Міністерство освіти і науки України
Дніпродзержинський Державний Технічний Університет
Кафедра «Соціології»
КУРСОВА РОБОТА
На тему: Соціологічна концептуалізація освіти
Виконавець роботи:
Студент групи Сц-06
Антоненко Н.О.
Науковий керівник:
Доцент к. с. н. Мачуліна І.І.
Дніпродзержинськ 2010
План
Вступ
Розділ 1. Погляди на освіту в теоретичних концепціях
Розділ 2. Соціологічні методи дослідження сфери освіти
Розділ 3. Функції освіти
Розділ 4. Нові парадигми освіти
Висновки
Список літератури
Вступ
Актуальність теми полягає в тому, щоосвіта — це дисципліна, яка вивчає переважно методи навчання і вивчення в школах або подібних закладах у протилежність різним неформальним засобам соціалізації (наприклад, між батьками і їх дітьми). Тому освіту можна розуміти як передачу накопичених суспільством знань молодому поколінню для розвитку в нього пізнавальних можливостей, а також набуття умінь і навичок для практичного застосування загальноосвітніх і професійних знань.
Освіта призначена, щоб дати йому початкові знання культури, формуючи поведінку у дорослому житті і допомагаючи у виборі можливої ролі в суспільстві. Оскільки суспільство має властивість ускладнюватися, навчання стає усе більш академічним, освітній досвід все менше стосується повсякденного життя через сильне абстрагування практичного боку та розглядання речей поза контекстом.
Застосовувати термін до примітивних культур можна тільки в сенсі інкульруризації, процесу передачі культурних засобів. Примітивна людина, чиєю культурою є тотальність її світу, має відносно фіксовану схильність до культурної безперервності та відсутності відчуття часу. Модель життя відносно статична, і знання передаються від покоління до покоління із незначними відмінностями. Тому знання про освіту доісторичних культур можна здобути тільки на основі примітивних культур, що вижили.
Мета дослідження курсової роботи полягає у аналізі теоретико-методологічних підходів до сутності освіти.
Задачі дослідження:
1. проаналізувати сутність поняття «освіта»;
2. проаналізувати методологічні підходи до розуміння освіти;
3. розглянути функції освіти;
4. проаналізувати сутність процесу реформування освіти.
Об'єкт дослідження – освіта як соціальний феномен.
Предмет дослідження – вивчення теоретико-методологічних підходів до сутності освіти.
Ступінь розробленості проблеми. Характеристики концептуалізації освіти в сучасному суспільстві висвітлюються в соціологічній науці досить широко. Вагомий внесок в розробку цих проблем внесли такі вчені, як Г. Спенсер (Великобританія), О. Конт, Є. Дюркгейм, А. Турен (Франція), М. Вебер, К Мангейм (Німеччина), Л. Уорд, Дж. Дьюи (США), Т. Парсонс, М. Х. Титми (Єстония), Р. Будон, Ф. Кумбсом, Н. Смелзер, із вітчизняних такі вчені, як В.І. Астахова, Е. А.Якуба (Україна), Р. Г. Гурова (Москва), В. А. Ядова, Ф. Р. Філіппов.
Розділ 1. Погляди на освіту в теоретичних концепціях
Джерела соціології освіти сходять до виникнення соціології як "позитивної науки". Передумови зародження цієї галузі соціології пов'язані з ім'ям О. Конта (1798-1857).
Досліджуючи суспільство свого часу, О. Конт дійшов висновку про виникнення нового типу суспільства - наукового й індустріального, характерним для якого стає науковий світогляд, що перемінив теологічне. Звідси випливає й шлях перетворення суспільства, що складає в навчанні позитивному мисленню як промислової еліти, так і пролетарів. Історія людства, згідно О. Конту, - це історія становлення позитивної думки й, крім того, історія навчання позитивному всього людства.
Уважаючи позитивні знання реальною перетворюючою силою в суспільстві, О. Конт бачив у системі освіти важливий соціальний механізм поширення цих знань, передачі й трансформації їх від покоління до покоління. Сполучаючи наукову діяльність із практичним викладанням, він почав спробу створити альтернативну державної форму навчання - "позитивістське суспільство", організоване на базі групи слухачів - робітників і студентів. Завданням цього суспільства було виховання й навчання народу в дусі позитивістського світогляду. [2, c. 24-28].
Надалі виникнення й розвиток соціології освіти зв'язують із іменами американських соціологів Л. Уорда (1841-1913), Дж. Дьюи (1859-1952), французького соціолога Э. Дюркгейма (1858-1917), і німецьких дослідників М. Вебера (1864-1920), і К. Мангейма (1893-1947).
Уважаючи освіту одним з важливих соціальних інститутів суспільства, Л. Уорд зв'язував з ним успіхи соціальних реформ, спрямованих на досягнення соціальної рівності. Від розвитку соціології, поширення соціологічних досліджень на всі сфери життєдіяльності людей, у тому числі й на сферу освіти, на думку вченого, залежить майбутнє процвітання людства.
Концептуальні погляди на освіту Дж. Дьюи викладені в його книзі "Школа й суспільство" (Чикаго, 1899), перекладеної на російську мову в 1922 році. Думаючи, що дійсне пізнання досягається лише природнонауковими методами, він уважав, що завданням освіти повинне бути навчання людей методам пізнання й перетворення навколишнього світу. Школа, на думку Дж. Дьюи, відбиває вимоги даного суспільства, однак у ній залишає слід і епоха минулого. (Ця думка наводить на міркування із приводу консерватизму системи утворення, проблем сприйнятливості цієї системи до інновацій, без яких школі неможливо готовити громадян суспільства "завтрашнього дня"). Школи майбутнього, у його розумінні, повинні бути органічно злиті із соціально-економічними потребами суспільства, диференційованими по класових ознаках: сугубо прагматичні - для народу, елітні - для правлячих класів.
Початок самостійної розробки теоретичних проблем у даній області поклав французький учений Э. Дюркгейм (його лекції й праці із цих питань неодноразово перевидавалися на Заході). Французький соціолог розглядав соціологічні проблеми освіти в тісній єдності з уихованням. Споконвічним, у його розумінні життя суспільства й суспільних інститутів освіти й виховання, виступає поняття соціального факту, на якому ґрунтується вся його соціологія. По визначенню Э. Дюркгейма, "соціальним фактом є будь-який устояний чи ні спосіб зробити індивіда сприйнятливим до зовнішнього примуса й, крім того, спосіб, загальний для даного соціального простору, що існує незалежно від своїх індивідуальних проявів". Із цього визначення треба, що виховання й освіта можуть бути досліджені як соціальні факти, тобто вони є предметом науки соціології й для їхнього дослідження під таким кутом зору необхідно використовувати соціологічні методи. Даючи оцінку значимості утворення для розвитку індивіда, Э. Дюркгейм доходить висновку про те, що й виховання, і освіта по своїй природі нерозривно пов'язані із соціалізацією індивідів, виступають її засобами. Оскільки в людині переважає природний егоїзм, то для приборкання нескінченних бажань і потреб необхідно в процесі освіти й виховання привчити його підкорятися дисципліні, що повинна мати характер влади, але одночасно бути обов'язком як необхідної, так і усвідомленої. Однак дисципліна не абсолютизируется як єдина мета соціалізації. Суспільства повинні сприяти становленню особистості. Тому сприяння розквіту особистості, формування в кожному індивіді почуття незалежності, здатності до рефлексії й вибору все більшою мірою визначає спрямованість освіти, виховання, соціалізації. [3, c. 234-241].
Виділення соціології освіти в спеціальну область досліджень у Німеччині зв'язують із діяльністю М. Вебера й К. Мангейма. У соціологічних поглядах на освіту М. Вебер виходить із розроблених їм теорією соціальної дії й економічної раціональності. При цьому соціальна дія повинне відповідати двом вимогам: бути, по-перше, суб'єктивно орієнтованим і, по-друге, орієнтованих на інші. Реалізація обох вимог безпосередньо пов'язана з рівнем розвитку свідомості індивіда, умінням грамотно й науково обґрунтовано мислити й пояснювати мир, поводження інших людей. Тим самим освіті "надається" обов'язковість участі в кожній соціальній дії. Завдяки освіті наука проникає у виробництво, керування, у побут людей, що, на думку М. Вебера, свідчить про універсальну раціоналізацію суспільства. Роль системи освіти, науки для забезпечення "интеллектуалистической" раціоналізації М. Вебер бачить не тільки в розширенні знань про життєві умови, у яких доводиться існувати, але й у принциповій необмеженості можливостей пізнати все це. Корисність знань, освіти для практичного й особистого життя людини складається, на його думку, у розробці "техніки оволодінню життям" - як зовнішніми речами, так і вчинками людей; розробці методів мислення, "робітників інструментів" і виробленню навичок обігу з ними; виробленню ясності співвіднесення цілей і засобів соціальних дій; розуміння й уточненні "кінцевого змісту власної діяльності". В остаточному підсумку освіти, наука покликані служити справі самосвідомості й пізнання фактичних зв'язків між фактами, явищами й процесами соціального життя.
Інший німецький соціолог - К. Мангейм займався проблемами теорії пізнання, розробкою власної методології соціології пізнання. Він послідовно виступав проти идеологізації науки, освіти. Однієї з найважливіших соціальних функцій освіти вважав формування особливої соціальної групи - творчої інтелігенції, з якої зв'язував надії на подальшу демократизацію всіх сфер суспільства, у тому числі й освіти.
Дослідження соціальних функцій освіти, йогоекономічними й політичними процесами, соціологічний погляд на навчальні заклади, навчальний процес, соціальні відносини в процесі освіти, необхідність розвитку інших напрямків послужили поштовхом для подальших досліджень як у західної, так і у вітчизняній соціології радянського періоду.