Смекни!
smekni.com

Статистичне вивчення населення Рівненської області (стр. 8 из 21)

За проживанням у міській та сільській місцевості розподіл населення станом на 5 грудня 2001 року характеризувався такими даними: кількість міського населення області становило 549,7 тис. осіб або 46,9% всього населення, сільського - 623,6 тис. осіб або 53,1%. Область одна з небагатьох областей України, в яких питома вага чисельності сільського населення більша за міське.

Серед міських поселень 66,7% - це невеликі поселення з числом мешканців до 10тис. осіб. В них проживає лише 18,4% міського населення. Основна маса міського населення (74,6%) зосереджена в трьох містах обласного підпорядкування - Рівне, Дубно, Кузнецовськ і трьох районного (Здолбунів, Костопіль, Сарни). Майже кожний другий міський житель - це мешканець обласного центру.

Однак за час, що минув після попереднього (1989 року) перепису населення, у 2001 році було зафіксовано зменшення чисельності мешканців сільських населених пунктів на 16,0 тис. осіб або 2,5%. Натомість відслідковувалась тенденція до збільшення кількості міського населення - на 19,7 тис. осіб або 3,7%. Незначне збільшення загальної кількості населення забезпечувалося за рахунок підвищення кількості мешканців міських поселень, зокрема, в містах Рівне, Кузнецовську, Острозі.

2.5.2 Статевовіковий склад населення

Основа кожної країни - це населення, люди, які є громадянами, носіями державного суверенітету. Прогресивний розвиток держави неможливий без достатньої кількості населення, його працересурсного та інтелектуального потенціалу, виробничої і духовної культури.

Статевий склад населення характеризується абсолютними даними чисельності населення чоловіків і жінок та відносними показниками щодо частки чоловіків і жінок в загальній чисельності. По окремих регіонах співвідношення між чисельністю чоловічого і жіночого населення певною мірою визначається переважанням тих чи інших видів економічної діяльності. Наприклад, у регіонах, які мають вугільну, нафтову або лісову промисловість, частка чоловічого населення вища, ніж в регіонах з текстильною чи легкою промисловістю.

На підставі абсолютних даних визначається питома вага кожної статі в загальній чисельності населення:

[8]

де dm, dF - відповідно частка чоловіків та жінок;

Sm, SF - чисельність чоловічого та жіночого населення;

- загальна чисельність населення.

Важливим показником є збалансованість статей, тобто їх співвідношення. Він має назву коефіцієнта навантаження однієї статі іншою і подається в розрахунку на 1000 осіб:

[9]

або навпаки:

[10]

де Sm.,SF - чисельність чоловічого та жіночого населення.

Втім, головною метою структурно-порівняльного аналізу статевого складу є аналіз пропорцій не стільки всього населення, скільки окремих його груп (вікових, соціальних), що є вкрай важливим для нормального процесу відтворення населення.

Узагальнюючим показником статевих пропорцій є вік балансування чисельності чоловіків та жінок. За оптимальних умов він має наближуватися до верхньої межі плідного віку (50 років). В Україні вік балансування становить 30 років, а в містах лише 19, що значно ускладнює там шлюбну ситуацію.

Віковий склад населення вивчається з метою визначення режиму відтворення населення; перспективних розрахунків його чисельності; впливу на інтенсивність природного, соціального руху, на процес старіння населення.

Віковий склад населення подається у вигляді ряду розподілу його чисельності (в абсолютному або відносному вираженні) за віком, а саме: повним числом років життя, що виповнилось на момент обстеження.

Групування складаються за одно - , п’яти - та десятирічним інтервалом, залежно від вікової групи населення. Так, для молодших груп населення віком 04 роки застосовується однорічний інтервал, оскільки біологічні особливості їх існування та виживання в окремих роках різні. Для середніх та старших груп населення застосовується п’ятирічний інтервал. Іноді для старших груп віком від 70+ користуються десятирічним інтервалом, якщо насиченість цих груп населення незначна.

Складаються також угрупування, в яких виокремлюються типові групи населення за їх соціальним змістом - контингенти населення, або за демографічним призначенням (участю у процесі відтворення) - демографічні покоління.

Статистика використовує такі контингенти населення: немовлята (до 1 року), ясельний контингент (02 роки), дитсадковий (36 років), дошкільний (16 років), шкільний контингент складається з двох груп (діти 714 років та підлітки 1517 років), молодь (1629 років), дітороднийконтингент жінок (1549 років), всього працездатного віку (1654 роки для жінок, 1659 років, для чоловіків), молодше працездатного віку (015 років), старше працездатного віку (55 р. + для жінок, 60р. + для чоловіків).

У групуваннях за демографічними поколіннями вирізняють такі групи: діти (014 років), батьки (1549 років) і прабатьки (50 і старші). Залежно від чисельного співвідношення демографічних поколінь у країні розрізняють три типи вікової структури: прогресивний, стаціонарний і регресивний. Моделі типів вікової структури запропонував Г. Зундберг.

Прогресивний тип - відповідає населенню зі швидкою зміною поколінь через високу народжуваність та смертність, а також з інтенсивним зростанням чисельності населення. Йому притаманне таке співвідношення поколінь: діти - 40%, батьки - 50%, прабатьки - 10%. Отже, переважає частка дітей.

Стаціонарний тип - відповідає населенню, в якому врівноважуються частки дітей та прабатьків, через поступове скорочення смертності та збільшення тривалості життя, а саме: діти - 27%, батьки - 50%, прабатьки - 23%.

Регресивний тип - відповідає населенню з повільною зміною поколінь, в якому частка прабатьків дещо більша, ніж частка дітей, через скорочення народжуваності і продовження тривалості життя. За цього типу створюються умови скорочення і навіть часткового виродження населення, адже використовується таке співвідношення: діти - 20%, батьки - 50%, прабатьки - 30%.

Україна вже пережила демографічний перехід від прогресивного дорегресивного типу і тепер має таку структуру населення за демографічними поколіннями: діти - 17,8%, батьки - 51%, прабатьки - 31,2%. Отже, поглиблюються процес старіння населення, а тому підвищується рівень загальної смертності (збільшується частка старших груп, з більшою інтенсивністю вимирання). Водночас скорочується частка потенційно дітородного контингенту, яка братиме в майбутньому участь у відтворенні населення.

На підставі структурних і типологічних групувань будуються аналітичні групування, які визначають вплив вікової структури населення та її зміни на показники народжуваності, смертності, шлюбності тощо.

Статистичні групування населення за віком є основою для обчислення середніх та відносних показників.

А саме, визначаються частки окремих вікових груп, контингентів, демографічних поколінь в загальній чисельності населення, у межах окремої статі за місцем проживання.

До цієї системи показників належить коефіцієнт старіння населення, що характеризує частку осіб, які досягли і перетнули перший поріг старості (60 років):

[11]

В Україні за останніми даними d60+=18,9%, що згідно з класифікацією ООН відповідає рівню старого населення (16%

20%).

Співвідношення окремих поколінь характеризують коефіцієнти демографічного навантаження, які подаються в розрахунку на тисячу населення, тобто у проміле

:

загальний коефіцієнт демографічного навантаження:

[12]

коефіцієнт навантаження дітьми:

[13]

коефіцієнт навантаження особами старше працездатного віку:

[14]

На підставі вікового розподілу населення визначають його середній, модальний і медіанний вік.

Поряд із середніми показниками віку вивчається його варіація на підставі абсолютних та відносних показників варіації. Таким чином визначається ступінь типовості середнього віку для населення, що досліджується.

Протягом тривалого часу кількість жителів жіночої статі в області перевищує число чоловіків. За даними перепису 2001 року в області налічувалося наявного населення - 1173304 особи, з них: 555609 осіб - чоловіки, 617695 осіб - жінки. Простежуючи динаміку статевого складу жителів Рівненської області з часу першого повоєнного перепису 1959 року, можна говорити про існування тенденції до поступового збільшення долі представників чоловічої статі. І лише за останні роки, починаючи з 1989 року, кількісне співвідношення між представниками обох статей не змінювалось і зберігалося у такій пропорції: жінок - 52,6%, чоловіків - 47,4%, від загальної кількості населення області. (див. рис.2). Цей процес особливо активно протікає в сільській місцевості: в 2001 році частка чоловіків в цій категорії населення становила 48,0% проти 44,8% в 1959; 45,8% в 1970; 46,7% в 1979 і 47,0% в 1989 році. В 2001 році по постійному населенню в сільській місцевості на 1000 чоловіків припадало 1086 жінок, тоді як у міських поселеннях цей показник становив - 1145 осіб.