Міністерство освіти та науки України
Волинський національний університет імені Лесі Українки
Інститут соціальних наук
Курсова робота
на тему:
«Спільне й відмінне в консервативних , ліберальних і соціалістичних моделях суспільного устрою.»
Луцьк-2010 рік.
Зміст
Вступ
Розділ 1.Консервативна критика буржуазного суспільства
Розділ 2. Ліберальна апологія
Розділ 3. Порівняльний аналіз в консервативних ліберальних і соціалістичних моделях суспільного устрою
Розділ 4. Спільне й відмінне в консервативних , ліберальних і соціалістичних моделях суспільного устрою
Висновок
Список використаних джерел
Вступ
Актуальність: Дуже важливим у суспільно-політичній думці займає соціологічні ідеї консерватизму, лібералізму а також утопічного соціалізму. Соціальні мислителі першої половини XIX ст. прагнули у тій чи іншій формі осмислити результати революційної ломки старого суспільного ладу й оцінити той суспільний лад який прийшов на зміну феодальному. Проблеми « революційної демократії», « індустріалізму», і «капіталізму» виступають ключовими для всіх без винятку визначних мислителів даного періоду. Дуже великі наслідки для європейської історії також і для європейської суспільно-політичної думки мала подія Великої французької революції. Адже багато просвітителів XVIII ст.. своєю діяльністю стимулювали значний процес революційної ломки старого суспільного ладу. Навряд чи можна заперечити , що проблема «революційної демократії», «індустріалізму», і «капіталізму» виступає ключовою для всіх, без винятку,визначних мислителів даного періоду.
Дещо іншу позицію стосовно того устрою, котрий прийшов на зміну «старому порядку», займає соціальна філософія лібералізму. Патріархом лібералізму прийнято вважати класиком економічної науки А.Сміта, чия діяльність належить ще дореволюційній добі. Програмові засади лібералізму з урахуванням досвіду Великої революції опрацювали І. Бентам (1748-1832), Дж. Мілль (1806-1873), Б. Констан (1767-1830). Звичайно ж що лібералізм так само як і консерватизм, це не строго обґрунтована теоретична система, а скоріше конгломати поглядів, котрі центруються навколо кількох проповідних ідей. Ідеологи лібералізму творили у добу розвитку вільно підприємницького капіталізму. Також не випадково психологія вільного підприємця, нічим не обмеженої ділової ініціативи, набувають на той час масового характеру, стають до певної міри і стилем життя. Представники ліберальної думки надають теоретичної форми поглядам і настроям тих кіл, для яких епоха Реставрації була «їхньою добою».
Певні ідеї соціалізму і комунізму мають давню історію, однак лише у XIX ст.. вони виходять на передній план політичного життя і стають предметом гострих політичних дискусій. Починаючи з перших десятиліть минулого сторіччя впливовими фактором європейського політичного життя стає робітничий рух, ідеологи якого піддають гострій критиці існуючу економічну систему і весь буржуазний лад. Європейський соціалізм початку минулого сторіччя має багато різновидів. Більшість представників утопічного соціалізму прагнуть поставити соціальне знання на службу практичної реорганізації суспільства на справедливих засадах. Вони усвідомлюють, що реформування суспільного устрою тим чи іншим чином пов’язане з перебудовою відносин у матеріально-виробничій сфері.
Соціалістична критика буржуазного суспільства має певні спільні риси з його консервативною критикою, однак вона принципово відрізняється від ідеології консерватизму передусім тим, що спрямована в майбутнє, а не в минуле. Найбільш адекватне теоретичне оформлення вимоги та загальні настрої робітників знаходять у соціалістичній і комуністичних ученнях, де на відміну від лібералізму та консерватизму йдеться не стільки про свободу й права особистості, скільки про нову організацію соціально-економічного життя.
Ефективного вирішення соціального питання, як переконання прихильники соціалізму й комунізму, можна досягти не шляхом розвитку індивідуальної ініціативи, конкуренції та політичного плюралізму, а через посилення суспільного контролю над виробництвом і розподілом матеріальних благ та відповідного перевиховування людей на колективістських засадах. Акцентуючи увагу на значенні праці та матеріально-виробничої сфери в цілому, прихильники соціалістичних ідей вимагають водночас ліквідації інституту приватної власності на засоби виробництва ( вимога «суспільності майна» чи « суспільної власності» - одна з найголовніших у комуністичних вченнях починаючи з античних часів). Для більшості цих ученнях характерна недооцінка значення правових і політичних інститутів представницької демократії, яка поєднується з переоцінкою значення і можливостей соціального експерименту та вольових методів суспільної організації.
Об’єкт дослідження: критику буржуазного суспільства консервативні, ліберальні і соціалістичні суспільні устрої.
Предмет досл.ідження:консервативне і ліберальне а також утопічне соціальне суспільство.
Мета дослідження:знайти спільне й відмінне в консервативних , ліберальних і соціалістичних моделях суспільного устрою.
Завдання:
1. Проаналізувати літературу, щодо консервативних, ліберальних і соціалістичних моделях суспільного устрою.
2. Вивчити особливості соціалізації суспільних устроїв.
3. Визначити методи та форми роботи з консервативним ліберальним і утопічним суспільством.
4. Провести дослідження між спільним і відмінним у консерватизмі. Лібералізмі і утопічному соціалізмі.
Розділ 1. Консервативна критика буржуазного суспільства
Події Великої французької революції мали далекосяжні наслідки як для європейської історії, так і для Європейської суспільно-політичної думки. Просвітителі XVIIIст. своєю діяльністю стимулювали процес революційної ломки старого суспільного ладу. Соціальні мислителі першої половини XIX ст.. прагнуть у тій чи іншій формі осмислити результати революції й оцінити той суспільний лад, котрий прийшов на зміну «старому режимові». Звичайно, все коло зацікавлень істориків, філософів,економістів тої доби не можна прямо звести до події що мали місце у Франції впродовж 1789-1794рр. і пізніше. Однак навряд чи можна заперечити, що проблема «революційної демократії»,»індустріалізму» і «капіталізму» виступає ключовою для всіх, без винятку, визначних мислителів даного періоду. З деяким спрощенням найцікавіші думки з цього приводу можна згрупувати за трьома напрямами.
Перший напрям об’єднує ти, хто позитивно сприйняв ті суспільні «даності», що виникли в наслідок революційних подій, насамперед реалі буржуазного суспільства, котре остаточно вивільнилося з-під тиску «старого режиму». Приймаючи ці реалі як щось нормальне, позитивне, мислителі прагнуть водночас осмислити внутрішні закономірності функціонування цього суспільства, дати поради щодо поліпшення тих чи інших аспектів нового суспільного устрою. Це-позиція ліберальної соціально-політичної думки, зокрема позитивізму, який концептуалізував її висновки. Безперечно, сюди можна віднести й соціологію у її контівсько-позитивістському варіанті.
До другого напряму можна віднести ті концепції, які у тій чи іншій формі висловлюють несприйняття нових порядків і прагнуть критикувати їх з позицій минулого. Найчастіше при цьому йдеться про позитивні сторони зруйнованого революцією «старого режиму», ідеалізацією феодально-дворянської старовини та досить гостре викриття негативних аспектів буржуазного суспільства. Цей напрям суспільно-політичної думки називають консерватизмом. Нарешті третя позиція пов’язана також критичним ставленням до буржуазного ладу, який утвердився внаслідок революційних подій, однак при цьому і «старий порядок» також стає об’єктом засудження. Феодальному минулому і буржуазному сьогоденню тут протиставляються майбутній справедливий лад, який має бути побудований самими людьми. Це-позиція представників утопічного соціалізму.
Звичайно, загадані напрями не вичерпують собою усіх інтелектуальних течій першої половини минулого сторіччя. Однак вони належать до найвпливовіших серед них. Слід мати на увазі, що між цими течіями існують певні спільні «точки дотику», а в окремих визначних мислителів( Гегеля, Токвіля та ін..) простежується поєднання і консервативних, і ліберальних ідей.
Формально представників консервативної ідеології об’єднує негативне ставлення до революції як насильницького, брутального розриву з традиційними засадами народного життя. Найвливовіші з ідеологів консерватизму(Е.Берк (1729-1787), Л.Бональд (1754-1840), Ж. де Местр (1753-1821) та ін.)- це, як правило, вихідці із знатних аристократичних родин, що зазнали утисків і переслідувань у результаті якобінського терору. У своїй творчості вони обстоюють типові для представників «вищих станів» ціночті – принципи монархії, станової ієрархії, католицької віри. Твори консерваторів пройняті прямою чи прихованою полемікою проти ідеології просвітництва як духовного фундаменту революції. Консерватори критикують абстрактно-раціоналістичні засади соціальної філософії Просвітництва, вказують на наявність і значущість ірраціональних аспектів людського життя, пов’язаних з почуттям, вірою і т. п. Уявлення про суспільство та людину «взагалі» вони протиставляють уявлення про конкретні, історично зумовлені форми життя народу. «Я не знаю, що таке людина взагалі- пише Л.Бональд,- натомість я знаю французів, італійців,росіян». Суспільне життя розвивається згідно з органічними законами, у відповідності до «духу народу», тому для нього небезпечні всіякі раціонально заплановані експерименти.(133;1)
Консерватори, зокрема, гостро критикували наслідки революційної законотворчості, як вони були втілені у «Декларації прав людини і громадянина» і наступних кодексах. Новому буржуазному праву, що ґрунтувалося на індивідуалістичних засад , вони протиставляють традицію, котра ґрунтується, на їх поглядах, на почутті колективності і враховує конкретику міжособистісних стосунків. Новітні філософські школи, зазначає Бональд, створили філософію індивідуальної людини, філософію «я». Натомість потрібно створити філософію людини соціальної , філософію «ми».