імені студентів колегіуму та лаврських типографів. Польською мовою було здійснено видання "Патерикона" (1637 р.) Сильвестра Косова, що містив виклад житій печерських угодників та "Тератургеми, альбо чуда" (1638 р.) Афанасія Кальнофойського з описом чуд, які відбувалися в Києво-Печерському монастирі. Виданням цих книг, адресованих в першу чергу католикам, переслідувалася мета показати, що православна церква має такі ж форми церковного життя, як і католицька. Наявність власних святих, святість яких підтверджено чудами, є ознакою святості та істинності церкви. Петро Могила власноручно записав чуда зцілення святими миррою і водою, молитвами і поклоніннями іконі Божої матері в Києво-Печерському монастирі та перекази про чуда, що мали місце в Галичині, на Волині, в Молдавії. Його записи цікаві також побутовими деталями, тонкими психологічними спостереженнями стану вірянина:

Митрополит надавав великого значення піднесенню авторитету чернецтва, яке визначав як "християнського життя досконалість", що має ґрунтуватися на любові до Бога. Взагалі принцип любові у Петра Могили, за визначенням відомої дослідниці його спадщини В.М. Нічик, "є засадовим щодо всієї системи філософсько-теологічних роздумів". Він поділяє любов до Бога на світську й духовну, які не можуть стати єдиним цілим, оскільки "ніхто не може двом панам слугувати". Так писав Петро Могила у своїх замітках про високе призначення чернечого життя. Служіння Богу вимагає самозречення, означає відмову від "марностей світу сього"; чернець набуде досконалості в духовній праці, в молитвах. Петро Могила проповідував принципи діяльного чернечого життя, прикладом якого були його сподвижники та однодумці.

На засадах любові до Бога і ближнього, милосердя, терпіння побудована проповідь Петра Могили "Крест Христа Спасителя", виголошена в день христопоклонної неділі й видана у 1632 р. У тлумаченні євангельської сентенції "хто хоче йти за мною, нехай візьме хрест свій і йде за мною" акцентується увага на індивідуальності кожної людини, яка має нести свій хрест з любов'ю до Бога та терпінням і водночас наголошується на свободі вибору. Спаситель нікого не змушував силою слідувати йому — "хто не хоче, той хай не йде". На противагу кальвінському вченню, за яким добро й спасіння, або ж зло й падіння, наперед визначені, Петро Могила пише: "Божий промисел для багатьох є причиною піднесення, але нікому не є причиною падіння". Спасіння людини залежить від самозречення, відмови від багатства, почестей та слави, готовності "життя своє віддати заради Христа і віри святої". Він закликав співвітчизників творити добрі справи, не шкодувати маєтностей на оздобу церков, шкіл, підтримувати своїх духовних служителів, сиріт, убогих. Звертаючись до популярної в українській словесності теми швидкоплинності і марності "світу цього" Петро Могила пише: "смерть, як злодій, приходить без вісті і все те багатство залишається". Своїм життям та діяльністю Петро Могила утверджував ці принципи високого духовного служіння. У передмовах і присвятах до лаврських видань, написаних як Петром Могилою, так і його сподвижниками, присутні роздуми про співвідношення світської та духовної влади, поява їх обумовлювалася пошуками ідеального покровителя руського народу. За зразок служили візантійські пам'ятки, в яких простежується ідея сильної авторитарної влади в поєднанні з християнськими чеснотами, відповідальністю за своїх підданих, високими моральними якостями правителя. Невипадково лаврським гуртком за участі Петра Могили було здійснено переклад з грецької візантійського твору VІ ст. "Настанови диякона Агапіта цезарю Юстиніану"( видана лаврською друкарнею в 1628 році). У ній змальовано образ ідеального володаря, яким може бути або "філософ на троні, або король, що філософствує"; водночас підкреслено моральне право архієреїв наставляти володарів. Цікаво, що інша подібна пам'ятка візантійської літератури X ст. "Настанова цезаря Василія сину своєму Леву", епіграфом до якої взята та сама сентенція про "філософа на троні чи короля, що філософствує", була перекладена й видана Дем'яном Наливайком у збірнику "Лікарство на оспалий умисел чоловчий" (Острог, 1607 p.). Її адресовано безпосередньо князю Костянтину Острозькому як головному репрезентанту руського народу в Речі Посполитій, "некоронованому володарю Руси". Примірник цієї книги містився в бібліотеці Петра Могили з його власноручним написом (нині зберігається у відділі стародрукованої та рідкісної книги Національної бібліотеки ім. В.І. Вернадського НАН України).

Використання Петром Могилою у своїх реформах надбань католицької догматики та церковної практики не робило його ані католиком, ані уніатом, але наближувало українську православну церкву до усвідомлення необхідності примирення з уніатською церквою — "Руси з Руссю", як писали сучасники. Екуменічна ідея Петра Могили була значно ширшою за ту, яку пропонував православній церкві римський престол, втілюючи її в унії.

В трактаті "Думка одного польського шляхтича грецької віри", авторами якого вважають А. Кисіля і П. Могилу, накреслено можливий шлях єднання православних та уніатів на основі утворення незалежного Київського патріархату, оскільки основною перешкодою до порозуміння між православними та уніатами є не догматичні розходження, а визнання уніатами примату Папи Римського.

ВИСНОВОК

Отже, Петро Могила був автором або ж соавтором таких важливих для церкви творів, як "Сповідання православної віри", Катехізис ("Собраніє короткой науки о артикулах віри"), "Требник", "Літос", "Служебник", "Тріодь цвітна", "Думка одного польського шляхтича грецької віри", "Євангеліє учительне", проповідь "Крест Христа Спасителя", переклад "Настанови диякона Агапіта цезарю Юстиніану".

Петро Могила консолідував українську православну церкву, зміцнив авторитет духовенства та чернецтва, забезпечив розвиток шкільної освіти, книгодрукування. Його діяльність безпосередньо вплинула на формування національної свідомості українського народу. Тому він зробив важливий внесок у протосоціологічну науку.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Артемова Л.В. Історія педагогіки України: Підручник. – К.: Либідь, 2006. – 424 с.

2. Мосіяшенко В.А., Курок О.І., Задорожна Л.В. Історія педагогіки України в особах: Навчальний посібник. – Суми: ВТД "Університетська книга", 2005. – 266 с.

3. Соціологія: Підручник / За редакцією В.М. Пічі. – Львів: "Новий Світ – 2000", 2004. – 277 с.

4. Хроніка – 2000 / За ред. Ю. Буряка. – Київ: Фонд сприяння розвитку мистецтв, 2004. – 728 с.

5. Юрій М.Ф. Соціологія. – К.: Дакор, 2005. – 552 с.

6. Дзюба О. Петро Могила: церковний і освітній реформатор // Світогляд. – 2007. – №4. – С.12-20.