Смекни!
smekni.com

Соціологія: становлення та сучасність (стр. 5 из 13)

18. Мова як елемент культури

Соціологія мови – спеціальна галузь соціології, яка досліджує проблему співвідношення мови та суспільства.

19. Культура і субкультура

Культура - в загальному сенсі - все те, що було створено, або створюється в процесі суспільної людської діяльності. З допомогою поняття «культура» характеризують особливості свідомості, поведінки і діяльності людей в конкретних сферах життєдіяльності людини.

Субкультура – частина загальної культури, система цінностей, традицій, звичаїв, які притаманні великій соціальній групі (молодіжна, субкультура літніх людей, професійна і кримінальна, національних меншин та ін.). Субкультура групи різниця від домінуючої (культури більшості членів суспільства). Відмінності стосуються мови, поглядів на життя, манери поведінки, зачісок, одежі, звичаїв. Разом з тим, субкультура не відхиляє домінуючі загальносуспільні цінності.

Субкультура – це специфічні норми, погляди і цінності, а також соціальні і духовні потреби, ціннісні орієнтації тієї чи іншої групи, продукти творчості, способи залучення до духовних цінностей, особливості їх освоєння, стиль, спосіб життя та існування. Тобто це такий культурний комплекс, за допомогою якого кожна людина реалізує совою соціокультурну ідентифікацію і який дає їй змогу відчувати себе сучасною та знайти спосіб особистої самореалізації, у тому числі у формах національної культури.

Поняття та види субкультур.

Субкультура – це набір символів, цінностей, норм поведінки, що відрізняють те чи інше суспільство. Кожне суспільство утворює свою субкультуру. Субкультура не відкидає загальлюдську культуру, проте в той же час має свої специфічні відмінності.

Можна виділити національні, конфесіальні, професіональні субкультури організацій, соціальних груп тощо. Термін “національна субкультура” застосовується для визначення символів, вірувань, цінностей, норм поведінки, що характеризує людське спів суспільство в тій чи іншій країні.

Часто культурні меншини докладають особливих зусиль, щоб зберегти своє само буття, захистити свої цінності та вижити у середовищі, де переважають культури більшості населення, які подавляють інші культури. Це явище називається культурним конфліктом.

Другою найважливішою формою є конфесіальна субкультура. Конфесіальна культура складається на основі общності віросповідання, належність до тієї чи іншої церкви. Наприклад, можна говорити про християнську, мусульманську, буддистську культури в цілому. Окремі гілки напрямку в світових релігіях утворюють свої субкультури: наприклад, православну, католичу, протестантську.

Професіональна субкультура утворюється на основі загальних символів, цінностей, норм поведінки, що розрізняються тією чи іншою професіональною групою. Вона тісно пов’язана з змістом роботи і ролью, яку в суспільстві грають її представники.

20. Культура і контр культура

Культура - в загальному сенсі - все те, що було створено, або створюється в процесі суспільної людської діяльності. З допомогою поняття «культура» характеризують особливості свідомості, поведінки і діяльності людей в конкретних сферах життєдіяльності людини.

Контркультура – комплекс соціальних орієнтацій, цінностей. Контркультура проти поставляє себе існуючій, домінуючій культурі, разом з тим відкидаючи пануючі в суспільстві цінності.

21. Проблеми відродження та розвитку української національної культури

Живою душею українства, в якій синтезується все розмаїття його буття, є культура – «духовний меч» народу. (Г. Сковорода)

Українська культура – це мозаїчна культура українського народу, як багатоетнічної спільноти, де етнокультури всіх етносів є рівноправними.

Проблеми відродження та розвитку української національної культури вимагають від соціології вдатися до розгляду складних процесів національного самовизначення та механізмів їх розвитку, стимулювання, прогнозування успішності україноутверджувальної діяльності.

У період незалежності України була започаткована серія соціокультурних українознавчих досліджень, які засвідчили впродовж 10 років, значну динаміку національно – культурної свідомості (Інститут культурних досліджень Міністерства культури і мистецтв України). Ці дослідження показали, що поступово в суспільній свідомості, не зважаючи на всі економічні негаразди та економічну кризу, зростає інтерес до національної та етнічної самоіндефікації засобами культури і потреба в них.

Про глибинні зрушення в національно – культурній самосвідомості свідчать зміни в реальній поведінці людей при освоєнні української культури (чверть населення Укр. за останні 3 роки стало частіше і більше уділяти уваги українській культурі). Люди вибирали три найважливіших для себе елементи української культури, з яким пов’язували на сам перед образ своєї культури , її якісне «ядро»- мистецтво, історію і мову (від 60 до 53%по кожному компоненту).

Разом з тим, соціодинаміка розвитку національної художньої культури виглядає суперечливою, оскільки залучення до цінностей народної культури супроводжується зниженням рівня відвідування кінотеатрів, закладів культури. Разом з тим розширились можливості в освоєнні різновидів художньої та релігійної літератури, яка була заборонена. В суперечливому за художнім змістом книжному потоці значне місце займають видання, що пропагують народну культуру (пісні, казки тощо). Зростає зацікавленість в них різних етнічних груп.

Центром усіх змін у сфері культури є задоволення потреб у народному та професійному мистецтві, які назріли, але були заблоковані попередньою суспільною ситуацією Тепер ці потреби реалізуються по всій структурі і по всьому складу художньої культури. Посилена пропозиція телепрограм, літератури, музики мас культового «кітчевого» характеру.

Нові потреби в народному мистецтві дають поштовх до його розвитку, інтенсифікують його функціонування ( зростає кількість виставок та ін), посилюють функціонування етнохудожньої традиції у професійному мистецтві.

Формуються деякі нові риси нової культурної реальності: оновлюються художні елементи побуту, оформлення житла, форм спілкування, визначаються нові грані форм сприйняття української народної культури в світі.

За сучасних обставин найбільший рівень позитивності експерти приписують «зростаючій багатоманітності змісту і форм духовного життя», «зростанню самостійності розвитку культурних процесів у регіонах».

22. Ознаки суспільства. Типи суспільств

З точки зору соціології, суспільство – це особливий, надзвичайно складний вид організації соціального життя. Воно включає в себе всю багатоманітність стійких соціальних взаємодій, всі інститути та спільноти, що локалізовані в рамках конкретних державотворчих територіальних кордонів. Суспільству властиві такі механізми саморегуляції, які дозволяють підтримувати йому свою цілісність, впорядковувати відносини між інститутами та спільнотами, інтегрувати соціальні новоутворення та підкоряти своїй логіці поведінку основної маси населення, схиляючи людей, що живуть на відповідній території, відтворювати в своїх діях єдину тканину численних соціальних взаємодій.

Основні ознаки суспільства:

- територія на якій відбувається консолідація соціальних зв’язків;

- універсальність, тобто всеоб’ємлючий, різносторонній його характер, що дозволяє включати всю багатоманітність соціальних зв’язків, відносин, всі соціальні інститути та спільноти в рамках певного територіального простору;

- автономність, тобто спроможність існувати самостійно, що досягається за рахунок рівня внутрішньої саморегуляції, що забезпечує підтримку та постійне відтворення складної системи соціальних взаємин;

- інтегративність, тобто цілісність, єдність загальної системи цінностей (традицій, норм, законів тощо), яку називають культурою.

Типи суспільств:

Просте складне

- кровно – родові зв’язки - Широкі, різноманітні зв’язки між людьми
- родоплемінна організація суспільства - соціальне розшарування (класи, верстви, заможні та незаможні, ті що управляють і ті ким управляють)
- Немає родової диференціації в суспільстві
- немає класів і держави - багаторівневе управління суспільством через державу
Виникло близько 50 – 40 тис років тому Виникло близько 10 – 6 тис років тому

В соціології існує розподіл на:

п р о т о с у с п і л ь с т в о, т р а д и ц і й н е, і н д у с т р і а л ь н е та п о с т і н д у с т р і а л ь н е.

Протосуспільство має лише декілька статусів, які базуються на віці, статі, родинних зв’язках. Соціальні ролі тут одноманітні. Релігія цих первісних суспільств не включає віру у всемогутнє божество, яке втручається у людські справи, людина вважає що навколишній світ населений духами, які можна брати до уваги, але ублажати їх необов’язково. Соціальна структура такого суспільства є простою, культура не диверсифікованою.

На зміну протосуспільству приходить традиційне, або до індустріальне аграрне суспільство. В цей період зароджуються міста, держави, класи, з’являється писемність.

Традиційне аграрне суспільство – це суспільство з малорухомими соціальними структурами, з таким способом соціокультурної регуляції, які базується на традиції.

І н д у с т р і а л і з м - як спосіб виробництва з’явився в Англії близько 250 років тому, поширився на всі країни світу абсорбуючи та руйнуючи всі інші типи суспільств. Він ґрунтується на використанні наукових знань та виробничих технологій, які дозволяють машинам виконувати ту роботу, яка раніше покладалась на людей. Це високоефективна стратегія виживання, яка дозволяє невеликій частині населення годувати більшість. Впровадження нових технологій стимулюють зміни в економіці та інших інститутах, тому індустріальне суспільство знаходиться у стані швидких соціальних змін.