Звичайно, своєрідність зв'язків в тому, що встановлюються і розвиваються зв'язки з метою збереження тих умов, тих переваг, що закладені в координації взаємодопомоги та ін. В спільності людей виникає складне переплетіння зв'язків, відносин. У житті буває по-різному, виникає спектр залежностей та зв'язків, що іноді не тільки безпосередньо «зав'язані» на особистих потребах і меті, скільки на необхідності зміцнення позицій спільності, забезпечення умов функціонування спільності. В соціальній групі виникають і специфічні моменти духовної регуляції соціальних зв'язків. Для об'єднаних в соціальні групи людей характерна єдність провідних духовних регуляторів: цінностей, норм, принципів поведінки. Подібність, співпадання системи цінностей стає умовою і результатом стійкості, міцності внутрішніх зв'язків між членами соціальної групи. Особливу роль відіграють і цінності соціальної солідарності (взаємна підтримка, узгодженість дій, співробітництво, координація, взаємодопомога та ін. (В соціальній групі особа дивиться на себе очима колективу, а в основі самооцінки лежать не просто цінності, потреби, принципи поведінки, а колективна думка, визнання заслуг і помилок колективом та ін. Ознаками реальної групи є також самоідентифікація з певною спільністю і сприйняття групи як якісно певної цілісності з іншими. Особливо важливі ознаки полягають у спільному відстоюванні інтересів, створенні самостійних організацій структур. У суспільстві завжди існує безліч соціальних груп, які відрізняються об'єктивно за своїм положенням у системі соціальних зв'язків, тобто завжди існує соціальна нерівність. Зв'язки взаємної допомоги, «координації», солідарності в межах соціальної групи, інституалізуються, набувають передбачливого, управляючого характеру. Виникають певні соціальні фактори, що забезпечують стійкість групи, її мобільність, здатність ефективно і надійно вирішувати завдання, проблеми, що об'єднують індивідів у соціальну групу. Особливості взаємодії людей в соціальних групах стосуються уже розвинутих. Але завжди є етап, коли починає формуватися система взаємодій.
1.4 Соціальна структура суспільства - методологічні принципи і проблематика
Під соціальною структурою суспільства соціологи розуміють сукупність взаємопов'язаних між собою й упорядкованих щодо одна одної стабільних спільностей людей — соціальних груп, певний порядок їх взаємозв'язку і взаємодії.
До недавнього часу уява про соціальну структуру радянського суспільства формувалася тільки на основі офіційної марксистсько-ленінської ідеології, яка в цьому питанні виходила винятково з ленінських класотворних ознак. Нині перевага у справі вивчення соціальної структури все більше віддається теорії соціальної стратифікації, засновниками якої були М.Вебер і П.Сорокін. Вона активно розробляється як західними соціологами (Т.Парсонс, К.Девіс, У.Мур), так і вченими країн СНД (Т.Л.Заславська, Р.В.Ривкіна, О.І.Шкаратан та ін.).
Загальні та відмінні риси двох методологічних підходів до аналізу соціальної структури такі:
| Ленінські класотворні ознаки | Критерії виділення соціальних груп за теорією соціальної стратифікації |
| Соціальні групи різняться між собою: | |
| за місцем у системі суспільного виробництва, яка складалася історично | за становищем, яке вони займають у системі соціальних нерівностей даного суспільства |
| Чим визначається це місце-становище? | |
| Ставленням до засобів виробництва | Становищем груп у системі володіння владою |
| Характером і змістом праці (роллю в суспільній організації праці) | Рівнем прибутку |
| Способами й розмірами одержуваних прибутків | Рівнем престижу тієї чи іншої соціальної групи, її соціальним статусом |
| Можливостями одного класу при своюнати працю іншого класу | Рівнем ЇЇ освіти |
Чи є порочність у пануючій до останнього часу офіційній доктрині соціальної структури радянського суспільства, в основі якої лежать ленінські класотворні ознаки? Так, безперечно.
1. Починаючи з 30-х років фактично "не працював" показник ставлення до власності, бо вона була монополізована, повністю одержавлена, що призвело до декласування робітничого класу і селянства, появи маргінальних верств і спотворення соціальної структури, в якій практично були відсутні суб'єкти праці, а пануюче становище займали люмпени. У зв'язку з цим соціально-класовою основою радянської влади стали не робітничий клас і колгоспне селянство, як стверджувалося офіційно ідеологією, а певні бюрократизовані верстви апарату управління.
2. У ленінських класотворних ознаках виділені соціально-економічні, первинні критерії і повністю відсутні похідні, вторинні (престиж, рівень освіченості, культури тощо).У ленінських трактовках відбилася політична культура класової конфронтації, яка сприяла відриву від життя, нечіткості соціальної диференціації. Обмежені критерії соціальної диференціації, зведені до двох видів — ставлення до засобів виробництва і характеру праці, — породили хибку формулу "2 + 1" (два класи й один соціальний прошарок), гіпертрофовану Сталіним і неспроможну дати справжню уяву про соціальну структуру. Вона не дозволяла одержати уявлення про соціальну структуру як вертикальну, акцентувала увагу на зближенні цих головних елементів, затіняючи соціальну не рівність, соціальні дистанції, що відокремлювали одні групи від інших у просторі соціальних благ — влади, власності, прибутку, престижу.
3. В офіційній радянській доктрині була надзвичайно перекручена уява про критерії соціальної мобільності: формувалась утопічна уява про повну рівність шансів усіх і кожного на соціальне просування незалежно від походження, національності, партійності, що не відповідало реальній дійсності. Взаємовідносини між класами, соціальними верствами й групами трактувалися як безконфліктні, гармонійні, засновані на єдності інтересів. На цій підставі стверджувалася ідея руху суспільства до соціальної однорідності. Дана ідея виключала можливість виникнення нових соціальних груп і поглиблення соціальної диференціації, що призводить до штучного спотворення об'єктивних тенденцій у розвитку суспільства.
4. У результаті таких методологічних підходів були завуальовані, приховані багато рис реальної соціальної структури і передусім номенклатурний кадровий механізм, що відтворював потрібну офіційній ідеології структуру й одночасно управляв її динамікою в інтересах бюрократичного класу правителів і забезпечення сталої особистої диктатури шляхом експлуатації комуністичної ідеології, престиж якої серед населення був величезним.
Таким чином, вирівнювання та однорідність, ліквідація існуючих відмінностей між соціальними групами — це ті соціальні орієнтири, що висувалися як програмні, відповідні ідеї соціальної справедливості та рівності. Однак соціальна рівність прав привілеїв, рівність можливостей — це одне, а однорідність складу населення — зовсім інше. Перше — прогресивне, друге — згубне для суспільства, бо підриває стимули активності.
Реалізація ідеї соціальної однорідності вимагала створення могутнього соціального механізму регулювання соціальної структури суспільства, до якого належать такі елементи:
-знищення певних соціальних груп (куркульство, буржуазна інтелігенція);
-ліквідація багатьох економічних ролей, небезпечних для повного одержавлення економіки (підприємці, торговці, комерсанти, кооператори);
-створення системи номенклатури — суворого відбору керівних кадрів за заданими зверху критеріями відбору, здійснюваного закритими кадровими службами, які безпосередньо замикаються на партійні органи влади;
-ідеологічна обробка мас, формування вигідних адміністративних систем, лозунгів і міфів, спрямованих на укорінення в свідомості ілюзорних, утопічних соціальних уявлень про суспільство, в якому вони проживають.
Звичайно, це стало результатом свідомого, спрямованого перекручування ленінської методології, її догматичного гіпертрофованого трактування. І все ж в основі доктрини лежали ленінські класотворні ознаки.
Чи значить це, що теорія соціальної стратифікації, що ґрунтується на таких критеріях виділення елементів соціальної структури, як престиж, освіта, рівень прибутків, причетність до влади, може служити нині бездоганним методологічним ключем до вивчення соціальної структури? Ні! І ця теорія не позбавлена недоліків, не є абсолютно досконалою.
Престиж, як відомо, є лише відображенням у суспільній свідомості реального соціально-економічного становища соціальних і професійних груп у суспільстві. А становище визначається відношенням до власності, характером і змістом праці. Саме вони визначають соціальний статус будь-якої соціальної верстви і безпосередньо людини в ієрархічній структурі.