Структура українського суспільства на сучасному етапі та тенденції її розвитку (стр. 2 из 2)

У зв’язку з цим сучасна соціальна структура українського суспільства є дуже складною, її формування триває, але і сьогодні можна виокремити та визначити основні її елементи (див. схему 1).

Схема 1

На схемі відображено ті соціальні групи, що вже, в основному, сформувалися, але поглиблення диференціації українського суспільства виявляється дедалі більше, можна простежити й певні тенденції. По-перше, значно скорочується частка робітників промислових підприємств у соціальній структурі. Прогноз на початок XXI ст. показує, що 50% робітників залишать сферу матеріального виробництва та поповнять ряди працівників сфери послуг, науки та освіти. По-друге, посилюється диференціація робітничого класу, значною стає частка представників нових соціальних спеціальностей, зростає роль їх у суспільному виробництві, поглиблюється розшарування робітників за ознаками професійності. По-третє, зростає чисельність робітничого класу, що за змістом праці, за рівнем загальної професійності не поступається інженерно-технічній інтелігенції. По-четверте, має місце подальше підвищення освітнього рівня та професійної кваліфікації робітників. По-п’яте, формуються нові класи - велика, середня та дрібна буржуазія, але ця тенденція ще не виявляється у повному обсязі.

Помітні зміни відбуваються в соціальній структурі селянства. По-перше, значно зменшується чисельність зайнятих безпосередньо продуктивною працею в полі й на фермах. По-друге, зростає чисельність зайнятих переробкою сільськогосподарської продукції та сировини. По-третє, збільшується чисельність зайнятих у сфері обслуговування на селі та на сезонних роботах. По-четверте, спостерігається поступове зростання авторитету й ролі кваліфікованої землеробської праці. По-п’яте, поширюється маргіналізація суспільства, багато селян залишають землю, однак чимало й тих, хто залишає місто та повертається до землі, в село.

У сільській місцевості 42% складають бідні. Середній рівень бідності сільських сімей з дітьми становить 44,7%, що вдвічі перевищує показник бідності серед молодих міських сімей і в 1,6 рази перевищує середній показник по Україні. Інтенсивність природного скорочення у сільській місцевості в 1,9 рази вища, ніж у міських поселеннях. Рівень смертності у сільській місцевості в 1,4 разивище, ніж у міських поселеннях. Протягом останніх років кількість померлих перевищувала кількість народжених майже у 90% сіл, а в 11% - за цей час не народилось жодної дитини. Все це призводить до того, що наростають темпи обезлюднення сіл, що підсилюється великою неувагою до проблем села.60% населених пунктів не мають доріг із твердим покриттям, 82% - водогонів, 98% - каналізації.

Процеси маргіналізації відбиваються ще в одній тенденції - формуванні середнього класу. Середній клас - це насамперед високопродуктивні й широко інформовані, ініціативні та заповзятливі працівники. Саме інформаційно-інноваційний тип особи стає суб’єктом технічної модернізації та політичної демократизації. Тому представники середнього класу добре заробляють, володіють необхідним обсягом благ, задоволені працею, беруть активну участь в управлінні, сміливо дивляться у завтрашній день.

За останніми даними, в Україні середній клас ще не сформований, малочисельний, охоплює близько 20% населення. Однак дехто з учених твердить, що середні верстви населення уже "становлять хребет українського суспільства". Реально ж середній клас в Україні тільки формується, а тому й соціальна структура українського суспільства перебуває на етапі становлення, вона нестійка, недосконала, отже, й суспільство не можна вважати досить стабільним. У суспільстві сформувався значний прошарок маргиналів, який складається з людей різного освітнього та професійного рівня. За даними обстеження робочої сили, наприкінці минулого століття в Україні нараховувалося близько 20 млн осіб, яких відносять до маргинальних груп, що становить більше 40% населення у віці 15 років і старше. До маргиналів відносять: безробітних (більше 1 року); зайнятих та пенсіонерів, зарплати та пенсії яких нижче межі малозабезпеченості; працюючих, які перебувають у вимушених відпустках, жебраків та бродяг, зневірених осіб. До цієї групи все більше починають входити “неомаргинали" - особи високоосвічені, з розвиненою системою потреб, значними соціальними очікуваннями і суттєвою політичною активністю. Відбувається маргиналізація осіб з вищою освітою, які впливають на формування громадської думки.

Процес маргиналізації суспільства призводить до створення нової, соціально відокремленої, системи цінностей, якій притаманні ворожнеча до існуючих суспільних інституцій, антагоністичні форми соціальної нетерпимості, схильність до спрощених і здебільшого радикальних рішень, крайній індивідуалізм або відчуття “стадності". Маргинали та неомаргинали становлять суттєвий потенціал соціальної нестабільності та громадської непокори в країні.

Загальні тенденції у соціально-економічному та демографічному розвитку країни суттєво вплинули на формування ринку праці України, а також на основні його характеристики. Докорінна зміна соціально-економічних умов зруйнувала усталений порядок взаємовідносин на ринку праці, але не призвела до кардинальної перебудови ситуації, його адаптації до нових економічних умов, нової державної політики щодо структурної перебудови економіки. Політика зайнятості населення періоду централізованої планової економіки спиралася на постійний надлишок робочих місць порівняно з пропозицією робочої сили, на екстенсивний характер розвитку економіки. Такий підхід сприяв забезпеченню гарантованої зайнятості, зводив до мінімуму соціальну напруженість, пов’язану з безробіттям, забезпечував роботою випускників навчальних закладів.

Відносно короткий історичний період незалежності країни не дозволив повністю перебороти психологічну неготовність владних та керівних структур, особливо на регіональному рівні, до сприйняття змін на ринку праці, зумовлених перехідним періодом, активно використати вплив таких нових факторів трансформації ринку праці як: роздержавлення власності, темпи і ефективність приватизації, розвиток малих та середніх форм бізнесу, визначення державних пріоритетів щодо розвитку окремих галузей і територій, інвестиційна та фіскальна політика, а також демографічна структура населення і зміни попиту та пропозиції робочої сили в різних секторах економіки.

Відсутність механізму вирішення соціальних конфліктів, соціальна та підприємницька пасивність населення, масове поширення вимушеної неповної зайнятості для послаблення проблеми існування надлишкової робочої сили; хронічні невиплати заробітної плати, та виплата її у товарній формі, низький рівень оплати праці загалом; фактична невизначеність статусу людини за критерієм зайнятості й незайнятості, коли величезна кількість зайнятих є, по суті, безробітними, а безробітні є зайнятими, проте не реєструються як такі, значна стихійність формування ринку праці, найбільш яскравим прикладом чого є бурхливий розвиток незареєстрованої або тіньової зайнятості населення - це все проблеми, вирішення яких все ще попереду.

Чисельність громадян, працевлаштованих за направленням служби зайнятості у січні-вересні 2009 року, становила 552,9 тис. осіб; проходили професійне навчання - 127,2 тис. безробітних; в оплачуваних громадських роботах брали участь 209,3 тис. осіб.

Станом на 1 жовтня 2009 року на обліку в центрах зайнятості перебувало 558,7 тис. незайнятих громадян. Серед них: 315,7 тис. осіб складали жінки; 243,0 тис. осіб - чоловіки; 219,2 тис. осіб - молодь; 62,2 тис. осіб - вивільнені працівники; 108,2 тис. особи, які не здатні на рівних конкурувати на ринку праці; 12,3 тис. осіб - інваліди. Статус безробітного мали 542,7 тис. осіб. Із загальної чисельності безробітних 192,0 тис. осіб проживали у сільській місцевості (350,7 тисячі - у містах).

Станом на 1 жовтня 2009 року кількість вакансій становила 74,2 тисячі, в тому числі: для робітників - 33,4 тис., для службовців - 27,8 тис. та 12,9 тис. - для осіб, які не потребують спеціальної підготовки. Найпопулярнішими професіями, на які сьогодні є попит, є професії висококваліфікованих робітників - слюсарів, токарів, електрогазозварників, водіїв, кухарів, продавців та інших представників робочих професій. Мають попит фахівці з високим рівнем кваліфікації, топ-менеджери, а також економісти, лікарі, бухгалтери, юристи з відповідним досвідом роботи.

Література

1. Білоус В.С. Соціологія у визначеннях, поясненнях, схемах, таблицях: Навч. посібник. - К.: КНЕУ, 2002. - 140 с.

2. Соціальні трансформації: міжнародний і вітчизняний досвід / монографія В.М. Новіков та ін. - НАН України. Ін-т економіки НАНУ, 2003. - 253 с.

3. Мазурок П. Державні заходи щодо регулювання диференціації доходів населення і зниження бідності // Україна: аспекти праці. - 2004, - №6. - С.21-25.

4. Дані сайта www.dcz.gov. uа.