Російська мова - рідна мова росіян. Нею володіють більшість жителів Росії. Вона широко розповсюджена в країнах СНД. Знають її й у інших східноєвропейських державах, де вивчення російської мови декілька минулих десятиліть було обов'язковим. Це відкрило доступ до значного масиву оригінальної і перекладної літератури російською мовою і надавало можливість безпосереднього спілкування. Слід враховувати немалу російськомовну діаспору у всьому світі (наприклад, в Ізраїлі російською розмовляють 700 тис. чоловік).
Арабська мова — мова чималої групи арабських народів Сходу. Певною мірою вона відома і в інших ісламських (мусульманських) державах.
Зараз нікуди не подінешся без знання іноземної мови. Кожна людина знає, знання мови іншої країни і навіть декількох є просто необхідним. Іноземна мова потрібна всім: бізнесменам, учням, туристам, кожній людині вона не зашкодить. Володіння іноземною мовою є чинником успіху в майбутньому у кар’єрі. Особливо важливі знання англійської мови, так як на цій мові спілкується в тій чи іншій 70% мірі населення земної кулі.
В ЄС 60% учнів старших класів середніх шкіл вивчають дві або більше іноземних мов, третина вивчає одну іноземну мову, а 6% не вивчають жодної іноземної мови (дані 2008 року). Згідно з власними оцінками своїх лінгвістичних навичок у 2008 році, 28% населення ЄС віком від 25 до 64 років розмовляють двома або більше мовами, 36% володіють однією іноземною мовою, а 36% не володіють жодною іноземною мовою.
Найбільша частка учнів старших класів середньої школи, які вивчають дві або більше іноземних мов, припадає на Чеську Республіку, Люксембург, Нідерланди та Фінляндію (100% учнів старших класів шкіл), Словенію, Словаччину (обидві по 98%) та Естонію (97%).
Найбільша частка учнів, які вивчають одну іноземну мову, припадає на Грецію (92% в 2008 році), Італію (74%), Ірландію (73%), Іспанію (68%), Мальту (60%) та Угорщину (57%).
Більшість (51%) учнів старших класів середніх шкіл в Об’єднаному Королівстві не вивчають жодної іноземної мови.
Англійська мова – найпопулярніша іноземна мова для вивчення у старших класах, за винятком Люксембургу, де англійська, французька та німецька займають рівні позиції, а також Ірландії та Об’єднаного Королівства, де французька є найбільш розповсюдженою іноземною мовою. Загалом у двох третинах країн ЄС англійська мова – найбільш широко вживана іноземна мова. У 2008 році найбільша частка населення віком 25-64 років, які вважають, що володіють двома або більше мовами, мешкала в Словенії (72%), Словаччині та Фінляндії (68%), Литві (66%), Естонії (56%) та Латвії (55%). Об’єднане Королівство (65%), Кіпр (59%), Австрія (50%), Греція та Швеція (обоє 45%) мають найбільші частки тих, хто володіє одною іноземною мовою. Найбільша частка тих, хто не розмовляє жодною іноземною мовою, мешкає в Угорщині (75%), Португалії (51%), Іспанії (47%), Болгарії (44%) та Греції (43%). В 14 з 21 країн ЄС англійська мова найбільш розповсюджена серед населення віком від 25 до 64 років. Російська більше розповсюджена в Болгарії, країнах Балтії та Польщі.
Навчання іноземним мовам має бути пристосованим до можливості спілкування і використання будь-якої іноземної мови як робочого інструменту, який використовується на кожному кроці і без якого не може функціонувати будь-яке „виробництво" спілкування (комунікації у різних сферах людського буття). А вивчення іноземної мови, як відомо з давніх-давен, не лише збагачує кожну особистість, розширюючи її кругозір, а й підкреслює її індивідуальність та є передавачем інформації як про себе, так само і передавачем будь-якої різносторонньої інформації, проте вже за допомогою засобів іноземної мови. Тобто, існуючі у мовознавстві часткові функції мови — інформативна та референтна, тісно пов'язані з головними функціями мови — комунікативною та когнітивною.
Отже, одним з головних завдань процесу навчання іноземної мови є проникнення в культуру народу, якому належить ця мова, у систему його світосприйняття та символів. Оскільки мова - це витвір соціальний, і, як форма існування мисленнєвої діяльності людини охоплює всі сфери індивідуального та суспільного життя, то вона є результатом теоретичної й практичної діяльності як індивідуума, так і суспільства.
Аналіз сучасних підходів до проблеми вивчення іноземних мов у вищій школі, свідчіть, що існує тенденція до розв’язання таких основних протиріч: необхідності засвоєння певної кількості стереотипних мовних структур та розвитку творчих здібностей; потребою постійно отримувати інформацію від викладача, бути під його контролем, неможливістю обмежити цей контроль через специфіку самого предмета та необхідністю відпрацьовування у студента навичок самостійної роботи. А між тим розвиток самостійного творчого мислення та вміння самостійно працювати під час вивчення іноземних мов нерозривно пов’язані між собою.
Як відомо, мова – це матеріальна практично здійснювана дія, що народжується з розумової дії і сама такою стає. Під час навчання студент запам’ятовує певну кількість нових слів, фраз, що стають мовними стереотипами. До того ж студенти пов’язують ці мовні стереотипи з певною темою. Наприклад, “Сім’я”, “Зовнішність”, “Квартира”. При переході до іншої теми студенти мають труднощі з відтворюванням вже вивчених фраз та слів в наслідок створеного стереотипу, що ці слова і фрази належать до іншої теми. Так як на заняттях з іноземних мов, в основному, навчальна діяльність пов’язана із словом і роль вербального компоненту є головною, треба звернути увагу на неприпустимість однобічного розвитку вокабулярно–логічного мислення. У реальному житті людина засвоює слова під час комунікативної діяльності. Спілкуючись, людина набуває досвіду, узагальнює його і таким чином поповнює свій словниковий запас. Під час навчання мові на занятті виникає зв'язок “слово – слово”. Зв'язок “слово – слово”, за визначенням І.П. Павлова, виникає у другій сигнальній системі, почуття, досвід відірвані від цього процесу. Це веде до виникнення нетривких зв’язків, що носять словесно – асоціативний характер. Ось чому так важливо застосувати такі види діяльності як розігрування уявних сценок, драматизація окремих уривків з творів, запис спостережень, визначення понять тощо. Це дає змогу задіяти почуття, від абстрактного перейти до конкретного. Це в свою чергу дає змогу активізувати всі чотири вміння: читання, письмо, слухання та мовлення.
Навчання студентів немовних спеціальностей іноземної мови має свою специфіку як стосовно цілей навчання, так і стосовно вибору методів та прийомів роботи в процесі професійної підготовки. Провідним напрямом в оволодінні іноземною мовою є здобуття тими, хто навчається, такого рівня комунікативної компетенції, який дозволив би користуватися іноземною мовою в певній галузі професійної діяльності.
Мета навчання іноземної мови в процесі професійної підготовки майбутніх представників різних професій полягає в тому, щоб допомогти людині, яка навчається, стати «дієздатною з іноземної мови за її фахом», тобто здатною «одержувати відповідну інформацію іншою мовою і здатність порозумітися іноземною мовою», що передбачає спроможність одержувати максимум інформації, використовуючи свої мовні засоби і творчі стратегії, однозначно і досить компетентно висловити свою думку засобами іноземної мови.
Проте, як наголошують дослідники і засвідчує власний досвід викладацької діяльності в вищому навчальному закладі, на практиці часто спостерігається розбіжність між змістом професійного навчання та основними характеристиками навчання іноземних мов. Викладання іноземної мови відокремлено від навчання професійної діяльності студента, а включення в методичні посібники текстів з професійної тематики можна вважати лише зовнішньою реалізацією принципу зв’язку мовного і професійного навчання. У зв’язку з цим, постає питання про навчання студентів іноземної мови для спеціальних цілей або професійно спрямованої іноземної мови з метою формування вмінь професійного іншомовного спілкування сучасного спеціаліста, вирішенню якого присвячено низку досліджень і публікацій, в яких розглядається, зокрема, зміст професійно спрямованого навчання іноземної мови на різних етапах у немовному вищому навчальному закладі, визначаються нові тенденції формування вмінь іншомовного спілкування, порушуються соціокультурний аспект та психолого-методичні проблеми, пропонується методика застосування матеріалів першоджерел. Проте, проведений аналіз досліджень з проблеми дозволяє стверджувати, що, в основному, розглядаються загальні питання, пов’язані з формуванням комунікативної компетенції майбутнього фахівця з метою професійного спілкування.
Слід відзначити, що завдяки новому зацікавленню іноземними мовами увага перемістилася від дослідження особливостей літературної іноземної мови до вивчення мови, що використовується в реальному спілкуванні спеціалістів окремої галузі. У зв’язку з цим, науковці наголошують, що сучасним досягненням у галузі методики навчання іноземних мов для спеціальних цілей став такий висновок: оскільки іноземна мова знаходить своє застосування в різних ситуаціях спілкування спеціалістів різних професій, то, визначивши особливості типових ситуацій спілкування фахівців кожної конкретної галузі, можна моделювати процес їх реальної комунікації, і, відібравши попередньо для цього необхідний мовний та мовленнєвий матеріал, звузити весь широкий діапазон мови до конкретних потреб спеціалістів і цим полегшити процес оволодіння мовою для спеціальних цілей.
Отже, можна зробити висновок, що провідним завданням навчання іноземної мови у вищих навчальних закладах немовного профілю на сучасному етапі є не просто «навчити студентів користуватися нею як засобом спілкування в усіх видах мовленнєвої діяльності в різноманітних ситуаціях», а використовувати іноземну мову в усіх видах мовленнєвої діяльності в ситуаціях професійної діяльності, оскільки й «ефективність навчання безпосередньо залежить від ступеня наближення процесу передачі знань, формування навичок і вмінь до реальних умов їх практичного застосування».